Достеменно дату його народження не встановлено. За одними даними, Шопен народився 22 лютого 1810 року у Желязовій Волі під Варшавою. Про це навіть є запис у книзі актів хрещення Грохівської парафії. За іншими — день народження Шопена на тиждень пізніше, тобто 1 березня. Хай би як там було, цього року музичний світ відзначає 200–річний ювілей геніального композитора і піаніста, основоположника польської музичної класики. Думаю, немає такої людини, яка б не чула музики Шопена — чи то знаменитого Похоронного маршу з сонати сі–бемоль мінор, який зажив самостійним життям у перекладенні для духового оркестру; чи то Ля–мажорного полонезу, перші акорди якого є «емблемою» польського радіо; чи то Революційного етюду — еталона романтичної віртуозності, натхненної героїки та артистичної вишуканості.

Сім концертів протягом чотирьох днів — це нібито не так уже й багато. Однак принаймні три причини дають підстави вважати хор-фест непересічною подією музичного життя України.
Перше — це рівень фестивалю. Тут ніколи не буває прохідних концертів, «відчіпних» виконань або ж випадкових учасників. Так і цього року: іноземним гостем «Золотоверхого» став унікальний колектив з Грузії — керований професором Шалвою Мосідзе жіночий хор м. Горі.

Для когось свято — гучні салюти й феєрверки, для когось — тиша самозаглиблень і раптових прозрінь. Комусь насолодою буде танок на чужих кістках, комусь — духовне збагачення через відкриття нового: нових імен, нових творів...
П'ятнадцятий фестиваль Київської організації Національної спілки композиторів України «Музичні прем'єри сезону», безперечно, вдалий. Потужний. Різнобарвний. Концептуальний. І така потужність навіть закоренілому скептикові не видасться громіздкою, а різноманітність — строкатою. А концепція — вона якраз і витікає з двох попередніх складових. З потужності й різноманітності; зі сполучення уже відомого, апробованого і по-новому осмисленого з новоствореним, свіжим, прочитаним буквально a prima vista...

«Провідні українські видавці, письменники та музиканти візьмуть участь у Фестивалі української книги, який вперше пройде на початку вересня у рамках Сімнадцятої московської Міжнародної книжкової виставки-ярмарку», — таке повідомлення розіслало російське інформагенство ТАКС у перші дні вересня. Дійсно, протягом чотирьох вересневих днів у Москві українські книжники презентували свої досягення. Фестиваль мав назву «Наша Україна», серед його учасників — Юрко Покальчук, Любко Дереш, Володимир Єшкілєв... Своїми враженнями від ММКЯ в ексклюзивному інтерв'ю «УМ» ділиться головний редактор часопису «Книжник -review» Костянтин РОДИК.

Початок червня — традиційна пора пожвавлення хорового життя Києва. Причина добре відома: у храмах та концертних залах проходить фестиваль «Золотоверхий Київ». Цього року вже восьмий. Тому дещо обтяжений традиціями (це добре — знаєш, на що очікувати), але, як завжди, сповнений приємних сюрпризів. Звикли слухачі до іменитого «гостя фестивалю»? То маєте — сьогодні у філармонії виступає славетний грузинський ансамбль «Руставі». Пам'ятають любителі хорового співу про вдалу знахідку Миколи Гобдича — поєднання в одній програмі духовних піснеспівів та національного фольклору? То насолоджуватимуться давньогрузинськими церковними піснеспівами, а також мегрельськими, карталинськими, кахетинськими, імретинськими мелодіями...

Знову — весна, і знову у Києві «Музичні прем'єри сезону». Вже чотирнадцятий фестиваль сучасної української академічної музики. Первісток вітчизняного фестивального руху в цій сфері (адже і солідний «Київ музик фест», і епатажні «Два дні і дві ночі нової музики в Одесі», і концептуальні «Контрасти» у Львові відбулися хоч трохи, але пізніше). «Прем'єри» позиціонувалися спочатку як фестиваль суто київський — і головним завданням для себе вважали винятково перші виконання того, що написано композиторами-киянами.

Він грає так, як хоче. Є піаністи, якi грають так, як можуть — зазвичай швидко й голосно, бравурно й патетично. Є піаністи, які грають так, як треба — правильно, відповідно до усталених традицій чи банальних очікувань слухачів. Наум Штаркман грає так, як хоче, тому що має на це право. Право, забезпечене унікальним концертним досвідом, прекрасною піаністичною школою, безпосередністю відчуття та справжністю таланту. До своїх програм Штаркман включає найскладнішу (не у технічному, а в емоційному та стильовому відношеннях) музику — Моцарта, Шопена, Чайковського. Не боїться виконувати загальновідоме, популярну класику — навіть таку, як «Місячна соната» Бетховена чи фортепіанна транскрипція «Серенади» Шуберта. Багато грає свого улюбленого Шопена — композитора, життя якого знає буквально по днях...

Кажу чесно: про цю музику писати важко. Втім, як і взагалі про музику. Бо вона легко уникає будь-яких точних означень, а будучи «спійманою» у слові, щоразу випручується з його тенет, залишаючи поза межами раціонального щось невловиме і, на перший погляд, незначне. Але це тільки на перший погляд.
Свого часу Володя Рунчак, один із найавангардовіших наших композиторів, десь розшукав екзотичну контрабасову флейту, здоровезну, неоковирну, схожу на телеграфний стовп. Написав твір для усіляких флейт, у тому числі — для контрабасової. І самовпевнено присвятив опус музичному генію — Моцартові.

Наприкінці року Національна філармонія порадувала любителів класичної музики кількома цікавими концертами. Це і сценічна версія «Моцарта і Сальєрі», і традиційна «Прощальна симфонія» «дідуся віденського симфонізму» Йозефа Гайдна у виконанні Київського камерного оркестру, де його керівник Роман Кофман виступає не тільки диригентом, а й скрипалем, і, нарешті, прекрасні гастролі харківського піаніста, котрий зараз живе у Сіднеї, лауреата численних міжнародних конкурсів (у тому числі знаменитого конкурсу піаністів у японському місті Хамамацу) Олександра Гаврилюка.

Київський камерний оркестр відсвяткував своє сорокаріччя. Не бучним бенкетом (утім не виключаю, що без нього не обійшлося) — а класним ювілейним концертом у Колонному залі ім. Лисенка.