Розріз Яру

      У січні 2005 року до Кракова на меморіальні заходи з нагоди 60-річчя звільнення нацистського концтабору Аушвіц-Біркенау, організовані Польською державою, прибули делегації з 41 країни, серед яких 19 президентів, вісім глав урядів і шість представників королівських сімей. Тоді ж уперше заявив про свою ініціативу щодо скликання міжнародних форумів у різних країнах у час вiдзначення річниць пам’ятних дат в iсторiї Голокосту російський бізнесмен В'ячеслав Кантор. Найближча річниця виявилася в Україні: у вересні минулого року вийшло розпорядження Президента Ющенка щодо відзначення 65-ї річниці трагедії в Бабиному Яру. Віктор Ющенко наголошував, що захід має супроводжуватися освітньою програмою, щоб привернути якнайбільшу увагу суспільства до цих сторінок історії. Втім у державному бюджеті окремого рядка на національну пам'ять ще не передбачалося, отож видання масовим накладом книжок, документальні фільми вітчизняного виробництва і виставки по обласних бібліотеках залишилися мрією. Хоча у травні цього року на засіданні Постійної ради організації з питань безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) у Відні, присвяченому питанням боротьби з нетерпимістю та всіма формами дискримінації Постійний представник України при ОБСЄ Володимир Єльченко доповів «про підготовку в Україні низки заходів у зв'язку з відзначенням у 2006 році 65-ї річниці трагедії у Бабиному Яру, серед яких — тематичні конференції, семінари, спеціалізовані уроки та лекції в навчальних закладах, видання документальних багатомовних публікацій, документів Національного архівного фонду».

      У європейських країнах вивчення Голокосту має тривалу історію і розцінюється як можливість навчати суспільство поваги й терпимості до людей іншої національності чи віровизнання. На пострадянському просторі такий різновид освіти з'явився всього кільканадцять років тому. За умови серйозно підготовленого міжнародного форуму наше суспільство могло б піднятися на значний щабель громадянського розвитку. Однак урядовцi вiддали повноваження у підготовці такого важливого заходу фонду «Всесвітній форум пам'яті Голокосту», який очолює В'ячеслав Кантор. Його сайт подає інформацію стократ детальнішу, ніж сайт МЗС. Офіс оргкомітету Форуму — у Москві, його телефон подається з московським кодом. «Несмотря на сложную политическую ситуацию в стране, высокий уровень антисемитизма и рост националистических настроений в обществе», Україна, все ж, віддає данину пам'яті жертвам Бабиного Яру, — йдеться у роз'ясненні на сайті.

      Мабуть, найбільшою помилкою державного оргкомітету стало небажання скликати робочу групу з відомих фахівців — істориків, політологів, соціологів. Адже рана трагедії задавнена (масові розстріли у Бабиному Яру замовчували як нацисти, так і комуністи). Пропозиції поважних науковців і громадських діячів були зігноровані, робочу групу не затвердили. «Рік тому до нас звернулися з секретаріату Президента з проханням надати пропозиції щодо проведення форуму в Києві. Ми пропозиції подали, але з того часу ніхто ними не цікавився», — згадує науковий співробітник Українського центру вивчення історії Голокосту Артур Фредекінд.

      Після відставки Кириленка оргкомітет очолив міністр культури Ігор Ліховий. План, що обговорювався на першому засіданні, змінили. Тоді пропонувалася хода з зупинками біля різних меморіальних знаків у Бабиному Яру, в тому числі й до Менори, й хреста українським націоналістам. Навіть значився «камінь пам'яті загиблим ромам», якого в реальності, на жаль, немає. Нещодавно оголосили про «скорочений» варіант програми: без відвідин Менори й інших пам'ятників, лише з мітингом перед «монументом радянським громадянам i військовополоненим». В Оперному театрі буде кількагодинне засідання з виступами. А в Українському домі 26 вересня відкриють дві виставки. Одну готують відділ «Бабин Яр» Музею історії Києва та Музей історії ІІ Світової війни, а другу — ізраїльський Меморіальний центр пам'яті жертв Голокосту «Яд Вашем». Українські музейники (а це досвідчені дослідники ІІ Світової війни) у підготовці загальної концепції меморіальних заходів участі не брали — їх ніхто не запрошував.

      На початку вересня, за бажанням Ігоря Ліхового, очолити оргкомітет попросили віце-прем'єра Дмитра Табачника, і наступна нарада вже збиралася у нього. Втім нового голову офіційно не затвердили. Тим часом представники київського єврейства застерегли В'ячеслава Кантора, що присутність пана Табачника на меморіальному мітингу в Бабиному Яру буде неоднозначно сприйнята. Адже він був серед тих, хто в 2002 році цинічно написав щодо недоброї слави центру «Спадщина»: «дозволяю будувати на Сирці», маючи на увазі Бабин Яр.

      У первинних планах оргкомітету форуму на папері «виділили» фантастичну суму: 11,5 мільйона гривень. Лише телезйомка заходів мала «з'їсти» один мільйон. Очевидно, офіційний оргкомітет і приватний фонд російського бізнесмена сподівалися на фінансові можливості одне одного. Перед самим форумом з’ясувалося, що фінансувати його нема кому. Якось так вийшло, що запрошення на форум, які мала б друкувати державна служба, виготовив сам Кантор, оздобивши їх емблемою свого фонду. Надсиланням запрошень, очевидно, займалася з Москви виконавчий директор форуму Олена Морозова (колишня дружина пана Кантора). На сайті цієї організації сказано, що розіслано 800 запрошень у різні країни світу, главам 46 країн, представникам міжнародних організацій, зокрема ради Європи, Євросоюзу, ООН, Всесвітнього єврейського конгресу. Ще у травні Президент України запросив Президента РФ Володимира Путіна та Президента США Джорджа Буша взяти участь у міжнародному форумі пам'яті жертв Бабиного Яру. На сьогодні, як повідомила представник прес-служби Міністерства закордонних справ України Наталя Житарюк, свою участь у форумі підтвердили президенти Ізраїлю, Хорватії та Чорногорії. Втім ще в травні було відомо, що на 27 вересня заплановано Генеральну асамблею ООН за участі глав держав...

      Досі не відомо, скільки журналістів, зокрема закордонних, запрошено для висвітлення цієї важливої теми. «Дивує, що підготовка до такої дати не має розголосу, — каже кандидат історичних наук Жанна Ковба, відома дослідниця україно-єврейських стосунків, зокрема часів ІІ Світової війни. — Висвітлення цієї події невигідне. Так само, як невигідний Інститут національної пам'яті. Вигідно, щоб залишалися міфи і була конфронтація». Українські вчені й громадські діячі дивуються, чому було паралізовано державний механізм увічнення пам'яті загиблих жителів України. Чому державною справою дозволили зайнятися російсько-швейцарському бізнесмену з неоднозначною репутацією В'ячеславу Кантору, якого російські ЗМІ називають то «новгородським олігархом», то «відомим прибічником президента Путіна». Від України навіть рабина не запросили. Очікують прибуття головного рабина Тель-Авіва, незважаючи на те, що духовною столицею є Єрусалим. «У Росії вважають, що столиця Ізраїлю — Тель-Авів, — каже історик, відповідальний секретар Громадського комітету «Бабин Яр» Віталій Нахманович. — Це радянщина, політична акція, яку робить російськомисляча людина, для якої що Україна, що Ізраїль, — це все «десь за кордоном». Це неповага до єврейської громади України i взагалi до української громадськостi».