Андрій Окара: Росії потрібен новий образ ворога, й вона обрала для цього Україну

22.03.2006
Андрій Окара: Росії потрібен новий образ ворога, й вона обрала для цього Україну

      Андрій Окара — російський політолог і політтехнолог, доцент Російської академії державної служби при президентовi РФ, народився в Україні й тісно співпрацює з нашими полiтиками. Окара добре розуміє як українську, так і російську ментальність, йому близькі настанови геополітики євразійства та філософії неоплатонізму. В Росії Андрія вважають прихильником консервативно-революційних стратегій державного розвитку та одним із провідних фахівців з українського питання. Саме тому з ним було цікаво поговорити про українсько-російські стосунки та їх вірогідні перспективи, пов'язані з нашими виборами-2006.

 

      — У результаті «газової», «м'ясо-молочної війни», суперечок навколо Чорноморського флоту тощо українсько-російські міждержавні відносини значно погіршилися. А чи відобразилося це на ставленні пересічних росіян до України та українців?

      — На превеликий жаль, так, погіршилися. Це помітно одразу на трьох рівнях: на рівні відносин між державами як такими, на рівні відносин між політичними елітами і на рівні взаємних стереотипів, що існують серед широких кіл громадян. От, приміром, за результатами недавнього опитування російського «Левада-Центру», за останні кілька місяців, які припали на «газову війну», кількість росіян, що в цілому позитивно ставляться до України, зменшилася на 6% — з 60% до 54%. Частка тих, хто погано ставиться до України, зросла з 29 % до 34%.

      — У нас вважають, що це відбувається через заангажовані та маніпульовані російські ЗМІ. Вони викривлюють реальність, зображують нас то крадіями газу, то зрадниками якихось ідей спільності, то ледь не прислужниками Америки...

      — У цій інформаційній війні російські ЗМІ не є суб'єктами — вони солдати. Ну, максимум, лейтенанти.

      — А генерали хто?

      — А генерали, себто справжні стратеги та замовники, — це різноманітні державні установи. Передовсім адміністрація президента.

      — Отже, можна сказати, що в Росії існує політична цензура й «темники»?

      — Насправді дуже складне питання, на яке так просто не відповіси. На перший погляд — так, iснує. Особливо на телебаченні, де після зміни власника та керівництва телеканалу RenTV зникла остання «барикада» хоч якоїсь «інакшості» у висвітленні поточних подій. З газетами — простіше, хоча там тиск теж є, і це дуже неприємно. З інтернет-виданнями — тим більше. Проте в Україні особисто я гостро відчуваю таку собі ідеологічну цензуру, що відрізняється від політичної.

      — Це як?

      — Коли, наприклад, можна що завгодно говорити про представників діючої влади, і це, безсумнівно, добре, але на деяких темах лежить табу. І це залежить, певно, не від діючої влади, оскільки за Кучми було так само, а від якихось більш глобальних тенденцій та внутрішньої несвободи українських редакторів та медіа-магнатів. Наприклад, можна лаяти Президента Ющенка, але спробуйте щось сказати проти курсу євроінтеграції!

      — Більшість українців переконані, що Росія прагне повернути Україну до своєї орбіти. Як доказ цього вони сприймають втручання Росії в нашу політику на минулих президентських виборах, те, що в РФ так і не сприйняли Помаранчеву революцію, намагання втягнути Україну в ЄЕП з його задекларованими наднаціональними органами. Якщо це не спроби повернути Україну до стану сателіту Росії, то що?

      — Сучасній Росії хотілося б не так мати держави-сателіти, як контроль над «трубою», себто над енерготранзитом. Зараз у Кремлі перебуває команда, для якої інтереси держави, патріотизм, ідеї про східнохристиянську цивілізаційну ідентичність, православ'я — це або якась незрозуміла риторика, або ідеологічний декор, який накладають на дуже прагматичну в економічному відношенні політику російського владного клану.

