Голосуй, як АП скаже?
Ще трошки, і такої довгоочікуваної, омріяної всіма гілками влади й обговореної народом політичної реформи... не буде. Якщо Верховна Рада не вичавить із себе 300 голосів на підтримку змін до Конституції протягом трьох пленарних тижнів, що залишилися до кінця цієї сесії, на реформі «можна буде ставити хрест». Хоча, з іншого боку, спікер парламенту Володимир Литвин, якому належить ця фраза, оптимістично констатує, що й без політичного реформування Україна не загнеться — жила ж вона якось раніше. А Президент, у свою чергу, переконаний, що все буде «чікі-пікі» — мовляв, змінити щось у Конституції не відмовилася б жодна з парламентських фракцій, а раз так, то й компромісу можна з кимось та якось досягнути, і реформі — обов'язково бути.
І аби ніхто після тріумфального перекроювання Основного закону не закинув «закрійникам», що вони ухвалили такі-то зміни, проігнорувавши думку народу, в усіх селищних, районних та обласних громадах кинулися проводити громадянські форуми на підтримку політичної реформи, які часом, аби ввести в оману не надто підкованих політично людей, за аналогією з ініційованими «Нашою Україною» заходами, називають «форумами демократичних сил». Судячи з резолюцій таких зборів, українські громадяни одностайно виступають за обрання глави держави Верховною Радою, за те, щоб дозволити парламентаріям суміщати посади в різних гілках влади і далі в такому ж дусі. Проте, як з'ясувала «УМ», насправді це всезагальне «схвалення» — черговий колос на глиняних ногах...
На тлі бюджетно-зарплатних скандалів тема конституційної (у первісному варіанті — політичної) реформи якось поблякла й відійшла на другий план. Це, звісно, якщо говорити про народ, який уявлення про основні «стовпи» політичного життя складає з інформаційних повідомлень на УТ-1, бо самі політики про перспективу прожити виборчу кампанію в «епоху змін» не забувають ні на мить. А те, що «на люди» ейфорію від передчуття процесу перерозподілу владних повноважень політичні особи намагаються виносити поменше, цілком закономірно. По-перше, хтозна, який варіант «реформаторства» врешті-решт буде втілений у життя, тому апологетам жодного з них не хочеться осоромитись: щойно, мовляв, бігав з палаючими очима по парламенту й роздавав журналістам інтерв’ю про те, «як воно буде», коли ухвалять «саме ту» реформу, аж тут — бац, і пройшло щось абсолютно інше... А по-друге, активно пропагувати ті чи інші зміни до Основного закону перед тим, як свій висновок з цього питання оприлюднить Конституційний Суд, було б якось неввічливо (хоча ввічливість, безумовно, притаманна далеко не всім політичним діячам). Словом, можливо, саме з огляду на це, а можливо, й через надмірний контраст із палкими промовами Президента (пам'ятаєте минулорічний День незалежності й рішуче Кучмине: «Для дальшого розвитку країна потребує переходу до іншої політичної системи — парламентсько-президентської республіки»?) сам процес політичного реформаторства приковує значно менше уваги суспільства, ніж дискусії-бійки більшості та опозиції, зменшення мінімальної зарплати, бюджет тощо.
А тим часом конституційна реформа підійшла до критичної точки: до завершення нинішньої сесії Верховної Ради залишилося всього три пленарних тижні (два у грудні й один у січні), і якщо ухвалити бодай щось реформаторське за цей час не вдасться, може бути пізно. А з огляду на те, що, як припускає Голова ВР Володимир Литвин, під час розгляду законопроектів, схвалених Конституційним Судом (а всі вони, нагадаємо, від тлумачів Основного закону отримали «одобрямс»), відхилень від тексту уникнути не вдасться, новий погоджений законопроект знову треба буде направляти до КС. Поки ті судді його витлумачать, поки депутати прочитають, що ж там витлумачили, поки те та се, нардепам уже буде час і на канікули розбігатися. І тоді «на політичній реформі можна ставити хрест», — оптимістично констатував спікер під час візиту до Кіровограда.
Щоправда, той же Литвин переконаний, що в разі, якщо провести політичну реформу не вдасться, нічого особливого не відбудеться, бо «жила ж Україна без неї», проживе й далі. «Але тоді я можу песимістично оцінювати політичне майбутнє української влади», — сказав колишній глава Адміністрації Президента...
