Поминки на Дмитра

08.11.2006
Поминки на Дмитра

Мозаїка «Дмитрій Солунський» із Михайлівського Золотоверхого монастиря. XI ст.

      Восьмого листопада православ'я відзначає День святого великомученика Димитрія Солунського (306 рік по Різдву Христовому). Субота ж перед цим днем прилучена церквою до так званих батьківських поминальних субот, і отримала назву Димитрівської. Церква Христова молиться за померлих, особливо в перші дні після смерті фізичного тіла, та в дні загального поминання спочилих. Вірні моляться за своїх близьких на третій, дев'ятий і сороковий дні, а також в дні роковин їхнього переставлення.

      Третій день після смерті в православ'ї є канонічним днем поховання спочилого і водночас  днем, коли церква творить його поминання. Поминання третього дня здійснюється з декількох причин. По-перше, третій день є днем воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, а отже, ми молимося Йому, аби Він воскресив і померлого для блаженного вічного життя. По-друге, поминання в цей день здійснюється на честь Пресвятої Трійці (Отця, Сина, і Духа Святого), в ім'я якої був хрещений покійний. Також поминання третього дня свідчить перед Богом, що небіжчик зберіг до успіння своєї плоті три великі чесноти: віру, надію й любов, від яких залежить спасіння людини.

      Є й інші версії, серед яких потрійна природа людини (дух, душа й тіло), також і те, що на третій день душа остаточно відривається від земного буття, повністю переходячи (переставляючись) у тонко-фізичний світ. Третього дня після виходу з тіла, як передає нам святий Макарій Олександрійський, душа людини (точніше, дух, який має душу - розум, волю та емоції - і живе в тонкому вже, ефірному тілі) проходить так звані митарства (випробування). Цих митарств, згідно із видінням Григорія, є двадцять. Митарства, або судилища, - це етапи, які долає людина в сфері невидимого простору. Це шлях від земного, фізичного плану буття до неба духовного. Проходячи цю дорогу, душа викривається у тому чи іншому різновиді гріха.

      На дев'ятий день православна церква здійснює поминання померлого на честь дев'яти чинів ангельських, котрі, як слуги Царя Небесного, молять Бога про помилування новопреставленого. Також у цей день церква благає Господа, щоб зачислив померлого до лику угодників Божих (їх також є дев'ять), аби досягти і тому слави ангельської. Згідно зi святим Макарієм, з третього по дев'ятий день (зауважу, що тут часові виміри змінюють свою природу, адже ми розуміємо, що в тонкому світі поняття матерії, простору й часу не відповідають значенням земного, грубо-фізичного світу, тому числа тут радше символічні) душа людини оглядає місця світлі, «обителі ангельські».

      Чому церква поминає спочилого на сороковий день? Згідно з ученням Симеона Солунського, заупокійні сорокоусти (поминання новопреставленого протягом усіх сорока днів. - Авт.) здійснюються на спомин вознесіння Христового, яке сталося на сороковий день після воскресіння. Щоб і померлий вознісся назустріч Господу на повітрі духовному, був прийнятий в небо небес, і так завжди перебував із Богом. Згідно зi святим Макарієм, з дев'ятого по сороковий день («сорок» - це число всебічного випробування, чотири помножене на десять, де «чотири» - це «з усіх чотирьох сторін»; «десять» - символ волі Божої, вираженої в десяти Його заповідях) душа випробує місця «темряви зовнішньої», духовне піднебесся, місцини перебування нерозкаяних грішників - демонів. На сороковий же день знову підноситься до Господа, де й визначається згідно з законом спорідненості (споріднене шукає спорідненого) щодо свого перебування. Тому церква й здійснює поминання померлих у цей день.

