Бізнес на межі вибуху

Бізнес на межі вибуху

Надсекретна колись «поштова скринька», Донецький казенний завод хімічних виробів, віднайшов унікальну підприємницьку нішу, почавши спеціалізуватися на утилізації старих боєприпасів. Їх вдосталь залишив незалежній Україні радянський ВПК. Зрозуміло, із вибухонебезпечною продукцією треба вміти впоратися, а ще знати підходи до столичних і натовських чиновників, від яких залежать замовлення.
Завокзальне селище на околиці Донецька, серед якого стоїть ДКЗХВ, між іншим, «за сумісництвом» є малою батьківщиною найбагатшого вітчизняного олігарха Ріната Ахметова. Але здебільшого народ тут мешкає простий, для якого «режимне» підприємство, поряд iз навколишніми шахтами, традиційно служило місцем заробляння на життя. Ризики не повернутися додому з бетонних боксів «снарядного» чи то з вибоїв вугільних копалень оцінювалися населенням Завокзального однаково високо, а втім, і зарплатня була адекватною.
Щодо легендарних кадебістських вигадок з метою спантеличити всюдисущих агентів імперіалізму, то у селищі на те не дуже зважали. Режимний об'єкт уперто іменували «снарядним», а якщо хтось цікавився, тому охоче пояснювали, що на сусіднім об'єднанні «Точмаш» (прикрашеному для введення в оману ворогів макетами тракторів та сільськогосподарських сівалок) у чотири зміни точать корпуси для артилерійських снарядів. Далі болванки транспортують на Завокзальний, аби у броньованих бункерах залити туди розплавлений тротил та оснастити потужну зброю висадниками. Такі от «хімічні вироби». Ну а якщо колись таки бабахне — до великого міста дістати не мусить... >>

Був у барона Городок...

Село Городок розкинулося на берегах річки Усті, порослих очеретом та осокою. В одному місці річка примхливо роздвоїлася, двома рукавами охопила клаптик землі, створила острів і понесла свої води далі. Саме тут, на острові, стояв старовинний замок, церква святого Миколая, а в'їзд на острів був через вузенький дерев'яний місток, перекинутий через річку. Зовсім поряд, за селом, височить дивної краси Вишнева гора. Місцевість густо поросла карликовою степовою вишнею, що й дала назву горі. Весною, в період цвітіння вона перетворювалася в біло-рожеву хмаринку, що на якусь хвильку спустилася на землю. Ось такий надзвичайно красивий, мальовничий куточок Волині неподалік від Рівного придбав у 1878 році в нащадків угорського графа Естерхазі спеціаліст із будівництва залізничних шляхів, німець за походженням барон Рудольф фон Штейнгель. >>

Станіслав Кульчицький: «Білих плям» щодо діяльності УПА вже не існує

Сьогодні виповнюється 70 років заступникові директора Інституту історії України НАНУ, доктору історичних наук Станіславу Кульчицькому. Він — визнаний у країні й за кордоном дослідник одного з найдраматичніших періодів національної історії — між двома світовими війнами. З-під пера Кульчицького вийшли численні монографії й тисячі наукових та науково-популярних статей в українських і закордонних виданнях.
Ім'я Станіслава Владиславовича відоме викладачам шкіл і вузів як співавтора підручників і посібників із історії України. У Києво-Могилянській академії він викладає історію України для магістрів. Своє кредо він висловив у зверненні до швейцарських школярів, що увійшло до видрукуваного в Цюріху навчального посібника «Забути чи згадати?» — про найстрахітливіші сторінки в історії людства і народовбивства у XX столітті. «На жаль, наслідки (вивчення Голодомору. — Авт.) не потрапляють у поле зору широкої громадськості, бо вона заклопотана сьогоднішніми проблемами, — пише український історик. — Але часто проблеми минулого мають велике значення для сучасності».
Кульчицький пройшов складний шлях від ортодоксального радянського вченого до об'єктивного дослідника подій національної історії. На цьому наголошено і в доповіді Комісії з дослідження голоду в Україні Конгресовi США, оприлюдненій 1988 року у Вашингтоні. Наукові висновки Кульчицького сприяють осмисленню трагічного минулого української нації і мають державотворче значення.
В «УМ» Станіслав Кульчицький неодноразово виступав як експерт з проблеми Великого голоду 1932—1933 років. Сьогодні він ділиться думками про причини суперечливого ставлення у суспільстві до діяльності ОУН і УПА, наголошуючи на необхідності визнання їхнього внеску у боротьбу за незалежність України. >>