      Узагалі зараз у РФ відбувається переформатування політичного організму. Росія намагається себе усвідомити державою нового типу — так званою енергоімперією. Причому імперією не за класичним для Росії континентальним типом, коли важливим є розширення кордонів, а проблематика рентабельності не є провідною. Імперії, якими були царська Росія і Радянським Союз, у першу чергу витрачали, а не отримували зиск зі своїх земель. А, наприклад, «торговельні» імперії — Британська, Португальська — розсипалися тоді, коли кошти, необхідні для утримання колоній, перевищили прибуток від їхньої експлуатації.

      А погіршення стосунків  закономірне. Росії, Україні, як і будь-якій державі, необхідний образ ворога для консолідації нації. Раніше таким ворогом для Росії були Америка, Захід, НАТО, світовий імперіалізм. А тепер виходить так, що Росія вибрала своїм ворогом Україну. Тому що робити повноцінного ворога з Америки стало небезпечно.

      — А як же ідея слов'янського братерства?

      — У Росії таку риторику використовують лише відверті маргінали — так само, як і в Україні. Офіційна влада давно так не говорить. Лише інколи — коли справа торкається Білорусі.

      — Давай поговоримо про нашi вибори, що наближаються. Як ти, політтехнолог, оцінюєш рівень політичної боротьби, політичної реклами в цій кампанії?

      — Враження таке, ніби всі грають у піддавки, — це називається «інерційна кампанія». Це перші вибори, на яких провідні ролі виконують українські політтехнологи та самі українські політики. І виконують, як на мене, дуже погано.

      Коли «Наша Україна» докоряє людям Майданом, мені хочеться, перефразовуючи її, волати: «Ющенко, не зрадь Майдан!». І, гадаю, не мені одному — з боку саме цієї політичної сили подібний заклик абсолютно некоректний. І неефективний, бо виходить, що єдина цінність, яку вони можуть зараз запропонувати людям, — з минулого. І що за цілий рік своєї влади вони не набули нічого нового та цікавого. Себто з їхньої реклами виходить: вони люди з минулого, а не з майбутнього.

      Слоган зелених «Обирай життя!» просто жахливий і непрофесійний, бо актуалізує у свідомості людини думки про смерть. Він би був доречним для якогось союзу борців з евтаназією чи з абортами. Грамотні рекламники запропонували б, скажімо, «Обирай краще життя!» чи щось таке.

      Технологічні помилки в кампанії партії «Віче» починаються від назви: в кулуарах їх називають не інакше як «віч-інфіковані». Бігборди та телеролики з Інною Богословською, яка дивиться на вас з-під лоба прямим невідворотнім поглядом, жахає і відлякує людей. Своєю аж надто дорогою бігбордною кампанією ця партія підвищила свою впізнаваність, але не переконала людей голосувати за себе.

      Говорити про політтехнологічні помилки Партії регіонів просто нема сенсу, бо головний їхній політтехнолог — це «помаранчевi»: приріст голосів відбувається за рахунок протестного та розчарованого в нинішній владі електорату. Кампанія «регіонів» iз погляду креативності абсолютно бездарна — як завжди. Але на якийсь час Янукович став зіркою навіть «5-го каналу» — його там було набагато більше, ніж Скрипіна, Яневського, Чайки чи Наталі Мосейчук. А йому взагалі краще б кудись зникнути до 26 березня і не псувати власної кампанії. А то ще раз привітає нас із Великоднем чи «відмочить» щось про Анну Ахметову. (Сміється).

      Грамотної реклами на цих виборах я взагалі не бачу. Таке враження, ніби партії вже поділили ринок і кожен працює на своєму полі. Погано, що немає московських піарників, бо, при всій свої неадекватності та неспроможності розуміти український менталітет, вони робили яскраве феєричне шоу, драйв, виводили українські вибори за межі суто української проблематики, а тепер усе тупо й нудно.

      — А як би ти пропонував позиціонуватися, наприклад, Ющенку?

