Будівлю на Паньківській, 9, де місяць тому урочисто відкрили Музей першого Президента України, освятили не як музей, а саме як дім. Це останній родинний прихисток сім'ї президента. Тут збережено атмосферу домівки мислителя, меблі, фотоальбоми, особисті речі Грушевського, його дружини і доньки. Завідувачка Історико-меморіального музею Світлана Панькова призналася, що останні роки співробітники «в цьому домі бували більше, ніж у своєму власному». Адже треба було, крім історико-документальної експозиції, за архівними даними, листами, спогадами відтворити інтер'єр, відновити книгозбірню і навіть рідкісні кімнатні рослини, якими захоплювалася ця напрочуд любляча сім'я. Меблі й побутові речі тут — тільки родини Грушевських.

Коли Італія в середині ХIX століття визволилася з-під чужоземного панування, італійською мовою розмовляв лише один мешканець із сорока (!), то італійський уряд не питав, хто з італійців хоче навчатися французькою, а хто — німецькою, а мобілізував усі педагогічні сили, щоб навчити всіх італійців рідної мови. Відроджена Держава Ізраїль теж не питала євреїв, якою мовою проводити навчання в школах, навіть в армії було запроваджено 180-годинний курс навчання івриту для тих, хто недостатньо ним володів. Та ось у мене на столі лежить газета «Сегодня» за 12 жовтня цього року з нібито інтерв'ю віце-прем'єр-міністра України Дмитра Табачника Олесеві Бузині.