Перерваний рейс

Odisk більше доби тягнули від самого зовнішнього рейду Ялтинського морського порту великим буксиром нашого військового флоту «Кременець». І знову ж до того самого пірсу Керченського торговельного порту, де тиждень тому судно під прапором африканської країни Сьєрра-Леоне завантажилося двома тисячами тонн виробленого на російському Новокузнецькому меткомбінаті ферросиліцію — речовини, яка використовується у металургії для виплавлення високоякісної сталі, — і взяло курс до турецьких берегів. Проте вже наступного дня та ще й у шторм в Odisk відмовив двигун. Команда у складі десяти чоловік (семеро — громадяни України і троє — Росії) безуспішно намагалася його полагодити. Натомість отруїлася фосфином (газом, що належить до сильнодіючих отруйних речовин), що, за висновками фахівців МНС, міг утворитись від взаємодії морської води і ферросиліцію. Його концентрація у трюмах перевищила гранично допустиму норму аж у 200 разів, що й спричинило смерть двох членів екіпажу — 23-річного українця і 26-річного росіянина. >>

Вогонь поставив хрест на церкві

Кара небесна звалилася на село Волошки Ковельського району, що на Волині. Якраз на Різдво — 7 січня — тут згоріла церква Святого Миколая. Особливо прикро, що ця стародавня пам'ятка була зведена ще в 1845 році, пережила і війни, і часи радянського атеїзму, й ось тобі — була зруйнована вогнем. Вогонь мешканці села помітили приблизно опівдні, але коли пожежники прибули на виклик, було запізно. Язики полум'я вже дісталися церковних бань. >>

ЗаЛЬОТЧИКИ

На неадекватний стан льотчиків, членів екіпажу транспортного літака Ан-22, який мав доставити американське нафтове устаткування до столиці Азербайджану, звернув увагу співробітник служби безпеки аеропорту Флесланд, повідомляє УНІАН із посиланням на РІА «Новости». Перевірка поліції підтвердила, що семеро людей, серед яких — командир літака, другий пілот і штурман, перебували у стані алкогольного сп'яніння. >>

Ніч відкритих сейфів?

Дивна пригода з трагічними наслідками сталася у кабінеті заступника військового прокурора Запорізького гарнізону в ніч на 7 січня. Солдат строкової служби відкривав сейф — і раптом пролунав вибух. Дев'ятнадцятирічний солдат зазнав важких травм. За неофіційною інформацією, здетонувала бойова граната. >>

Нема води без пістолета!

Після різкого підвищення цін за комунальні послуги уряд Януковича та очолювану ним «найрегіональнішу» партію у «регіональному» Донецьку все частіше згадують iз використанням найгірших передбиворчих традицій. Зокрема, на агітках, що подекуди й досі синіють від минулих виборів, тепер дописують таке, що свого часу не адресували навіть затятим опонентам. А у декого з пересічних донеччан розчарування виявилося настільки великим, що змусило навіть схопитися за зброю. Щоправда, поки нею погрожують не тим, хто обіцяв золоті гори, а потім брутально «кинув». >>

Жерар Депардьє колядував у Гуті

На Різдвяні свята в гості до Віктора Ющенка в президентську резиденцію «Синьогора», що в селі Гута на Прикарпатті, завітали спершу грузинський президент Михаїл Саакашвілі з родиною, а потім — французький актор Жерар Депардьє. >>

Тромби в «Дружбі» народів

Перекритий на російсько-білоруському кордоні нафтовий кран, якщо уважно подивитись на карту, теоретично дає шанс Україні «перекинути» частину транзитних потоків на свою територію. А це, якщо врахувати, що через Білорусь в Європу торік було перекачано понад 100 мільйонів тонн нафти, могло б принести чималі прибутки. Спробуємо порахувати, скільки. >>

Кінець «славянского єдінства»

У ніч із 7 на 8 січня були припинені поставки російської нафти трубопроводом «Дружба» з Росії до Польщі й далі до Німеччини. Потому російський оператор нафтових трубопроводів — «Транснєфть» — визнав, що припинив експорт нафти до Білорусі після того, як Мінськ призупинив поставки зі своєї території. >>

Боротьба за виставкове право

19 грудня у паризькому Конгресовому палаці відбулася презентація трьох міст-кандидатів, що борються за право проводити EXPO-2012, — Вроцлав (Польща), Йосу (Південна Корея) і Танжер (Марокко). Найбільше оплесків отримав Вроцлав. Мабуть, тому, що його презентація не обмежилася демонстрацією рекламних роликів і виступами офіційних осіб. Вроцлав, який є культурною столицею цього європейського регіону, темою виставки обрав «Культура дозвілля у світовій економіці». Тож група молодих поляків представила міні-спектакль про те, як можна розумно використати вільний час. У спектаклі, ілюстрованому фотографіями і фільмами, взяли участь також міністр культури Польщі Казімєж Уяздовскі й президент міста Вроцлава Рафал Дуткєвіч. >>

І в 45 життя тільки починається!

