Вони прагнуть нами керувати

26.01.2006
Вони прагнуть нами керувати

У Верховнiй Радi — конкурс на замiщення вакансiй «кнопкодавiв».

      (Продовження. Початок — в «УМ» від 18 і 19 січня.)

Політична партія України «Партія політики ПУТІНА»

      Важко сказати, чи знає Володимир Путін, що партія імені його, улюбленого, бере участь у виборах до Верховної Ради України, але ця сама політична сила — «Партія політики ПУТІНА» — дуже розраховує на потужність іміджу господаря Кремля. Чому заповітне прізвище пишеться великими літерами? А це така хитрість. По-перше, чинний закон забороняє називати суб'єктів виборчого процесу іменами-прізвищами історичних осіб та людей, не представлених у партсписку. По-друге, а раптом справжній Путін провідає й вимагатиме якесь відступне? Щодо останнього — звісно, жарт, але кмітливі товариші з ППП вирішили перестрахуватися, оформивши це саме слово нібито у вигляді абревіатури. Деякі члени ЦВК в процесі реєстрації навіть жартома запитували, що сіє слово означає і де в ньому ставиться наголос.

      Слід зазначити, що ППП — партія хоч і «диванна», але для українського політикуму не нова. У 2003 році її — під назвою «Слов'янський народно-патріотичний союз» — зареєстрували народні депутати Петро Толочко й Сергій Правденко, відомі хронічною політичною невірністю (до парламенту вони пройшли за списком Блоку Тимошенко, а надалі змінили ну дуже багато фракцій, зупинившись наразі на Народній партії Литвина). Нинішню назву ППП прийняла минулого року, коли ідеологічні гендлярі здали її «під ключ» групі політичних оригіналів-«пропутінців». Ім'я Путіна отримати було непросто — «помаранчевий» Мін'юст довгий час відмовлявся реєструвати таку «п'яту колону», провідники ППП у свою чергу робили собі на цьому деякий піар, аж поки домоглися омріяного запису в «Переліку політичних партій України».

      Ті, хто іноді помічає цю політичну силу, закидають їй наміри відіслати українських хлопців у Чечню, насадити Україні страх перед терактами, федеральне ярмо й тому подібні ознаки «політики Путіна». Утім лідери ППП говорять про запозичення лише «найкращих» елементів стилю сусіднього лідера без усіляких «кавказьких синдромів».

      Як виявилося, такі маніпуляції з використанням прізвища президента РФ не здатні ввести в оману москвофільський сегмент наших виборців. Згідно з останнім опитуванням Центру Разумкова, виборчий рейтинг ППП менший від статистичної похибки — 0,1%. Утім це не заважає певному колу осіб вірити в деяку прохідність «путінців» на виборах-2006. Це коло охоплює принаймні 192 душі (стільки осіб балотується під прапором ППП до парламенту). І в ньому аж двоє товаришів — нардепи нинішнього скликання. Очолює список ППП Олексій Ременюк, співголова партії (до ВР-2002 він пройшов за квотою Блоку Тимошенко, потім трохи «помандрував» і нині є предcтавником... протимошенківської фракції «Єдина Україна»). А під малопрезентабельним 8-м номером іде Володимир Рябіка — діяч, який у 2002 році став народним депутатом за списком СДПУ(о) (№4), нині він також член фракції Богдана Губського «Єдина Україна» — сателіта БЮТ, екс-голова Українського національного комітету молодіжних організацій, відставлений президент Федерації боксу України.

      №2 у списку ППП — Олександр Гичко, ще один співголова партії (на президентських виборах-1999 і 2004 — довірена особа Олександра Мороза). №3 — Леонід Рожен, безпартійний, віце-президент АКБ «Імексбанк» (цікаво, що президент цього одеського банку Леонід Климов — 39-й номер у списку Партії регіонів). Не обійшлося й без діяча культури: №4 — Оксана Байрак, кінорежисер, авторка фільмів «Жіноча інтуїція», «Сніжна любов, або Сон зимової ночі» тощо, любителька Дмитра Харатьяна, ідей москво- та слов'янофільства і, як виявляється, членкиня ППП. І замикає першу п'ятірку Олег Чорний, ще один партієць, мешканець села під Києвом, директор творчого об'єднання «Дельс-АРТ груп».

      Дивлячись на список ППП загалом, можна припустити, що бізнесові інтереси Путіна в Україні зосереджені передусім у Кривому Розі, а конкретно — в такому собі товаристві з обмеженою відповідальністю «АБВ-Комбі». Адже працівників «АБВ-Комбі» у списку «Партії політики ПУТІНА» загалом аж десятеро. Пан Гичко — начальник юрвідділу цієї фірми, директорка значиться на 43-му місці, бухгалтерка — на 55-му, менеджерки — на 158-му і 160-му, молода секретарка — на 159-му, дві сторожихи — на 172-му і 178-му (причому другій — 75 років), регіональний директор із Вінниці — на 192-й позиції, а закриває список електрик — він іде під номером 196. Уся ця гвардія — члени «Партії політики ПУТІНА».

