М’які фотелі, гарна книжка й філіжанка кави

05.09.2007
М’які фотелі, гарна книжка й філіжанка кави

Відвідувачі книгарні «Смолоскипу» знаються на гарній літературі. (Фото Укрінформ.)

Минулого тижня келих вина за благополучне відкриття нової книгарні в будинку «Смолоскипа» на Контрактовій площі підняло чимало метрів від літератури. Вхід із простим і зрозумілим написом «Книгарня» прикрасили кольоровими кульками, у дверях зібралося багатенько люду. Воно й зрозуміло — не кожен день у нас книгарні відкривають. Більше того, сьогодні, коли з культурними установами та закладами ситуація далеко не оптимістична, такі події народ сприймає як певну сенсацію.

 

Місце для бестселерів зарезервовано

Напевне, якийсь надвимогливий книгоман зауважить, ну, звичайна собі книгарня, то й що? «А дзуськи, — дадуть відкоша працівники «Смолоскипа», — бо в нас попри те, що можна приходити і почитати книжку, не купуючи її, ще й кави принагідно попити». Але це — далеко не всі особливості новоствореного осередку культури. «Смолоскип», напевне, — одне з небагатьох видавництв, яке дозволило собі відкрити книгарню, пройти всі інстанції перевірок і знайти порозуміння з Подільською райдержадміністрацією (про її славу знаємо з рейдерства на Андріївському узвозі). Для них не існує слова «неможливо». Керівник відділу реалізації та маркетингу у «Смолоскипі» Ольга Погинайко відтепер — директор книгарні. З її ініціативи книгарня матиме такий собі неформальний статус. Це має бути місце, де молодь зустрічатиметься, читатиме, дискутуватиме й кавуватиме. Для цього у залі є м’які фотелі та кавовий апарат. «Попереджаю, якщо хтось обіллє книжку кавою, того змушу її купити», — каже пані Погинайко.

Засновник видавництва Осип Зінкевич давно мріяв створити українську книгарню. За його словами, з розповсюдженням книги зараз найважче, тому коли відкривається книгарня, неважливо, чи це Київ, чи село Микулинці на Станіславівщині, в якому народився пан Зінкевич, — це подія видавницька й водночас політична. Минулого року, ще не маючи книгарні, «Смолоскип» продав близько сорока тисяч книжок. З цього випливає, що український читач чекає на українську книгу і готовий її купляти.

Книгарня спеціалізується на реалізації видань гуманітарного напряму. На полицях є позначки: «Історія», «Політологія», «Філософія», «Гуманітарика» (культурологія та літературознавство), «Суспільні науки» (соціологія, право, економіка), «Українська література», «Зарубіжна література», «Дитяча література», «Довідкові видання». Окрему секцію складатимуть українські журнали, яких не знайти на розкладках у метро. Тут будуть «Всесвіт», «Дніпро», «Новинар». Видавництва «Смолоскип», «Основи», «Факт», «КМ Академія» мають свої полиці. У межах шаф книжки знаходяться за алфавітом прізвищ авторів. Зараз у книгарні близько трьох тисяч книжок. Але вільне місце ще є. Його зберігають для бестселерів — книг, які найчастіше читатимуть і купуватимуть відвідувачі.

Без матюків, українською і від різних видавництв

Слід відзначити, що до книжкового відбору «Смолоскип» підійшов ретельно. «У нашій книгарні будуть продаватися лише українські книжки, — каже Осип Зінкевич. — Моя генерація чутлива на нормативну і ненормативну лексику. Молодь полюбляє гострі вислови. Якось на семінарі творчої молоді в Ірпені я запитав поетів, чи вони і в повсякденному спілкуванні вживають лайку. З двісті осіб руку підняв лише один хлопчина. Тому українську книжку ми не будемо тягнути на дно».

«Смолоскип» підходить до цього ліберально. Видав Світлану Пиркало, бо там межа витримана. Осип Зінкевич підкреслює, що в Європі популяризують українських письменників, які пишуть мати чи діляться своїм першим сексуальним досвідом. Вони думають, що за радянських часів все було заборонено, а тепер бідолашні літератори вирвалися на волю. Тому завдання книгарні — показати, на що ми багаті.

Голова Всесвітньої української координаційної ради Дмитро Павличко відразу купив за 91 гривню видання про Івана Мазепу. Каже, що ми повинні експортувати насамперед книжку, а вже потім скло, вугілля, нафту, хліб. Бо нас ніхто у світі не знає. Має бути така політика, як у Європі. От у Польщі, наприклад, за німецькі гроші щороку видається сімдесят тисяч німецьких авторів польською. А Україна просить Америку видати Івана Франка, щоб вони знали нашого генія.

Якщо ідея добра, вважають у «Смолоскипі», то вона неодмінно приживеться. Тому на відкритті книгарні ніхто не сумував. Барди співали пісень, поети читали вірші, розігрувалися горнятка, футболки з логотипом «Смолоскип» і MP–3 плеєр. Якщо відкривати книгарню, то так, щоб гай шумів!