Ранкове засідання українського парламенту, який зібрався після канікул, у багатьох викликало когнітивний дисонанс.

Для меломанів 70—80-х трьо­ма китами, на яких тоді трималася білоруська пісня (і білоруська мова), були, безперечно, «Пісняри», «Сябри» та «Вєраси».

Попри запевнення представників влади про тимчасове вирішення проблеми з незаконним видобутком бурштину, на Поліссі, в бурштинових районах, усе частіше трапляються випадки внутрішніх «розборок» і все частіше головним аргументом у них виступає зброя.

Як значиться в анотації премії «Воїн світла» імені Михайла Жизневського, вона «присуджується щорічно за книгу українського або білоруського автора, в якій діє благородний, сміливий герой, який бореться за справедливість, проповідуючи загальнолюдські цінності і є прикладом для наслідування».

Останні два роки, переважно під тиском ЄС та міжнародних донорів, Україна таки зробила кілька серйозних кроків для того, щоб змусити державні органи та чиновників продемонструвати відкритість і готовність працювати чесно і прозоро.

Років 30 тому, будучи ще радянською школяркою, яка свято вірила, що живе у «найкращій у світі країні під назвою СРСР», я намагалася зазирнути у 2017-й рік і спрогнозувати, яким буде святкування сторіччя «Великої Жовтневої революції» і що люди говоритимуть про ті події.

Перед парламентськими канікулами народні депутати підкинули суспільству чергову тему для дискусій. 19 січня у Верховній Раді зареєстровано одразу три законопроекти, які мають визначити основи української мови як державної та і механізми її захисту.

Минулої п’ятниці Голова Верховної Ради Андрій Парубій виголосив свою (схоже — найкоротшу у подібній ситуації) промову та оголосив про завершення роботи п’ятої сесії парламенту, відпустивши до 7 лютого депутатів на канікули.

Ще три роки тому Михайлівський Золотоверхий монастир був одним з епіцентрів революційних подій. А найближчої суботи він перетвориться на майданчик для заключного акорду різдвяних свят.

Після повернення в результаті обміну в травні-червні минулого року в Україну засуджених у Росії українських громадян Надії Савченко, Геннадія Афанасьєва та Юрія Солошенка з’явилася надія, що цей процес стане стабільним.