Пропаганда «сампродаву»
(українські письменники опановують новий фах) Михайло БРИНИХ   

Літератор, який продає свої книжки, — видовище на наших теренах незвичне й обтяжене паскудними спогадами про нечесаних поетів, які ще й досі іноді вигулькують у підземних переходах чи на святкових узвозах із табличками на грудях. Люди звикли до табличок на грудях і читають їх однаково, хоч які б каракулі й страхіття вивалювалися з них. «Я інвалід з дєтства» або «Купіть мою першу книжку» — хіба не одне й те ж? Коли наївні генії своїм коштом друкували свої ж твори (і в цьому, підозрюю, була найфатальніша помилка; ні, щоб видавати белетристику чи гороскопи з кулінарними порадами), а потім виходили з ними «в народ», то могли сподіватися хіба що на випадкове співчуття. Акт купівлі в такого автора його книжки й пожертва безногому каліці автоматично записувалися у спільний рядок витрат.

Книжка не пручається
Сьогодні у ролі читача виступає письменник Леонід Кононович

Колись мені здавалося, що на світі нескінченно велика кількість гарних книжок, і що далі живеш, то більше відкриваєш для себе непересічних авторів. На жаль, переступивши певний віковий поріг, переконуєшся, що це не так: справді добрих книжок так мало, що часом аж дивно від того. Може, тому я тримаю у своїй бібліотеці лише ті книги, котрі можна перечитувати: передовсім це Хемінгуей (чи, як прийнято зараз писати, Гемінгвей), особливо його роман «По кому подзвін», відтак трилогія Сенкевича, котру пощастило придбати ще за радянських часів у «букіністі» іноземної книги, а також драматургія Сартра, зокрема «Смерть без поховання» й «Альтонські в'язні», з фантастики — твори Стругацьких і Толкієна. В російській літературі для мене цікавими є всього кілька авторів: Юрій Трифонов, Варлам Шаламов і не дуже відомий на сьогодні Фрідріх Горенштейн, котрий наприкінці 80-х дебютував романом «Искупление». З поезії я перечитую хіба що Антонича, Плужника і Шевченка, інколи — збірку Тичини «Замість сонетів і октав».

На здобуття Національної премії України
імені Тараса Шевченка 2004 року

Прийом творів і робіт тривав з 1 серпня по 1 листопада 2003 року. Надійшло 66 представлень на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка. 11 листопада Комітет у рамках І туру конкурсу розглянув подані роботи і своїм рішенням засвідчив, що 55 із них відповідають процедурним вимогам Положення про Національну премію і були допущені до ІІ туру конкурсу. 17 грудня Комітет шляхом детального обговорення і таємного голосування визначив 42 твори і роботи, які допускаються до ІІІ туру конкурсу на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.