Ні, без реформи Україні ніяк не можна — на цьому, здається, зійшлися всі: і влада, й опозиція. У кожного, природно, свої аргументи на користь її проведення. Кучмі, скажімо, страшно віддавати потенційному наступнику свої майже безмежні повноваження — не приведи Господи, потраплять у «чужі» (наприклад «наші») руки, і збудована з такою «працелюбністю» на хабарах, підлабузництві й тісних зв'язках імперія Папи та його сім'ї розпадеться. Не кажучи вже про гірший варіант, коли за кожну цеглинку монстра під умовною назвою «Кучмоїна» доведеться відповідати згідно з реальним, а не підлаштованим під конкретні потреби конкретної влади законодавством... Краще вже реформувати все, що можна, ще за політичного «життя», а там хоч трава не рости — все одно в парламенті завжди знайдуться «свої» люди, не кажучи вже про те, що в нинішньому скликанні їх більшість. А може, ще й до виборів на Банковій вулиці буде свято, адже недарма в кулуарах Верховної Ради наполегливо розповсюджуються чутки про те, що Конституційний Суд уже схвалив участь Леоніда Кучми в третіх для нього президентських виборах. Щоправда, якщо «карти ляжуть» так, як треба, ділитися повноваженнями Леонідові Даниловичу доведеться вже не з наступником, а з народними депутатами, але цей неприємний момент якось можна пережити, аби лише пройшла через ВР норма про обрання Президента парламентом. «Кризовий менеджер» Віктор Медведчук знає, як «построїти» законодавчий орган, і з його допомогою можна буде не сумніватися у «правильному виборі» нардепів...
За те, щоб внести певні зміни до Конституції, виступає й опозиція. Звісно, одним із найбажаніших для представників антивладного табору пунктів реформи був і залишається закон про вибори народних депутатів на пропорційній основі. Та й перерозподіл владних повноважень не завадить, хоча залежно від перспектив конкретної політичної сили на президентських виборах-2004 і їхнє уявлення про те, хто з ким повинен ділити повноваження й до якої міри, залишається дещо різним.
Словом, реформувати політичну систему кортить усім, а раз у реформи був початок, то рано чи пізно має бути й кінець. І буде, може, навіть зовсім скоро. Адже це лише на перший погляд здається, що народ уже все обговорив і забув (пам'ятаєте телевізійне звернення Президента 5 березня цього року: «...ризикувати майбутнім політичної реформи, майбутнім країни я — як Президент — не хочу і не буду. Саме тому я вирішив вивести обговорення реформи з кола протистояння полярних політичних сил. Якщо політики не зможуть домовитися — арбітром має стати весь народ. Люди мають обговорити основні положення реформи і самостійно висловити свою думку, а Верховна Рада — затвердити. Я звертаюся до вас із проханням — узяти участь в обговоренні проекту політичної реформи. Виношу її на суд державних структур, але найголовніше — на суд громадськості. На ваш суд, шановні співгромадяни»). Насправді процес громадського обговорення перейшов у нову, «досконалішу», фазу: громадського... схвалення.
Звісно, хтось може зауважити, що й обговорення як такого не було, а ті пачки «одобрямсів», які надходили з адміністрацій усіх рівнів до головної — президентської — були звичайною фікцією, паперовою симуляцією колективних рішень тощо. Правильно, так воно і було. Але хіба це привід для того, щоб не потішити гаранта черговими стосами макулатури «на підтримку»?
Віднедавна на сторінці Президента України в мережі інтернет з'явилися повідомлення про якісь загадкові «Форуми громадськості на підтримку політичної реформи». Зауважте: ніяких обговорень — тільки підтримка. Ці цікаві заходи, згідно з інформацією президентського сайту, вже відбулися у Хмельницькій, Чернівецькій областях, Конотопському, Кролевецькому, Роменському, Середино-Будському, Шосткинському, Ямпільському та інших районах. Рано чи пізно така доля чекає й на інші області, де поки що проходять засідання організаційних комітетів із проведення подібних форумів. Відвідувати такі заходи, мабуть, напрочуд цікаво: на всіх цих зібраннях одноголосно ухвалюють резолюції із закликами до народних депутатів на зразок «консолідувати свої зусилля та прискорити прийняття Верховною Радою змін до Конституції, які б забезпечували успіх політичній реформі», адже «проведення реформи стане визначальною подією в житті українського народу, в побудові Української держави на засадах європейського парламентаризму та демократичної, прозорої, підпорядкованої громадянам влади». Така одностайність нашого народу в прагненні змінити життя на краще, звісно, надихає на віру у світле майбутнє.
