Гурт «Ляпiс Трубєцкой» i вокалiст «ТIК» Вiктор Бронюк.
Стьобний дует вінницького гурту «ТІК» та білорусів «Ляпіс Трубєцкой» «Олені» з'явився у ротації радіостанцій ще наприкінці вересня минулого року, а відеоряд до неї — на початку листопада. От уже протягом кількох місяців про «небритих і неголених» тварюк говорять на інтернет-форумах, закачують хіт на мобільні телефони та плеєри, пісня не зникає з ефірів музичних каналів і навіть таких радіостанцій, як «Шансон» та «Наше радио».
Головний спеціаліст управління культури Вінницької міськради, і за сумісництвом вокаліст, баяніст та автор текстів гурту «Тверезість і культура» Віктор Бронюк розповів, що групу заснували ще студентами Педагогічного університету у 2001-му. Беручи до уваги цитати з пісень, як то «Павло Загребельний, твоя душа закута у стакан гранений» чи, наприклад, композицію «Алкоголізм», а також стьобну, іронічну подачу «ТІК»-ом свого бачення «культури», логічно, мабуть, буде алегорично потрактувати назву «Тверезість і культура».
Сформувавши остаточний склад гурту два роки тому, «ТІК» записав демо-версію альбому і при нагоді передав його відомому в Україні звукорежисеру Віталію Телезіну. А на фуршеті після одного з концертів «ТІК» познайомився з музикантами гурту «Ляпіс Трубєцкой», наслідком чого став «оленячий» тандем — і колесо закрутилося.
«Ляпіси», які, між іншим, саме дописують у Києві наступний альбом, коментарями не розкидаються: мовляв, спонтанно познайомилися, близькі за естетикою та поглядами на творчість, записали—зняли, при нагоді ще й в телеефірах посвітилися, а взагалі у кожного своя дорога. Віктор Бронюк говорить, що, незважаючи на спорідненість української і білоруської мов, «Ляпісам» було важкувато вимовити «і» після приголосних, наприклад у слові «дівчата». Але насправді вийшло природно: хто слухає у записі — навіть не помічає.
Чому олені? «З радянської епохи багато в кого залишилися її незмінні атрибути: килимки, гобелени з зображенням оленів, — розповідає «УМ» Віктор Бронюк.
— У мене є навіть особиста міні-колекція — вісім штук: зграя оленів, мисливці біля оленів чи найпопулярніший — великий олень стоїть на камені і дивиться, чи не лізе якийсь «шпигун», а інші відпочивають. Але насправді йдеться не про тварин, а про людей — це алегорія».
До речі, від'їжджаючи до Києва, на зйомки кліпу, хлопці спохватилися: мало не забули найважливіший атрибут у кадрі — килимок із оленями. Щоб не повертатися додому, вони заїхали в рідні колись гуртожитки Вінницького педуніверу і «кинули клич»: треба килимок. Студенти-«оленярi» принесли цілий оберемок — довелося влаштовувати тендер.
Але чи то пісня про рогатих тварин, чи то про людей, i чи сприймати творчість «ТІК» за чисту монету, — кожен вирішуватиме сам, в силу свого музичного чи загальноосвітнього розвитку. За словами вокаліста, гурт навмисно не обмежуватиме меломанів стилістичними чи іншими стереотипами: «Головне завдання: щоб з'явилася позитивна емоція, щоб людина посміхнулася». Безперечно, мети досягнуто.
Компанія Moon Records готує до виходу в середині лютого дебютний альбом гурту під назвою «Літерадура» — багато композицій (наприклад, «SOSЮра» чи «Загребельний») так чи інакше будуть пов'язані з літературною тематикою. У його оформленні «ТІК» теж вирішив застосувати нестандартний підхід: поділити на три розділи — «для дівчат», «для хлопців» та «алкоголізм». Одинадцять різнопланових композицій на соціальну тематику і з зарядом позитиву можна поєднати під шапкою музнапрямів на зразок ска-шансону, стьобного романсеро, українського народного року чи, якщо хочете, ТІК-кору.
«Олені»
Музика: Віктор Бронюк
Слова: гурт «ТІК»
1. Я хочу втікти в дрімучі ліси,
Я втомився від міської, асфальтної краси.
Мене задовбали трамваї і колії.
Кондуктори, дебіли і профілакторії.
В мене на канапі лежали дівчата,
Вони хотіли кохання у мене забрати.
А на столі лежить старенький килимок,
Я проглядаю його крізь сигаретний димок.
А там олені: олені не бриті і не голені
Дивні створіння:
в них з мозгів стирчать коріння.
Олені, олені не бриті і не голені, — олені ...
2. Я вчора розмовляв з директором Чукотки,
Він просив,
а я налив йому в стаканчик водки.
Ми дивились в мікроскоп «строєніє» генів
Я дивився на дівчат, а думав про оленів.
Там дівчата, де олені, красиві, не голені
Дивні створіння без мозгів і без коріння.
Олені, олені не бриті і не голені, — олені ...
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
