Кому посміхнеться Її Величність Похибка

11.03.2006
Кому посміхнеться Її Величність Похибка

      Сьогодні, за п'ятнадцять діб до дня виборів, згідно з виборчим законодавством, засобам масової інформації вже не можна друкувати результати соціологічних досліджень щодо рейтингів партій та блоків. Ми цього й не робитимемо, тим паче що в цьому немає й особливої потреби. Ті дослідження, що були оприлюднені провідними соціологічними агенціями вчора, не показують нічого нового: тривідсотковий бар'єр долає «велика шістка» партій та блоків, розрив між лідерами та переслідувачами залишається сталим. Партія регіонів попереду, але «Наша Україна» та Блок Юлії Тимошенко в сумі мають принаймні не менше відсотків, ніж «регіонали». Із запасом долають бар'єр соціалісти, за ними йдуть КПУ і Блок Литвина.
      «Немає підстав вважати, що за два тижні до виборів зміниться лідер — Партія регіонів. Так само не викликає сумнівів, які блоки і в якій послідовності посядуть друге-третє місця. Хіба що розрив між «Нашою Україною» і БЮТ може скоротитися», — коментує для «УМ» Ірина Бекешкіна, науковий керівник Фонду «Демократичні ініціативи», старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України.
      Майже такої ж думки — й Андрій Биченко, керівник соціологічної служби Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова. Водночас у розмові з кореспондентом «УМ» він зауважує: «Подальше застосування звичайних технологій, хай навіть інтенсивних, до кардинальних змін у співвідношеннях між лідерами, переслідувачами та аутсайдерами привести вже не може. Надто мало часу лишається до виборів. Теоретично у верхній частині рейтингу щось може змінитися лише за умови, якщо за наступні два тижні в Україні відбудуться якісь серйозні суспільно-політичні катаклізми. Скажімо, дещо схоже за ступенем впливу на відставку уряду Тимошенко чи уряду Єханурова... Звісно, всі уряди в нас уже відставлені, тому ймовірність такого «вибуху бомби» є ще мізернішою. Але — теоретично — фактор дії серйозного зрушення таки залишається».

 

Треба бомба — буде бомба?

      Відомий політолог Віктор Небоженко, не заплямований на цих виборах співпрацею з жодним партійним штабом, припускає, що до 26 березня ще можливий... піар-замах. Тобто теракт, спрямований проти когось із лідерів (лідерок?) партій та блоків, що беруть участь у виборах і потребують збільшення відсоткового ужинку. Справді, якось аж надто спокійно виглядає нинішня виборча кампанія: учасників, їхньої реклами й антиреклами достобіса, а ось жодних ексцесів, серйозніших від побиття агітатора, досі не траплялося. Ще не вечір?

      «Така подія, як замах, теоретично може вплинути на порядок місць у виборчій «турнірній таблиці» та кількість набраних партіями/блоками «очок», — погоджується соціолог Андрій Биченко. «Але лише за умови, якщо переважна більшість людей повірить, що це — не передвиборча маніпуляція, а справді серйозна річ. Важко сказати, які риси повинен мати такий теракт, щоб його сприйняли на віру, — каже Биченко. — Ось у те, що на Віктора Ющенка був замах через отруєння у 2004 році, люди повірили. А що у 1999 році на повному серйозі зазіхали на життя Наталії Вітренко — в принципі, не повірили».

«Пройти по межі» — «кіно», актуальне і в Україні

      Але облишмо фантазії на такі теми нашим Гаврилам Принципам. Це все-таки надто радикальний крок навіть для тих політиків, яких, за словами міністра Луценка, підтримують бандити Курочкіна і навколо яких «усе вибухає». Важливішими у контексті формування нового парламенту є інші, значно природніші фактори.

      Адже всі поважні соціологи, аналізуючи свої дані, обов'язково звертають увагу на існування в соціології такої штуки, як «похибка вибірки». Треба розуміти, що соціологічні дані — це не точні цифри, а показники з певними відхиленнями. Для соціологів це цілком нормально, інакше просто не буває. А ось для політиків відхилення в межах похибки можуть означати питання політичного «життя і смерті». Для когось — десять місць у парламенті, і це може стати вирішальним чинником у формуванні парламентської більшості. А для когось клята похибка може означати проходження чи не проходження до Верховної Ради взагалі.

