«Скільки серця було в цій людині»

05.01.2007
«Скільки серця було в цій людині»

Микола Стражеско в юності — майбутній світоч кардіології. (Фото з сайту www.histomed.kiev.ua)

      1901 року в Києві молодий і ще нікому невідомий лікар Микола Стражеско уперше в світі діагностував у пацієнта гостру серцеву хворобу, яку раніше визначали лише після смерті. Назване згодом інфарктом міокарда, це захворювання стане хворобою століття. Заслуги доктора медицини Миколи Стражеска (1876—1952) були високо оцінені ще за його життя. Він був кавалером орденів св. Анни ІІІ ступеня, св. Станіслава ІІ і ІІІ ступенів, бронзової медалі з нагоди 300-річчя дому Романових. За радянських часів його було обрано академіком трьох академій — АН України, АН СРСР та АМН СРСР. Сьогодні його іменем названо Інститут кардіології у Києві.

 

«Такі люди нам потрібні»

      Микола Стражеско народився 30 грудня 1876 року в Одесі і походив з сім'ї румунської боярської знаті. Його батько був відомим юристом, а мати — високоосвіченою жінкою, її коріння сягало роду гетьмана Конашевича-Сагайдачного. Початкову освіту майбутній кардіолог здобув у Рішельєвській гімназії в Одесі, яку закінчив 1894 року. Того ж року Стражеско вступив на перший курс медичного факультету Київського університету, а в 1899 закінчив його з відзнакою і був зарахований на кафедру патології, якою керував Василь Образцов. Після набуття необхідних клінічних навичок, за пропозицією Образцова, у 1901 році його командирували до Парижа на стажування в клініці Потена, а потім до Берліна і Мюнхена в клініки Лейдена і Сенатора. У той же період (після повернення з-за кордону) в житті молодого Стражеска відбулися важливі події, пов'язані з родиною Василя Образцова.

      Одного разу, на перехресті Пушкінської і Фундуклеївської (зараз вул. Богдана Хмельницького)  вулиць, молодий студент врятував струнку гімназистку буквально з-під кінських копит загону кінної поліції. Вона подякувала йому, попросила зупинити карету і поїхала, не познайомившись. Але коли через деякий час Василь Образцов запросив молодого асистента до себе додому і представив його членам родини, його донька Наталя впізнала того самого юнака, який врятував їй життя. Через декілька місяців Стражеско одружився з Наталею Василівною Образцовою. На той час йому було 25 років.

      На початку 1902 року Василь Образцов запропонував Стражеску поїздку на навчання до Петербурга. Коли Стражеско прийшов у лабораторію до професора Івана Павлова, той, прочитавши рекомендацію Образцова, запитав: «Ви приїхали писати дисертацію?» Стражеско відповів: «Я приїхав студіювати фізіологію». «Такі люди нам потрібні!» — усміхнувся Павлов. І протягом наступних двох років Стражеско працював у лабораторії знаменитого вченого, здійснюючи дослідницькі роботи з фізіології травлення.

      Через декілька місяців роботи після освоєння необхідних методик Павлов запропонував Стражеску написати дисертаційну роботу з фізіології кишківника. З допомогою мікробіологів Сергія Виноградського і Данила Заболотного Микола Стражеско здійснив складне дослідження, пов'язане з ферментативною діяльністю у кишківнику, і 30 жовтня 1904 року на засіданні Ради Петербурзької військово-медичної академії захистив дисертацію на звання доктора медицини.

Лікар «широкого» профілю

      Повернувшись до Києва, 28-річний лікар почав працювати на кафедрі факультетської терапії Київського університету. 1908 року, здобувши посаду старшого асистента клініки і звання приват-доцента, Микола Стражеско розпочав самостійно читати курс із клініки захворювань серцево-судинної системи і невдовзі здобув велику популярність серед студентів і лікарів. З того часу він став офіційним заступником Василя Образцова і залишався його незмінним помічником упродовж майже 20 років. До речі, існує легенда, що професора Преображенського і його помічника доктора Борменталя Михайло Булгаков у «Собачому серці» «списав» з Образцова і його помічника Стражеска. Адже саме 1909 року, коли ці два вчених представили свої роботи з захворювань серця, Михайло Булгаков вступив на медичний факультет Київського університету.

