На сторінках нашої газети ми вже зустрічалися з відомим українським археологом і археозоологом, кандидатом історичних наук Олегом Журавльовим. Майже три десятиріччя своєї пошукової діяльності він присвятив давній грецькій колонії Ольвії, що неподалік мальовничого міста на Дніпровському лимані Очаків, овіяного звитяжною славою запорозьких козаків.

Минулого року, презентуючи у Запоріжжі книгу «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву», письменниця Оксана Забужко висловила захоплення греблею Дніпрогесу, «довжелезним» проспектом Леніна (який щойно отримав назву Соборний). І зауважила: «Дивно, що у вашому місті немає пам’ятника Шевченку...»

Міжнародний скандал, що потихеньку розгорається у Львові, має всі шанси перерости на повноцінне протистояння наукових еліт з українською владою. Річ у тім, що київські чиновники «рекомендували» віддати Польщі цінний архів імені Оссолінських, що зберігається в Науковій бібліотецi імені Василя Стефаника, а польська сторона натомість віддасть Україні архів Наукового товариства імені Тараса Шевченка.

Усі ми прагнемо пізнати навколишнiй світ, їдемо в далекі чужі країни. Але часто забуваємо, що наша земля містить у собі багато нерозгаданих таємниць. Одне з таких таємничих місць розташоване на Черкащині — у серці загадкових трипільських земель. Журналiстка «УМ» відвідала цi трипільськi території й побувала в осередку культурної спадщини тих часів — історико-культурному заповіднику «Трипільська культура».

Вони нагадують паралельну реальність або Харків у минулому, гонористо проігнорований сучасністю. Варто звернути з тротуару центральних вулиць трішечки вбік, одразу перед очима з’явиться він — будиночок із дерев’яною верандою, яку догори обплів столітній дикий виноград.

Архітектори, члени Українського національного комітету Міжнародної пам’яткоохоронної організації ICOMOS, переконані — через новобудови, які руйнують історично сформований краєвид давнього Львова, місто може бути виключеним зі Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Це питання вже навіть було включено до порядку денного на минулорічній 37–й сесії Комітету Всесвітньої спадщини.

Археологія завжди залишалася дещо «закритою» сферою, адже загалу, як правило, стає відома лише частина результатів діяльності археологів у вигляді сенсаційних знахідок. Але це — лише вершина айсберга, під яким — безперервна скрупульозна робота, що їй немає рівних за значимістю в дослідженні історії людства, зокрема дописемної.

Цьогорічний сезон розкопок харківські археологи називають винятково вдалим, оскільки у різних кінцях регіону їм вдалося знайти по–справжньому рідкісні артефакти. Серед них — рекордна кількість древніх прикрас та монет і навіть підземний скит, виритий ченцями–відлюдниками у глиняному пагорбі. Свої знахідки, після традиційної осінньої виставки, вони передадуть до місцевих музеїв.

Для міста Мерефа, що на Харківщині, Іван Сірко — знакова постать. Багато видань витримала написана сто двадцять років тому книжка академіка Дмитра Яворницького «Іван Дмитрович Сірко — славний кошовий отаман війська запорозьких низових козаків». Про велич і письменницький хист полководця свідчить упорядкований професором Юрієм Мициком товстий том «Листи Івана Сірка». Народна пам’ять утримує світлий і таємничий образ народного вождя, козака–характерника. Одне з пояснень його прізвища полягає в тому, що він володів чарівним даром перекидатися на собаку (ставати Сірком); у ніч перед боєм він прибігав в образі пса у ворожий табір, слухав розмови в отаманських наметах, спостерігав дислокацію військ, а на ранок повертав собі людську подобу, був готовий майстерно й дотепно бити ворога.

...Ні за царських, ні за радянських часів у Мерефі не було жодного нагадування про те, що це місто козацької слави, батьківщина Івана Сірка. У 1993 році нарешті на батьківщині Сірка встановили пам’ятник, створений на кошти громади, який змушений був понад десятиліття простояти на подвір’ї одного з громадських активістів.

Цього літа список українських пам’яток, внесених до реєстру Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, поповнився вісьмома дерев’яними церквами. Дотепер під охороною світової спільноти перебували лише Софійський собор, Києво–Печерська лавра, історичний центр Львова, Чернівецький університет, букові ліси Карпат і геодезична дуга Струве. 21 червня у місті Пномпень у Камбоджі затвердили українсько–польський культурний об’єкт «Дерев’яні церкви Карпатського регіону України та Польщі». Всього у поданні з обох сторін представлено 16 дерев’яних церков гуцульського, бойківського, лемківського та галицького типів — по вісім від кожної країни.