В Україні закінчила працювати група американських слідчих, представників обвинувачення та захисту, задіяних у справі Павла Лазаренка. І хоча робота цієї групи оповита здебільшого таємницею, а вуста свої американці тримають зашпиленими, якісь уламки інформації про «каліфорнійський процес «США проти Лазаренка» коли-не-коли підібрати вдається... Смішні, до речі, ті американці з цими урочистими кліше — «США проти...» (так, нібито вся смугасто-зоряна країна стала на прю з колишнім головою українського уряду). Хоча, звичайно, традиція вказувати і країну, яка веде процес, і «винуватця торжества» лише декларує рівність сторін у судовій залі. Данина сивочолій демократії, що тут поробиш... Проте, окрім цієї данини, нічого по-справжньому суттєвого заокеанські правники у справу Лазаренка не привнесли. Левову частку обвинувачення (так би мовити, матеріалів для роздумів) вони отримали від України. Тож не дивно, що свідком у справі Павла Івановича американське слідство надумало викликати екс-керівника банку «Слов'янський» Бориса Фельдмана. Мотивація? Все дуже просто. Занадто багато разів Генеральний прокурор України Святослав Піскун (тепер вже також «екс», що споріднює його і з Фельдманом, і з Лазаренком) повторював, що не існує окремих кримінальних справ Фельдмана, Лазаренка і Тимошенко, а є одна-єдина на трьох «подєльників» справа про відмивання брудних грошей... Послухали це американці, послухали, та й повірили у ланку «Лазаренко — Фельдман», а повіривши, вирішили Фельдмана допитати. І ось тут по їхній наївності було завдано першого удару.
У Фельдмана «нєприйомний» день
Американська Феміда та українське слідство-судочинство говорять, безумовно, різними мовами. (Не в буквальному сенсі, ясна річ, а у фігуральному). Зовсім так, як різними мовами говорили «великорозумна» Проня Прокопівна Сєркова та її «проста» тітка Секлета. «У нас сьогодні нєприйомний день», — казала Проня, а тітка торочила своє: «А в мене дуже навіть приємний...» Отак приблизно поспілкувалися й американці з українською владою, зробивши їй запит щодо проведення допиту Бориса Фельдмана. У Фельдмана виявився (майже за Старицьким) «неприйомний» день, тобто надто щільний графік судових засідань, з яких Фельдмана (давно, між іншим, засудженого) ніяк не можна було зірвати. А згодом говорилося вже про те, що справа не в суді, а в тому, що колишній керівник «Слов'янського» перебуває в умовному місті Тмутаракань, тобто десь поза межами досяжного, там, куди потяги не їздять і літаки не літають. Словом, не можна його доставити у Київ та й годі.
Не переповідаючи всіх подробиць (це зробити просто неможливо), додамо лише, що допит Фельдмана таки відбувся. Новоявленого свідка у справі Лазаренка упакували в бронежилет та провезли за маршрутом «Луганськ — Київ» з таємничістю та кількістю охорони, гідної далай-лами в екзилі. Після чого здали з рук у руки пану Скоробогачу, одіозному керівникові Лук'янівського СІЗО, один з підопічних якого — Ігор Гончаров — не так давно помер унаслідок, як ми всі пам'ятаємо, банальної до непристойності хвороби серця. І поки адвокатів Фельдмана достоту казило від відмови їм побачити свого підзахисного (на що вони мали цілком законне право), поки вони memento mori, тобто пам'ятали про хворі серця в'язнів Лук'янівки, в цей самий час американські слідчі, мабуть, збагнули, за кого їх тримають у цій країні. Вони зрозуміли, що тутешній владі нічого не варто сказати на біле — чорне або цілком вірогідну річ назвати нездійсненою. І що це лише початок, але початок не найкращий. Бо суть його — брехня.
Лазаренко на зв'язку
Слід зазначити, що ані Марта Борщ (яка підтримує обвинувачення у справі Лазаренка з боку Сполучених Штатів), ані Деніел Горовиць (що очолює групу захисників) не заперечували проти того, аби під час допиту Бориса Фельдмана поруч із ним був його адвокат. Проти висловився представник Генеральної прокуратури Олег Українець, у провадженні якого перебуває справа Лазаренка. Як слідчий у цій справі Українець заявив, що, на його переконання, Фельдман у даному випадку не потребує ніяких захисників, оскільки висунуті Лазаренку обвинувачення не мають до Фельдмана жодного відношення. На цьому твердженні вже варто зупинити свою увагу, однак те, що до нього згодом додав пан Українець, є ще більш інтригуючим моментом.
