І став моряк мічурінцем

      Відтоді як декілька років тому колишній флотський офіцер-механік Микола Максимов (цьогоріч йому «стукнуло» 60) «обзавівся» двома дачними ділянками у степу під Джанкоєм, він постійно експериментує. Тобто нащеплює, перещеплює, відбраковує свої дички і сортові яблуні, груші, персики, ківі, озимину, чорний інжир, зизифус — загалом з однорічними — 62 культури. У цю травневу пору фруктові дерева у нього густо обліплені цвітом буквально до самої землі, де рясно квітне полуниця. Тоді як у сусідів-дачників пана Миколи я подібного буйноцвіття не угледів. Цим, либонь, і пояснюється, що відставний капітан 2-го рангу і на суходолі йде правильним курсом.

Субтропіки на Камчатці

      «Коли з дружиною отримали свою першу за офіцерську службу квартиру в Петропавловську-Камчатському, — згадує пан Микола, — висадили у горщиках на підвіконні лимон, апельсин, фейхоа, інжир, ананас. І навіть повноцінний урожай аж по 5-6 плодів із них регулярно збирали. Згодом на балконі ще й «грядки» розбили — помідори, огірки, перець. Усе ж таки якась приємна віддушина. Та й таки вітаміни, з якими на Камчатці завжди було сутужно».

      Для більшої переконливості Микола Федорович показує мені чорно-біле фото свого квартирного саду з виглядом на камчатську сопку Сигнальна. І далі додає, що, мовляв, попервах, під час служби командиром на науково-дослідному судні «Чумикан» Тихоокеанської військово-морської експедиції за рослинами здебільшого доглядала дружина Ніна. Лише згодом, коли з корабля за станом здоров'я офіцера «списали» на берег і призначили викладачем військово-морської кафедри місцевої мореходки рибфлоту, то більше часу їм приділяв уже сам. На цьому Максимов трохи розумівся, бо ще в шкільні роки з інтересом перечитав наукові дослідження Івана Мічуріна — однокласник подарував рідкісний фоліант ученого. Ще й журнал «Присадибне садівництво» регулярно виписував. Тому вмів правильно деревце посадити, доглянути за ним. Але по-справжньому, як кажуть, відвів душу Микола Федорович тільки на пенсії.

Без ям і хімії

      Такої щільності дерев, як на 17 сотках саду Максимова, відверто кажучи, ніде ще не довелось бачити. Лише яблунь у нього понад 90 сортів, причому ще навіть не апробованих у північному Криму. Від найбільш ранніх, плоди яких достигають уже у другій декаді червня, і до стійких до інфекцій американських клонів на кшталт Джонаголда. Але найбільше вразило, що Микола Федорович майже обходиться без хімічного захисту і міндобрив. І при цьому фруктовий «конвеєр» у нього безперебійно діє протягом усієї вегетації. Тому родина, численні родичі та друзі смакують свіжими, екологічно чистими фруктами ледве не від врожаю до врожаю. Дачник — прихильник органічної, відновлювальної технології плодівництва. Простіше кажучи, не труїть дерева фунгіцидами та різною отрутою. Найстрашніша у нього хімія — 7-відсотковий розчин міндобрива сечовини (карбаміда) з додаванням до нього органічного інгібітора імунітету рослин при оприскуванні дерев після листопаду. Всюди у саду — натуральний захист: часник, петрушка, квіти, приміром, чорнобривці та календула, котрі заліковують рани на кореневій системі багаторічних рослин і заодно своєю пахучістю відлякують шкідливих комах. Знову ж таки в інтересах саду, точніше для кращого опилювання груші, завів Максимов декілька бджолиних сімей.

      Сусіди, зізнається Микола Федорович, називають його «плюшкіним». Ще б пак, адже бур'яни та хмиз, які вони зі своїх ділянок виносять на смітник, аби неодмінно спалити, той потім акуратно збирає і устеляє ними грунт під своїми деревами. До того ж не бере в руки лопати, вважає, що традиційне перекопування — страшенне шкідництво саду та марнотратство. Мовляв, уся органіка повинна залишатися на поверхні. Далі черв'яки її перенесуть і укладуть там, де потрібно. Користується пенсіонер лише так званим плоскорізом Фокіна та буром при посадці саджанця. Ямка неглибока — винятково під розмір корінця. Старим деревам та тим, що загинули, Максимов теж находить застосування — він їх залишає на місці для органічного збагачення грунту і... розведення опеньків та печериць. «От японці — мудрі люди, — каже Микола Федорович, — спецільно з гір зносять у свої сади трухляві колоди і закопують у землю, а ми зазвичай вдаємось до викорчовування і спалювання пеньків».

      Ефект чудернацької агрономії справляє враження на сусідів Максимова восени, коли його дерева гнуться від духмяних плодів (груші, приміром, сягають у вазі до кілограма).

Філософія садівництва

      Ще одна особливість аматорства пана Максимова — культ низькорослих, карликових, спурових та колоновидних сортів. Тобто рослин, що далі 2—3 метрів догори не здіймаються. «У мої роки, — розтлумачує мені садівник, — лазити, як той шпак, по високих деревах небезпечно. Для нас набагато зручніше, коли плоди висять на рівні коліна і витягнутої руки. І спина не болить потім, і руки не пошкрябаєш».

      Крону потрібних кондицій Микола Федорович власнопруч формує у три етапи. Спочатку підбирає прищепу з добре розвинутим корінням (для груші, наприклад, годиться низькоросла айва чи лісова дичка). Далі прищеплює на неї 40—60-сантиметрову інтеркалярну вставку вже спеціального сорту 212. На вершину «піраміди» садовить улюблений сорт, скажімо, ту ж Марію, Ізюминку Криму, Золоту осінь, Медову Криму (у Максимова тільки місцевої селекції 12 сортів). Такий варінт відповідає всім його вимогам, бо урожайний, стійкий до основних грибкових інфекцій. До того ж сорт має низький стовбур і потужний корінь, що здатний протистояти хлорозу.

      Узагалі ж у поглядах на мале садівництво колишній військовий моряк і затятий мічурінець ще й справжній філософ. «Промислові сади, — розмірковує Максимов, — майже всюди однакові, це технологія. Дачні та присадибні сади різні, це мистецтво. Деякі з них створені лише для отримання естетичного задоволення і нагадують мальовничі міські парки. Інші ж, на довершення до всього, ще й непогано плодоносять. Хтось ще збирає та вивчає на дачних сотках винятково колекційні сорти. Словом, скільки господарів — стільки різновидів. Бажано при цьому ще й дотримуватись золотого правила: розраховувати лише на власні сили і можливості, не створювати своїм захопленням зайвих проблем родині. Ніхто ж, скажімо, силоміць не тягне родичів на футбол чи рибалку. А тому не потрібно ображатись, коли діти чи внуки не хочуть копирсатись у землі на вашій дачі. Це винятково ваше хобі. Ви тільки можете порадувати близьких людей власноруч вирощеними квітами і фруктами, нічого не вимагаючи навзамін, окрім, хіба що, визнання вашої праці».