      «Є партії й блоки, які стоять на межі, — констатує Ірина Бекешкіна. — Соціологія не дає точності, більшої за один відсоток. Тому, коли партія має три проценти з невеликим гаком або не дотягує до трьох, то постає чимало питань».

      У пані Бекешкіної, яку важко запідозрити в упередженості, такі сумніви виникають навіть у перспективах Компартії та Блоку Литвина. Здавалося б, на минулих виборах комуністи взяли аж 20 відсотків, активно вони працюють і в нинішній кампанії. Ще активніші — «народники» з їхнім величезним фінансовим та адміністративним ресурсом, і реклами в НБЛ чи не найбільше... А ти ба і КПУ, і Литвин балансують на межі трьох відсотків: одна нога тут, у парламенті, а інша... Не зчуєшся, як і пролетиш. Це буде сенсація, але соціологи й такого не виключають. «За нашими опитуваннями, Компартія і Блок Литвина проходять [до ВР], але запас у них дуже несуттєвий, тож може бути по-всякому», — каже Ірина Бекешкіна.

Головна інтрига — прорив «другого ешелону»

      Є ще кілька блоків, які наразі заповітний кордон не долають, але існує ймовірність, що отриманий ними через два тижні результат виявиться більшим нiж три відсотки. І Фонд «Демократичні ініціативи» разом із фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс», і Центр Разумкова зараховують до таких Блок Наталії Вітренко «Народна опозиція» та Громадянський блок «Пора»—ПРП. Пан Биченко додає з певною натяжкою також Опозиційний блок «Не так!». І, нарешті, лідери Українського народного блоку Костенка і Плюща записують у «прикордонники» й себе, спираючись на дослідження ще двох знаних соціологічних структур — Українського інституту соціальних досліджень ім. Яременка та Центру «Соціальний моніторинг».

      Звісно, тут можна довго гадати на кавовій гущі київських кав'ярень чи польотах граків у полях Рівненщини. Серед чотирьох названих політичних сил ближчими до переходу грані є блоки Вітренко й Кличка, але щасливчиків та лузерів із числа блоків «другого ешелону» виділять не соціологи, а тільки вибори. І в цьому — успішності чи не успішності «вітренківців», «кличківців», «нетаків» — власне, й полягає основна інтрига виборчої кампанії 2006 року. Рейтинги політичних «важковаговиків» є фактично усталені, однак судити про ландшафт більшості й меншості у Верховній Раді наперед і ділити посади без урахування ролі «менших братів» неможливо. Адже, скажімо, не пройде до парламенту Блок Вітренко, а відсотки решти партій та блоків залишаться на нинішньому рівні — і «контрольний пакет» матимуть «помаранчеві» й соціалісти. Проскочить Вітренко — «партії Майдану» виявляться в меншості. Подолає трипроцентний бар'єр «Пора»—ПРП — перевагу знову матимуть «помаранчеві». І так далі...

На «олівці» у соціологів і без дулі в кишені

      Звісно, кожному з блоків так званого «другого ешелону» (і не лише «другого») здається, що саме в нього є приховані резерви для здобуття того електорату, який наразі не засвітився у соціологічних дослідженнях. Багато хто говорить про те, що соціологія не доходить до села, і тому партії, які орієнтуються на сільського виборця, можуть сподіватися на раптовий приріст свого процентного ужинку. Як приклад наводять успіх соціалістів на виборах-2002: тоді партія Мороза отримала значно більше голосів, ніж прогнозували соціологи. Але опитані «Україною молодою» фахівці у своїх оцінках майже одностайні. «Я не думаю, що в тих, хто орієнтується на сільський електорат, є підстави сподіватися на значне нарощення свого результату на виборах, — каже Андрій Биченко. — Є лише три категорії виборців, яких не охоплюють у своїх вибірках соціологи: це закордонний виборчий округ, тюрми і закриті військові частини. Це кілька відсотків виборців, і тут корекція результатів можлива, якщо симпатії виявляться не розпорошені між різними учасниками виборів, а направлені досить чітко. В усі інші місця соціологічні інтерв'юери можуть діставатися. В тому числі й у село».