«Мені так і сказали: чого ти туди припхався, там же мали бути тільки однодумці!» — з невеселим сміхом цитує кореспондентові «УМ» один із делегатів подібних зборів слова представниці держадміністрації. Олександра Чабанюка виборці його рідного округу вже третє скликання поспіль обирають депутатом Києво-Святошинської районної ради. І, вочевидь, недаремно — судячи з того, що завдяки цій людині понад дві сотні делегатів районного форуму наважилися висловити власну думку з приводу політичної реформи, замість діяти згідно з планом (себто «висловити схвалення» запропонованому «більшовиками» варіанту), Олександр Володимирович таки гідний представляти інтереси громади.
«Я вдячний владі та організаційному комітетові з проведення Громадського форуму за можливість висловити свою думку з приводу змін до Конституції — без жодної іронії запевнив авторку цих рядків пан Чабанюк». І розповів про те, як, приїхавши на районний форум, делегація Хотинської територіальної громади виявила, що замість представляти волю своїх односельчан, які на місцевому «форумі» ухвалили цілком конкретні висновки щодо конституційної реформи, їй доведеться просто висловити черговий «одобрямс».
«У порядку денному так і написано було: «Про внесення змін до Конституції України, які НЕОБХІДНО ПІДТРИМАТИ в процесі проведення форуму з обговорення (!) політичної реформи», — обурюється Олександр Володимирович. — Е ні, так ми не згодні — нам громада доручила підтримати зовсім інші положення: по-перше, хотинці виступають категорично за те, щоб вибори Президента були всенародними, щоб Верховна Рада обиралася на пропорційній основі у 2006 році, як і має бути згідно з нинішньою Конституцією, і строк її повноважень тривав 4 роки. Окрім того, ми, знову-таки, категорично проти того, щоб народним депутатам надати право суміщати виконання депутатських обов'язків з обійманням посад у виконавчій владі. Але, як з'ясувалося, саме ці положення нам і пропонували підтримати!»
Звісно, такий стан речей Олександра Чабанюка не влаштовував, і він запропонував делегатам районного форуму змінити порядок денний, і першим питанням записати ОБГОВОРЕННЯ положень законопроектів про внесення змін до Основного закону. «І люди, яких зібрали для того, щоб одностайно висловити підтримку нав'язаним «згори» формулюванням, абсолютною більшість проголосували за мою пропозицію, — наголошує районний депутат. А після обговорення по пунктах (замість ухвалити заздалегідь підготовлений проект резолюції) виявилося, що більшість делегатів форуму виступають за ті пропозиції, які підтримала й Хотинська громада. Я дуже радий, що загартована в політичних баталіях виборчих перегонів громадськість району вкотре проявила свою високу політичну зрілість при обговоренні таких важливих політичних питань. Недаремно ж святошинці вже втретє обирають до Верховної Ради «нашого українця» Євгена Жовтяка!
До речі, наступним питанням форуму було обрання делегатів на обласний «з'їзд». Коли головуючий оголосив список, усі почали здивовано перезиратися: хто його формував, той список? Відповідь «територіальні громади» нікого не влаштувала, бо «на місцях» узагалі такого питання — про кандидатури на обласний форум — не стояло! У результаті до списку з 25 делегатів (звісно, представників організаційного комітету й держадміністрацій) були внесені зміни, хоча дехто й залишився. Обрали, зокрема, і мене».
Проте Олександр Чабанюк має великі сумніви в тому, що на Київський обласний форум йому таки вдасться потрапити, адже там теж, вочевидь, буде зібрання «однодумців-одобрямців». Форум, до слова, має відбутися завтра...
«А знаєте, що ще цікаво, — зауважив пан Чабанюк. — києво-святошинська районна газета «Новий день» назвала наш районний форум «Форумом демократичних сил». Хоча в моєму посвідченні делегата ні про які демократичні сили нічого не написано. Та судячи з нашого рішення, там і справді зібралися демократичні сили! Між іншим, у замітці про проведення районних «зборів» жодного слова про резолюцію немає. Якби вона була схвальною, мабуть, на цілу шпальту б розписали! Але це ще що! По радіо одразу після проведення києво-святошинського форуму (який проходив 20 листопада) повідомили, що на ньому «висловили підтримку» наданим положенням (це тим, що про обрання Президента парламентом тощо, щодо яких ми висловилися категорично проти!)».