      А в роковини смерті спочилого рідні й друзі моляться за нього, виражаючи цим віру, що день смерті людини не є днем знищення, але переходу, нового народження для вічного буття. Днем переставлення людини праведної (яка шукала правду, знайшла її в Ісусі Христі - в Його вченні милосердя, смирення й любові, - і йшла цією дорогою праведності, що веде у життя вічне) в інші умови існування, де немає місця земним хворобам, стражданням та смуткові.

      Окрім цих днів, встановлені ще особливі дні для урочистого всезагального поминання померлих. Це: субота м'ясопусна, а також суботи другої, третьої та четвертої седмиць Великого посту, Проводи (так званий «навський великдень»), субота перед днем святої П'ятидесятниці (Троїцька поминальна). Крім цього, визначено поминати «православних воїнів, що за віру і батьківщину життя на полі бою поклали» в суботу перед днем великомученика Димитрія Солунського (Димитрівська поминальна), та в день Усікновення глави Івана Хрестителя. З часом Димитрівська субота стала всезагальною батьківською поминальною, тому в цей день православні християни звершують пам'ять усіх своїх спочилих родичів так само, як і в інші «родительські» поминання.

Протодиякон

Олег ВЕДМЕДЕНКО.

  • Масниця для миру

    Засилля реклами «русской маслєніци» в інфопросторі України вже не вражає і не печалить, а закликає до дії: пізнати власні традиції і докласти зусиль, аби їх дотримуватися. Хоча б задля власної безпеки. Та спершу розберімося з традиціями російськими. Основні атрибути тамтешньої «Маслєніци» — це «бліни» з ікрою, грибами, медом чи іншими начинками, виготовлення і спалення солом’яного опудала, гучні розваги й чаювання з самоварами просто неба, змагання… >>

  • Шик у вовні

    Ще півтора десятка років тому візиткою талановитого подружжя з Коломиї були гобелени. У цьому виді ткацького мистецтва Ярослав Сахро з Оксаною Литвин сягнули такого рівня, що їхні твори почали залюбки купувати для приватних колекцій цінителі гобеленів з України, Великої Британії, Данії, Ізраїлю, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції та Японії. >>

  • Кобзар Русалім

    Наше знайомство з Русланом Козленком, або ж Русалімом (це його кобзарський псевдонім), відбулося під час фестивалю епічної традиції «Кобзарська Трійця-2014». Освячення музичних інструментів на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого собору, виступи майстрів із різних куточків України, традиційний «кобзарський чайок». >>

  • Бережіть, берегині!

    Усього два кольори — білий і червоний. А ними створено цілий світ. Пряма горизонталь — земля, хвиляста лінія — вода, хрест — вогонь. Квітка, яка означала початок життя. І — жінка з піднятими руками. Берегиня, мати–прародителька, символ життя і родючості, захисниця людей від усілякого зла, добра «хатня» богиня, що оберігає родину… >>

  • Принади архаїчної трапези

    Симпатики древньогрецького філософа Сократа навряд чи аж так піднесено, услід за вчителем, можуть нині повторити його знамениту фразу «Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити». У сучасному світі не все так просто, стабільно високі прибутки рестораторів — тому підтвердження. >>

  • Скарби з бабусиних скринь i душ

    У столиці українського гончарства — селищі Опішня — завершився п’ятий щорічний Тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг–2013». Хоча насправді ця щедра на глину й таланти земля «двиготіла» під натиском грандіозного мистецького дійства майже весь місяць. Адже учасники третьої Е–літньої академії гончарства, міжнародного молодіжного гончарського фестивалю та четвертого ­ІНТЕРСимпозіуму кераміки приїхали сюди раніше. Зрештою, у рамках згаданого Тижня відбувалося десять повноцінних мистецьких конкурсів і презентаційно–виставкових заходів, у яких, крім гончарів і керамістів, демонстрували свою майстерність ковалі, фотохудожники, майстри графіті та бодіпейнтінгу, тобто художнього розпису на тілі. Найгучнішим же і водночас заключним акордом «Здвигу», власне, його апогеєм, став Національний фестиваль гончарства. >>