      Ірина Бекешкіна засвідчує те саме, додаючи один (не надто значний) нюанс: «Село повністю охоплене соціологією, опитування солідними соціологічними фірмами проводяться репрезентативні опитування. Сільських виборців у нас близько 32 відсотків, і ми це повністю враховуємо. Враховуються, як правило, й такі тонкощі, як «наближені» й «віддалені» села. Але якщо замовникові соціологічного опитування потрібні термінові результати, то іноді можуть відбуватися заміни «віддалених» сiл на «ближчі».

      Що ж до результату Соцпартії на минулих виборах, то тут обидва шановні соціологи говорять не про роль села як такого, а про вагу прихованих симпатій протестного електорату. Річ у тім, що після справи Гонгадзе й касетного скандалу СПУ мала імідж «двічі опозиційної» партії: по-перше, вони ліві, по-друге, вони прямо звинуватили Кучму в скоєнні кримінальних злочинів, виступили на перший план в організації акцій «Україна без Кучми» та «Повстань, Україно!». «Тоді прихильники Мороза — сільські дядьки середнього й старшого віку — часто тримали «дулю в кишені» до самих виборів, не показуючи її соціологам», — пояснює Ірина Бекешкіна. Зараз соціалістам таке не «загрожує».

      Науковий керівник Фонду «Демократичні ініціативи» повідомляє, що село — це основна електоральна база «Нашої України» (принаймні половина прихильників «НУ» живуть у сільській місцевості). При цьому, на думку Бекешкіної, результат на виборах може виявитися трохи вищим не в «помаранчевих» чи соціалістів, а в «Регіонів». Бо в деяких областях — зокрема, в центрі, на заході — не всі афішують свою прихильність до такої явно опозиційної сили, як Партія регіонів.

      Щоправда, керівник соціологічної служби Центру Разумкова з цим не погоджується. «Я не думаю, що варто коригувати прогноз з огляду на приховану опозиційність виборців, — каже Андрій Биченко. — На відміну від президентських виборів, зараз ми не відзначаємо побоювань респондентів висловлювати свої політичні погляди. Власне, те, що беззаперечним лідером виборів із великим відривом є Партія регіонів, свідчить, що її прихильники зовсім не бояться висловлювати опозиційну точку зору».

      До речі, пан Биченко наводить інший механізм, який, на відміну від селян чи «боягузів», справді може дати чимало додаткових голосів: «Є така технологія, яку свого часу використав один кандидат у депутати — нині нардеп з опозиційного блоку. Він підняв на вибори все соціальне «дно» свого округу, яке не дуже потрапляє до вибірки соціологічних опитувань. Якщо така технологія буде використана зараз у масштабах усієї України, можливо, це комусь принесе додатковий відсоток».

Хто вище став, той і штани взяв?

      Але це знову тонкощі. Хоча й вони підводять нас до висновку: у ситуації, коли навколо тривідсоткового бар'єра балансують одразу півдесятка політичних сил, і не відомо, на чий бік схилиться примхлива її величність похибка, потрібно зважати на будь-які дрібниці та нестандартні ходи.

      Та навіть на номер у виборчому бюлетені! Скажімо, за словами Ірини Бекешкіної, для Блоку Вітренко було важливо не опинитися в переліку нижче він Партії регіонів. Але — не пощастило. У «Народної опозиції» аж 32-й номер, тоді як у «регіоналів» — 18-й. І дехто з опозиційних виборців, вивчаючи довжелезний бюлетень згори донизу, задовольняється першою ж вагомою партією з числа «своїх» — партією Януковича. «Тож трьох відсотків у Вітренко вже нема», — каже Бекешкіна.

      Вочевидь не підфартило з цим і блоку «Не так!» (№ 44).

      Мають вагу подібні нюанси й для деяких «помаранчевих». Та сама пані Бекешкіна каже, що рейтинг блоку «Пора»-ПРП сповільнив своє зростання після того, як їхні безпосередні конкуренти по електральній ніші — Блок Костенка—Плюща — посіли значно вищу позицію в бюлетені (№ 2 проти захованого в глибині № 20).

Боротися до кінця

      Особливо варто наголосити на тому, що посилено «працювати ліктями» та продовжувати агітацію за себе, розумних і красивих, мають не лише партії й блоки «другого ешелону». Адже для чільної четвірки чітко визначеними є лише місця, на яких вони — ПР, «НУ», БЮТ, СПУ — фінішують (принаймні на цьому сходиться більшість поважних соціологів). Інша справа — здобуті відсотки голосів. Кожні придбані чи втрачені піввідсотка — а це близько 100 тисяч голосів реальних виборців — означають плюс чи мінус 3 (три) депутатські мандати. А, з огляду на нинішній баланс «синіх» та «помаранчевих», долю майбутньої парламентської більшості, долю нового глави уряду, глави всієї виконавчої влади може вирішити навіть один мандат. Тому боротися до останнього треба й «важковаговикам».