Ось так. І де, цікаво, гарантія, що всі ці повідомлення про хмельницько-сумсько-конотопські «схвалення» не така ж фікція, як і «підтримка», висловлена пропозиціям від Банкової києво-святошинцями? Хоча насправді, очевидно, всі інші й справді висловлюють реформі а ля Кучма та його посіпаки підтримку. Адже не всюди ж такі Чабанюки, що не бояться закликати кілька сотень людей висловити свою справжню думку, а не за звичкою підняти руки «за».
P.S. Як повідомила газета «Понедельник» за 24 листопада, у Києві з'явилися наклейки із загадковою назвою «ICYC. За конституційну реформу». Організатори акції й засновники Фонду «Захер Мазоха» художники Ігор Подольчак та Ігор Дюрич запевняють, що розклеюють ці заклики не з якихось політичних міркувань, а з безпосередньої любові до мистецтва. На думку панів Ігорів, побачивши ці наклейки, громадяни повинні замислитися над тим, «а чому реформа?», «для кого реформа?». На запитання щодо того, хто ж замовив таку дивну акцію, «фондмени» посилаються на власну ініціативу. «На жаль, на думку художників, конституційна реформа не представляє широкого поля для осмислення, тому люди творчі її увагою обійшли, — пише «Понедельник». — У Фонді Мазоха вирішили закликати на допомогу сучасне мистецтво, якому, на їхню думку, під силу навіть політика...»
З інтерв'ю координатора більшості у Верховнiй Радi Степана Гавриша тижневику «Понедельник»:
— Вибори Президента парламентом, на перший погляд, виглядають несподівано для України, яка вже обирала Президента всенародно, і виборці відчули смак до такого вирішення цього питання. Але саме всенародні вибори можуть привести на це крісло людину, яка не відповідає інтересам суспільства».
З інтерв'ю Леоніда Кучми газеті «Факти»:
— У наявності в реформи багатьох прихильників, є і свої мінуси. Вони полягають у тому, що в різних політичних сил різне про неї уявлення. Хтось вважає, що головне в реформі — це максимальне ослаблення Президента, перетворення його на слухняну маріонетку. Я з цим рішуче не згодний. Але тут є можливості для компромісу: якщо вони хочуть деякого ослаблення повноважень Президента, то тут є можливість погоджуватися. Якщо ж такі люди наполягатимуть, щоб Президент перетворився на маріонетку, то вони ризикують тим, що не доможуться взагалі нічого. Політика є мистецтвом досягнення можливого. Інші не задоволені передбачуваною зміною виборчого закону в зв'язку з політичною реформою. По-людськи, напевно, можна зрозуміти тих, у кого є «свій» округ, у якому їх уже знають, їм же пропонують занурюватися в політичну боротьбу. Однак не можна йти у велику політику, а займатися тільки «своїм» округом. А головне — недієздатний той парламент, у якому кожний займається найчастіше тільки «своїм» округом. Подобається комусь чи ні, але доведеться переходити до партійної системи. Але і тут скажу: ті, хто вимагає «усього й одразу», ризикують не отримати нічого. Треба вміти йти на компроміси. Треті сплять і бачать, як би зберегти всі нинішні повноваження Президента для того, щоб скористатися ними після перемоги свого кандидата...
З інтерв’ю лідера Соцпартії Олександра Мороза «5-му каналу»:
— Я гадаю, що політична реформа все-таки відбудеться. Аргументації з цього приводу в мене було багато. Це необхідно зробити. І я навіть буду так казати: це дає гарантії для демократизації суспільного життя для розвитку економіки, ефективної економіки, для захисту прав людини, для зміцнення суверенітету... Це загальне, здається, такі загальні формулювання, вони стосуються інтересів кожної людини. Тоді тільки можна говорити про збереження заробітної плати на тому рівні, який Конституцією передбачається. І про ціни на хліб, і про державну підтримку програм соціального захисту населення і так далі.
Репліка з форуму на офіційному інтернет-сайті Президента України:
«Скільки говорено-переговорено. Вже й Президенту набридло. Поважаю Леоніда Даниловича. Бажає зупинити продовження циркового дійства. Не знаю як хто, але мені приходиться щоденно спілкуватись зі значною кількістю людей, і ще ніхто ні разу не підтвердив, що брав якусь участь у обговорені реформи. А які звіти йшли! Як у минулі компартійні часи. Кого дуримо, шановні? Себе, Президента? А навіщо. Час усе розклав на місця — ось і відзивається президентський проект. Більше діла — менше балаканини. Тоді буде порядок і без «реХформ». Успіхів усім. Віктор».
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