      — Гадаю, Ющенкові як серйозному лідеру треба було визнати свої окремі стратегічні помилки, по-джентльменськи першому простягти руку Юлії Тимошенко й переконувати всіх, що в нього є чіткий, реальний та ефективний план розвитку на майбутнє. А озирання на Майдан має бути приблизно таким: ми намагаємося щось робити вперше, тому йде не все так швидко і гладко, як хотілося б; хто не ризикує — в того нічого не виходить, а ми ризикнули — тому де в чому допустили помилки. Нам дуже шкода, що від нас пішла Юлія Тимошенко, ми її щиро чекаємо назад. Партія позбавилася від тих негативних людей та ідей. Для нас Майдан — це велика цінність, тому ми його не зрадимо і всю ту фантастичну людську енергію не розтринькаємо, а сконцентруємо на побудову нової України.

      — А ти сам чимось зайнятий на цих виборах?

      — Ну я намагаюся більше спостерігати. От, приміром, суто по-дружньому придумав для однієї політичної сили кілька слоганів — вони використовують технологію розпису парканів «графіті». Приміром, такий: «Когда NN говорит, что он честный бизнесмен, его братаны встают из своих могил». Ну й далі заклик голосувати за номер такий-то. Але саме цей слоган вони чомусь побоялися застосувати.

      — А на кого з українських політичних сил робить ставку Росія цього разу?

      — А ні на кого! Офіційна позиція Росії приблизно така: нас дістали всі українські політики, вони всі приїздять у Москву і намагаються нас переконати, що кожен із них найбільш проросійський, хоча вони насправді лише маніпулюють Росією — намагаються «розвести» нас на гроші. Тому офіційна Росія нібито нікого не підтримує, але симпатизує Партії регіонів. Ну і, звісна річ, Наталі Вітренко. Її партія теж не сиротина вбога: відкрили в Москві центр «АнтиНАТО», в рамках передвиборчої програми Вітренко проводять там «круглі столи» на тему, наприклад, «Грузія і НАТО», «Середня Азія і НАТО». Актуальна тема для українських виборів, правда? (Сміється.) У ній дехто в Москві зацікавлений не стільки як у лобістській силі, скільки як у людині для озвучення деяких важливих тем та месиджів у майбутній Раді. Уявіть собі: хтось із Москви набирає лідера цієї сили на мобільний і каже, мовляв, не забудьте сьогодні сказати з трибуни таке-то й таке-то. Або не забудьте подати сьогодні такий-то депутатський запит — текст ми вам уже по «милу» надіслали. А взагалі, щоб росiяни  підтримували, як у 2004 році, такого немає.

      — Який твій прогноз на післявиборчий період в Україні, після 26 березня?

      — Багато чого залежатиме від того, хто посяде друге місце — «Наша Україна» чи БЮТ. І також важливо, у кого буде більше відсотків — сумарно у БЮТ та «Нашої України» чи в однієї Партії регіонів. Ніхто не матиме контрольного пакета акцій — буде лише блокуючий. Тому більшість так і не буде сформовано, парламент не буде дієвим, і доведеться проводити повторні вибори. Єдиною перешкодою для такого сценарію є те, що партії та політики вклали надто багато грошей в цю передвиборчу кампанію.

      — Як гадаєш, чи правда, що Росія придивляється до того курсу, яким піде Україна після 26 березня, і свою ціну на газ для нашої країни пропонуватиме залежно від того, наскільки лояльними будуть наші керівні політичні сили до Росії?

      — Думаю, головним фактором для газового питання буде не склад нової Верховної Ради, а те, чи залишиться на своєму місці керівництво «Нафтогазу». Бо та ситуація, що склалася, може залишатися без змін лише за Олексія Івченка. Ось тема для роздумів: графік коливань котирування акцій «Газпрому» на Лондонській фондовій біржі майже збігається з ходом українсько-російських переговорів щодо газу в грудні-січні.

  • 82% членів Американської торгівельної палати в Україні вважають боротьбу з корупцією пріоритетом №1 для України

    Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>

  • Україна і семеро гігантів

    Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>

  • Шлях через Україну

    Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>

  • Дружнє плече на шляху до ЄС

    Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>

  • Кордони для «Лікарів без кордонів»

    Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>

  • Кому мінімум, кому — банкрутство

    Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>