      І — стежити за словами та коригувати наміри. Бо, скажімо, опитані «УМ» соціологи одностайно заявляють: якщо «Наша Україна» чітко проартикулює бажання створити після виборів коаліцію з Партією регіонів (а деякі голоси з цього приводу вже звучать), це однозначно вплине на бажання симпатиків «НУ» голосувати саме за цей блок. Бо що це буде, як не зрада Майдану? А саме «не зрадити Майдан» закликає вся «нашоукраїнська» реклама.

      «Як показують наші дослідження, «помаранчевий» електорат прагне об'єднання «помаранчевих» партій та блоків. Він не припускає інших об'єднань», — засвідчує пані Бекешкіна.

      І то вже інша справа, що зараз ті політичні сили, які після виборів мають бути союзниками, змушені змагатися між собою за спільний і суміжний електорат. Так, ця боротьба дуже запекла. Але з неї треба вийти з честю, забути згодом про образи й повернутися після 26 березня обличчям до справжніх партнерів — тих, кого вважають такими твої виборці.

* * *

      До речі, про виборців. Звісно, на цих виборах вони трохи менш активні, ніж у 2004 році. Але загалом настрій голосувати в людей серйозний. «Майже половина опитаних сказали, що у випадку великих черг на виборчих дільницях 26 березня вони будуть чекати стільки, скільки потрібно. Ще майже 18 відсотків заявляють, що, побачивши велику чергу, вони з дільниці підуть, але повернуться голосувати, коли черга зменшиться», — зазначає Ірина Бекешкіна.

 

Аутсайдер не лише думкою багатіє,

а й грошима спонсорів, здобутими обманним шляхом завдяки нечесній соціології

      «УМ» поставила представникам двох поважних соціоцентрів і таке запитання: «Як узагалі впливають на електорат факти оприлюднення численних — і дуже різних — даних соціологічних опитувань? Адже видно, що на цих виборах засвітилося найбільше не лише партій-учасниць, а й соціологічних фірм, у тому числі й неіснуючих. І багато таких фіктивних фірм публікують на правах «політичної реклами» фіктивні дані фіктивних соціологічних досліджень».

      Ірина Бекешкіна: «Так, іде масове скидання вигаданих цифр від неіснуючих соціологічних агенцій у засоби масової інформації. Намалювати пальцем можна все що завгодно, і це питання вже до ЗМІ, хто й за які гроші це розміщує і чому в таких публікаціях чи сюжетах, як правило, немає рубрики «Політична реклама».

      Однак чим більше такого різнобою, тим меншу вагу для виборця дані соціологічних досліджень мають узагалі. Тут я згодна з класичним висловом політолога Дмитра Видріна, який сказав: «Рейтинги мало впливають на виборця, але суттєво впливають на спонсора політичної партії». А наявність і кількість вкладених коштів, у свою чергу, теж має значення для переконливості тієї чи іншої агітаційної кампанії».

      Андрій Биченко: «Справді, на виборців публікації соціологічних опитувань справляють незначний вплив. Фіктивні рейтинги — це, швидше, внутріпартійна технологія. Якщо показати політичному інвестору більші цифри, переконати його, що ця партія може пройти до парламенту, з нього легше витягнути енну суму грошей. І робити це аж до самих виборів».

      Залишається додати, що тут ми маємо справу з класичною схемою «розведення лохів». Тільки у ролі «лохів» виступають не виборці, а багатенькі, амбітні й водночас недалекі спонсори-олігархи. У нас є одразу декілька партій, які примудряються продовжувати активну й дуже витратну рекламну кампанію, маючи 0,0% рейтингу за даними солідних соціологічних фірм (звісно, «кишенькові» фірми показують хоч і 7% — будь-яка примха за ваші гроші). А є ж із цього приводу й таке зауваження: чи всі гроші з подібних політичних «лохотронів» ідуть на виборчу кампанію? Чи не використовує дехто довірливість нещасних олігархів для власного збагачення?..

 

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>