Між тим допит почався. Фактично він тривав два дні — 5-го та 6-го листопада, і десь у сонячній Каліфорнії чергова річниця революційного свята українських лівих ознаменувалася для Павла Івановича прямим зв'язком iз Києвом, де в цей час Фельдман відповідав на запитання слідчих. Лазаренко слухав пряму трансляцію цього дійства, отже, він є більш поінформованим, ніж авторка цих рядків, відносно того, що саме цікавило американську Феміду. Єдине, що відомо достовірно, так це те, що Фельдман категорично відкинув будь-які обвинувачення у відмиванні брудних грошей. А водночас і закиди щодо наявності між ним та Павлом Лазаренком злочинних зв'язків.
У перервах Фельдману вдалося поспілкуватися зі своїм адвокатом Віктором Агеєвим (такою можливістю він, між іншим, має завдячувати американцям, які були прикро здивовані впертістю української прокуратури та принагідно зауважили, що на їхній батьківщині кожен має право на допомогу юриста, після чого «наші» дещо поступились та постановили: адвокату — бути, але триматись за лаштунками). Розмовляючи з Агеєвим, Фельдман згадав такий момент: Марта Борщ, тримаючи у руках стос паперів, запитала у нього: «Це ваш вирок»? Так, це мій вирок, підтвердив Фельдман. З боку пані Борщ на це жодної реакції не послідувало, а от захисники Фельдмана прокоментували її цікавість так: «Американська прокуратура вміє читати документи, тож ознайомившись iз вироком, вона побачить, які там є безглуздості, але навіть попри їх наявність про відмивання грошей Борисом Фельдманом ніде не йдеться».
Всяк Піскун знай своє місце
Є дані про те, що в обвинуваченні, висунутому Павлу Лазаренку, тема банку «Слов'янського» проходить червоною ниткою. Саме тому, повторимося, для американського правосуддя потреба допитати Бориса Фельдмана була такою нагальною. Наразі, звичайно, невідомо, яке враження справило на американців все почуте та побачене в Україні. Невідомо, яких висновків дійшли правники зі Сполучених Штатів, заслухавши свідчення не лише одного Фельдмана, а й інших викликаних ними свідків — як з боку обвинувачення, так і з боку захисту. І чи додали їм проведені допити віри у те, що трійця Фельдман—Лазаренко—Тимошенко спільними зусиллями грабувала Україну.
Говорячи на цю тему, вже згаданий представник Генпрокуратури Олег Українець видав тираду, що викликала серед американців щонайменше легке сум'яття. Коли Віктор Агеєв у присутності Марти Борщ та Деніела Горовиця нагадав про відомі заяви нещодавнього шефа Українця — Святослава Піскуна стосовно існування єдиної справи з відмивання брудних грошей, Українець зауважив наступне. Святослав Піскун, заявив він, тепер приватна особа, тож з приводу заяв цієї приватної особи ліпше за все до неї і звертатися. Мовляв, про що там пашталакав відставлений Піскун — цього Генеральна прокуратура коментувати не зобов'язана. (Як правильно зробила «УМ», використавши як ілюстрацію до матеріалу про відставку Генпрокурора карикатуру, де збіговисько зайців бенкетує та оплесками зустрічає появу нового пункту меню — «Царя з гарніром» — смаженого лева, якого тепер можна безкарно не те що копати ногами, а й навіть з'їсти). Ця доля, схоже, готується і Святославу Михайловичу.
От тільки зводячи рахунки між собою, колишні та прийдешні можновладці України забувають, що на це шоу вони з якогось дива запросили іноземців. Останніх відверто шкода. Ну як не загубити здоровий глузд у країні, в одному з кодексів якої записано, що «інформація, оприлюднена посадовою особою, є достовірною...» І це при тому, що посадові особи змінюються щороку, як листя на деревах — варто комусь із них втратити лояльність або навіть викликати підозру у втраті цієї лояльності. Відтак зі зміною посадовців змінюється і достовірність інформації.
І той, хто вчора обвинувачував ближнього свого у відмиванні брудних грошей, сьогодні сам іде у відставку з ганебним тавром корупціонера та зневажливим (після недавньої могутності) визначенням — «приватна особа»... Так, складно сказати, які думки рояться в головах американських слідчих, прокурорів та адвокатів, змушених працювати тут, однак здається, що останні із зазначених (тобто захисники екс-Прем'єра) поїдуть з України значно більш обнадієними, ніж приїхали сюди.