«Тепер я точно знаю — після сорока життя тільки починається», — казала головна героїня фільму «Москва сльозам не вірить». Але кіно є кіно, там усе можливо. А в житті... І в житті неможливого теж немає — а це вже точно знає волинянка Лідія Мультан, яка тільки у сорок п'ять уперше почула у своїй хаті «мамо», «мамцю», «матусю». У сорок п'ять років вони з чоловіком сіли за парту, щоб учитися батьківству... >>

Зроби собі Україну!

Цілих півроку тривав Всеукраїнський конкурс дитячої творчості на кращу книгу-саморобку «Моя мала Батьківщина», влаштований Українським Фондом соціальних гарантій військовослужбовців та ветеранів Збройних сил i Національною бібліотекою України для дітей. Протягом цього часу книжкові осередки по всій нашій державі пропонували своїм читачам взяти участь у цій культурній акції. >>

Сірошка Пістончик: Я належу до категорiї балакунiв

Восени минулого року в альтернативному київському часописі «Шо» прочитала текст молодого письменника з Білорусі Сірошки Пістончика (він же Сергій Прилуцький). Прозову мініатюру було надруковано мовою оригіналу. В ній ішлося про трагічну історію їжачка, домашнього улюбленця ліричного героя тексту. Розповідь цілком відповідала стилістиці альтернативного мистецтва: дещиця гротеску, трохи наївного цинізму, доза ненормативної лексики. Але все це разом сприймалося неперевершено. Особливо матюки, які, як відомо, витікаючи з джерел мови «міжнаціонального» спілкування, себто російської, адаптовані іншими мовами народів пострадянського простору, часто втрачають свою первісну брутальність. Якщо б той білоруський матюкливий текст додумалися перекласти російською, то навряд чи я дала б його читати своєму синові. Але досхочу наридавшись од сміху, читаючи Пістончиків «Вожик», я з легкою душею підсунула текст власному нащадкові: гріх було позбавляти юнака такого просвітленого гедоністичного задоволення.
Стало цікаво, що ж то за один, отой Пістончик, і як подібній літературі живеться у такій стрьомній країні, як Білорусь. Шукати довго не довелось, бо Сергій виявився користувачем інтернетівського «Живого журналу», тож наше з ним спілкування, хоч і дещо дозоване, тривало близько трьох місяців. Чи через власну гординю, чи з міркувань політкоректності я не стала просити Пістончика писати відповіді на мої запитання російською. Ми вперто листувалися кожен своєю мовою, і це, хоч трохи й гальмувало наше спілкування, зате неабияк зближувало. Випереджаючи обурення противників ненормативної лексики, скажу відразу, що у літературних текстах до цієї не надто популярної у старшого покоління читачів форми творчого самовираження вдається лише Сірошка Пістончик. Сергій Прилуцький — письменник цілком пристойний і послуговується винятково літературною мовою. Таке собі доволі поширене серед митців «роздвоєння» особи. Не буду переконувати занадто чемних читачів у тому, що матюки часто бувають досить виправданим і корисним літературним прийомом. Все одно у Білорусі що Пістончику, що Прилуцькому про серйозну літературну кар'єру годі й думати. Зауважу лише, що письменника шанують не лише «відірвані» й асоціальні типи, а й поважні члени білоруського ПЕН-центру. От тільки друкуватись випадає лише в електронних засобах комунікації. >>

«Вовкодав». Коли язичники були великими...

У перший день минулого року ми дружно «штурмували» кінотеатри, намагаючись потрапити на прем'єру «Денної варти». Штурмували з різною мотивацією: хтось боявся пропустити перший фільм року (пригадуєте ту рекламну кампанію), хтось хотів культурно перепочити від щедрих новорічних столів... А режисер Микола Лебедєв, мабуть, дивився на цей ажіотаж і ледве стримувався від того, щоб не почати кусати власні лікті. Свого «Вовкодава» за книгою Марії Семенової він замислював ще тоді, коли «Нічної...» та «Денної варти» не було і в планах. І, безумовно, малював у своїй уяві шалений успіх... Натомість сьогодні, коли «Вовкодав» нарешті вийшов на широкий екран, доводиться визнати, що до успіху «варт» він таки не дотягнув. Iз багатьох причин. Головну з яких можна сформулювати так: ефект первинності таки багато значить. >>

Мерилін мінус АфроДіта

Король і королева епатажу не довго прожили під одним дахом. Як повідомляє агенція «Ассошіейтед пресс», днями відома модель, танцівниця і стриптизерка Діта фон Тіз подала на розлучення зі скандальним рок-музикантом Мериліном Менсоном. Наразі невідомо, чи претендує 33-річна зірка «бурлеск-еротики» на якусь частину чималого статку чоловіка. >>

Вам лист! Нюхніть і танцюйте!