      1910 року Микола Стражеско отримав запрошення завідувати кафедрою спеціальної патології і терапії в Київському жіночому медичному інституті, у створенні якого і сам брав участь. 1917 року його обрали професором кафедри пропедевтики внутрішніх захворювань і запросили завідувати терапевтичним відділенням Олександрівської міської лікарні (нині — Центральна міська клінічна лікарня). Сам учений цей період своєї діяльності згодом оцінив як початок формування його клінічної школи.

      Щоправда, політичний період 1918—1920 років був, м'яко кажучи, не дуже сприятливим для розвитку науки. Не бажаючи ризикувати життям своєї родини в ті роки хаосу і безвладдя, він виїхав до Одеси, щоб там перечекати буремні події в Києві. І йому це вдалося, більше того, Стражеско ввійшов у історію як людина, яка незважаючи на всі історичні складнощі його епохи, змогла зробити кар'єру — i завдяки своєму науковому і лікарському таланту, і завдяки вмінню утримуватися від різких рішень та суджень.

      У 1919—1922 роках Микола Стражеско був професором кафедри факультетської терапії Новоросійського університету в Одесі, де одночасно з науково-педагогічною діяльністю брав активну участь у створенні Одеського клінічного інституту, працював консультантом в Одеському військовому госпіталі.

      1922 року Стражеско повернувся до Києва. З 1927 року він очолив кафедру госпітальної терапії, а з 1929 одночасно керував і кафедрою факультетської терапії Київського жіночого медичного інституту.

      У київському середовищі лікарів Микола Дмитрович тісно співпрацював з академіком Олександром Богомольцем. В Інституті експериментальної біології і патології, яким керував Богомолець, Стражеско очолював клінічний відділ. Згодом саме на базі цього відділу 1936 року за проектом Стражеска було організовано Київський науково-дослідний інститут клінічної медицини, директором якого він став. Нині це Інститут кардіології ім. Стражеска. Хоча тоді він його створював не лише як установу, де лікуватимуть хвороби серця. За його задумом, це мав бути багатопрофільний заклад із розгалуженою структурою. Там були не лише терапевтичні, а й хірургічна, неврологічна, акушерська клініки, а також клініка ЛОР-захворювань. Стражеско вважав, що потрібно в комплексі вирішувати складні питання терапії і суміжних галузей медицини. Тим паче що аналогічної установи в усьому СРСР тоді не було.

      Загалом праці Миколи Дмитровича присвячені найрізноманітнішим захворюванням: органів кровообігу, травлення, гематології, ревматизму, хронічним інфекціям тощо. Однією з фундаментальних робіт Стражеска є його монографія «Основи фізичної діагностики органів черевної порожнини». У цій праці Микола Дмитрович узагальнив результати свого багатолітнього досвіду з застосування пальпації органів черевної порожнини, створеної професором Василем Образцовим. Ця монографія до сьогодні є єдиною у світовій літературі практичною книгою з даних питань.

«Людина, що своєю особою «прикрашала» Київ»

      А найбільша заслуга Миколи Стражеска полягає в тому, що ще 1901 року він почав роботу з діагностики тромбозу вінцевих артерій. Якось до клініки привезли непритомного хворого, в якого практично не прослуховувався пульс. Щоб встановити діагноз, Образцов зібрав усіх своїх ординаторів. Припущення висловлювалися різні, але лише Стражеско наполягав на тому, що в пацієнта утворився тромбоз вінцевих артерій серця. За кілька годин хворий помер, і під час розтину діагноз Стражеска підтвердився.

      До речі, його пацієнтами були відомі люди: архітектор Владислав Городецький, перша народна артистка України Марія Заньковецька, актор Микола Садовський, письменник Михайло Коцюбинський. Окрім того, Стражеско товаришував із поетами Максимом Рильським та Павлом Тичиною.

