Соломія. Спогад зі сторони

Відхід кожної небайдужої тобі людини позбавляє радості. Живеш трохи спустошений, і та окрема пустош не заростає життям. З віком її назбирується. І ти ходиш таким собі мудрагелем із всерозуміючими очима, у яких хтось забув запалити вогник. Інколи навіть сердишся на тих, хто завдав тобі болю: «Як ти міг вмерти?!» чи «Як ти могла?!».