Наркотрафік набуває дедалі вигадливіших форм. Скажімо, днями іспанська поліція розкрила канал постачання кокаїну з Південної Америки у... поштових листівках із музикою. >>

Справа Остапа Бендера живе і... програє

Бути мільярдеркою — це не лише задоволення, а й купа неприємностей. Опра Уїнфрі — найпопулярніша телеведуча у світі — переконувалася в цьому вже не раз. По-перше, їй непросто витримати навалу людей, які звертаються з численними проханнями («ну що вам варто подарувати мені десять тисяч, яку у вас є мільярд?» і тому подібне). А по-друге, багатії часто стають жертвами шантажистів. Не уникла цієї долі й Опра, яку тероризував зловмисник з Атланти, що у штаті Джорджія. Днями 36-річного Кіфера Бонвійана арештували за підозрами у вимаганні в американської телевізійної улюблениці 1,5 мільйона доларів. >>

Анекдоти

Дівчина з інтелігентної сім'ї вступила до інституту в іншому місті. Через місяць їй телефонує мама:
— Доню, як ти там? Кажуть, у вас там студенти п'ють, курять, вживають наркотики, займаються безладним сексом, вступають у релігійні секти...
Дочка, здивовано:
— Які ще релігійні секти?! >>

За святами — канікули

Чотири дні напруги (ще б пак, повертатися до роботи після стількох вихідних) — і можна відпочити. Післязавтра, 12 січня, завершиться друга сесія цієї Верховної Ради і розпочнуться депутатські канікули. Повернення до трудових буднів — 6 лютого. А наступні вакації — вже влітку: якщо нічого не зміниться, третя сесія закриється 13 липня. >>

Землепрохідці

На початку останнього тижня сесії ВР «найпікантнішим» (судячи з кількості коментарів на цю тему) питанням дня було подолання вето Президента на продовження мораторію щодо заборони продажу земель сільгосппризначення. Нагадаємо, 19 грудня 2006 року парламент ухвалив закон, яким заборонив продаж таких земель до 1 січня 2008-го, хоча, згідно з чинним Земельним кодексом, торгувати сільськогосподарськими чорноземами вже дозволялося з 1 січня поточного року. Проте напередодні Нового року Президент застосував до цього рішення ВР право вето. >>

Суд — Центрвиборчкому: «підрахуй!»

Схоже, що Президентові України доведеться розв'язувати ще одне непросте завдання. Ще минулого року, 11 грудня, Печерський суд Києва засудив «протиправну бездіяльність» Центральної виборчої комісії, яка так і не підбила підсумки щодо збору підписів за проведення референдуму по НАТО, ініційованого СДПУ(о). Йдеться про період iз жовтня 2005-го по березень 2006-го, коли есдеки, котрі складали ядро виборчого блоку «Не так!», активно взялися за «вилучання» у громадян автографів на підтримку плебісциту стосовно вступу України до Північноатлантичного альянсу. >>

Донецьке «Політвугілля»

Не секрет, донецькі шахтарі на обох минулих виборах у переважній більшості підтримували «своїх». Тобто представників всесильної тут Партії регіонів. Однак на загальному тлі симпатій до «синіх» траплялися й зухвальці, які уподобали інші політичні сили. Зокрема, своєрідними білими (а точніше — «помаранчевими») воронами стали директор шахтоуправління «Піденнодонбаське №1» ДП «Донецьквугілля» Михайло Бугара та директор шахтоуправління «Донбас» того ж «Донецьквугілля» Юрій Баранов. Перший, будучи тоді ще депутатом обласної ради, очолив фракцію «Нашої України», від якої і балотувався на виборах-2006 (№2 у списку). А другий під час візиту в «синій» регіон Юлії Тимошенко дав їй можливість виступити на вугільному підприємстві і зустрітися з гірниками. >>

Таки можемо! Але не скрізь

Тоді як уся Україна гуляла, святкуючи Різдво, наші кращі лижники змагалися на трасах Італії в «Тур де скі». І недаремно вони пропустили свято, бо дебютний комерційний турнір для українців склався успішно. Передусім для однієї з кращих лижниць світу — Валентини Шевченко. >>