      У 40-річному віці Стражеско вже був одним із найбільш високооплачуваних лікарів Києва. Наукові роботи Стражеска стали невдовзі широко відомими як в Україні, так і за кордоном. Микола Стражеско у 30-х роках ХХ століття став провідним лікарем у СРСР із хвороб серця. Тоді серцево-судинні захворювання були дуже поширеними, а саме завдяки Стражеску рівень захворюваності вдалося знизити. Втім у його житті був і драматичний момент. Своїй рідній дочці Ірині він не зміг вчасно встановити правильний діагноз. Він лікував їй серце, не збагнувши, що в дитини туберкульоз, від якого вона померла у віці 20 років. У нього ще було троє старших дітей — доньки Олександра та Наталя і син Дмитро.

      1926 року Стражеско наважився на рішучий крок: нібито для лікування він відправив двох доньок до Франції, знаючи, що дороги назад їм уже не буде. Спочатку виїхала Олександра, потім Наталя. Упродовж багатьох років згодом він писатиме в численних анкетах, що нічого не знає про своїх дітей за кордоном. Хоча короткі листи йому все-таки вдавалося час від часу передавати своїм дітям.

      У голодні 30-ті Микола Стражеско першим серед лікарів публічно порушив у медичній пресі питання про набряки, які виникають у людей від голоду. На той час авторитет Миколи Дмитровича був настільки потужним, що він міг собі дозволити і деяку сміливість. Адже він лікував вождів того часу — Мануїльського, Хрущова і навіть консультував Сталіна. У середині 1933 року в українському журналі «Врачебное дело» він надрукував статтю «До питання про патогенез набряку». На перший погляд, це був суто науковий текст. Проте Стражеско пише про хворих, які через брак харчування страждали «голодними набряками». У висновках зазначається, що ці хворі одужували з відновленням нормального харчування. Інакше кажучи, Стражеско дав зрозуміти, що цих хворих треба не так лікувати, як годувати. Фактично Микола Стражеско був одним із небагатьох високих медичних чинів, хто прямо сказав про проблему хвороб і смертей від голоду.

      У 1941 році Інститут клінічної медицини було евакуйовано до Уфи. В евакуації Стражеско працював над проблемою сепсису. І саме завдяки його працям у роки війни було врятовано тисячі життів поранених солдатів. Адже він встановив, що в питанні, яке стосується патогенезу сепсису ран, правильною є інфекційно-токсична, а не токсична теорія, яку захищали на той час інші лікарі.

      До Києва Микола Дмитрович повернувся 1944 року, і його одразу ж нагородили орденом Леніна за медичну допомогу фронту. Проте стосунки в родині погіршилися. Син Дмитро був ображеним на батька за те, що він не допоміг йому виїхати в евакуацію. Хоча Стражеско цього просто не встиг зробити фізично: його самого прямо з інституту в супроводі представників НКВС відвезли на вокзал. На початку 50-х трапилася ще одна трагічна подія — заарештували улюбленого учня Миколи Дмитровича Володимира Василенка. Тоді було сфабриковано так звану «справу лікарів», які начебто неправильно лікували Жданова. Стражеско відмовився підписатися під обвинуваченням, і тоді радянська влада змінила милість до нього на свій традиційний гнів. Було проігноровано 75-річний ювілей Стражеска, всі його прохання надати матеріальну допомогу інститутові залишалися без уваги. Демонстративне забуття підкосило лікаря. І в червні 1952 року він помер. Про його смерть доньки у Франції дізналися з газет. А відомий український гуморист Остап Вишня записав про Стражеска у своєму щоденнику: «Помер Стражеско — краса медицини. Людина, що своєю особою прикрашала Київ. Скільки благородства, скільки розуму! Скільки серця було в цій людині».

 

У публікації використано матеріали книги «Справжні лікарі» (Київ, 2001).

  • Що там, у голові?

    Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>

  • Підкорене небо

    У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>

  • «Небесний тихохід»

    Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>

  • Філософ волокон із чвертю ставки

    Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>

  • НаЗУБок

    Усім відома фраза: «Одне лікуєш — інше калічиш». Але далеко не завжди ми можемо побачити зв’язок між прийомом якихось ліків і проблемою зі здоров’ям, яка виникає через деякий час. Особливо при протезуванні зубів. >>