      У списку присутні ще чимало представників дрібного й середнього бізнесу, заступник директора ВАТ «Херсонські комбайни», президент ТОВ «Київська фінансова компанія», доцент Київського національного економічного університету, заступник голови Хортицької районної адміністрації міста Запоріжжя... А ще є такі цікаві люди, як акомпаніаторка ДЮСШ №2 з міста Суми, старший помічник прокурора Чорноморської районної прокуратури (Крим), письменник із Криму, командир повітряного судна авіакомпанії «Крим», тренер-викладач Республіканської школи вищої партійної майстерності з Бахчисарайського району Криму, сестра-хазяйка севастопольської лікарні і навіть стрілець Ясинуватського загону воєнізованої охорони Донецької залізниці. Журналістський корпус представляють головний редактор газети «Тайны века» з села Циркуни Харківського району Харківської області, кореспонденти газет «Подолія» і «Поділля» (Вінниччина). Регіональний акцент списку — центр, південь і схід України.

      Прогноз «УМ»: місце після 25-го і максимум 0,2% голосів.

 

Ліберальна партія України

      Як не дивно, а в переліку партій та блоків, що беруть участь у виборах до ВР, це — єдиний суб'єкт із «ліберальною» назвою. Дивуватися з цього приводу випадає передусім через те, що за півроку до офіційного старту виборчої кампанії активно розминали не надто рельєфні м'язи одразу кілька ліберальних проектів. Зокрема, Ігор Душин — екс-кандидат у президенти-2004 і лідер Ліберально-демократичної партії — гуртував блок (керівники ЛДПУ, ЛПУ та Партії правозахисту навіть провели з цього приводу презентаційну прес-конференцію в УНІАНі), виступав із численними рекламними статтями в російськомовних газетах і там же проводив конкурс на краще гасло для агітаційної кампанії (перемагали слогани на кшталт «Если жизнь тебя достала — голосуй за либерала»). У свою чергу Павло В'ялов — провідник скандально відомого Ордену св. Станіслава й голова ЛПУ(о), котра на минулих парламентських виборах посіла найостанніше місце, — перейменувався в «Ліберальну Україну» і розвішував із цього приводу рекламні банери на популярних інтернет-сайтах. Але насамкінець «віддуватися» за всіх довелося самотужки найстарішій із ліберальних партій — ЛПУ, яку ще в 1991 році заснував нині покійний Євген Щербань, а донедавна очолював ще один виходець із донецького бізнесу — Володимир Щербань.

      Нагадаємо, що на виборах-2002, коли затятий кучміст Щербань був головою Сумської облдержадміністрації, його ЛПУ входила на правах засновника до блоку «Наша Україна». Це не завадило Щербаню вставляти «нашоукраїнцям» палиці в колеса, в розмовах із Кучмою називати Ющенка «облаком в штанах» (про що свідчать «плівки Мельниченка») і активно працювати на користь блоку «За ЄдУ!». Ставши нардепом, Володимир Петрович, по-перше, вийшов із «Нашої України» (хоча його партія лишалася в блоці ще дуже довго), а по-друге, проміняв парламент на подальше керування Сумщиною. Якою сваволею це обернулося, відомо багатьом. Після президентських виборів Щербань утік до США, був заарештований за порушення паспортного режиму і через півроку відсидки за гратами відпущений під заставу у два мільйони доларів. А його партія залишилася непризволяще — без грошей і з розваленою структурою.

      Утім, як відомо, скрізь, де збираються хоч двійко політично активних українців, починається війна за булаву. Рештки Ліберальної партії спромоглися об'єднатися навколо різних «центрів впливу» й обрати на одному з'їзді двох голів. Далі була звична тяганина з «украденими» і «втраченими» печатками, судами тощо. А закінчилося все тим, що перемогла фракція такого собі Петра Циганка — екс-заступника голови партії (2002-2005), керівника харківської організації ЛПУ у 1994-2002 рр. Цей заслужений будівельник України і очолив список ЛПУ, яка вирішила вперше за 14 років свого існування йти на вибори самостійно. (В 1998-му блок «Ліберальна партія — Партія праці — разом!» з Адою Роговцевою в першій п'ятірці набрав близько 2% і до ВР не потрапив).

      Нинішня Ліберальна партія — сила хоч і здрібніла, зате проукраїнська. У відозвах на сайті ЛПУ можна прочитати таке: «Помаранчева революція — це найкраще, що відбулося з нами і Україною. Це пробудження нашого українського духу... Це непроста і довга дорога до храму Української свободи і справжньої, а не керованої демократії. І Майдан — це лише перші кроки до себе, до вільного майбутнього України. Помаранчева революція — це ліберальна зоря України, вона з нами...». А буквально днями у Дніпропетровську ліберали побилися з «вітренківцями». Точніше, під час виступу Наталі Вітренко її прихильники (за даними ЛПУ — озброєні) напали на представників Ліберальної партії, які під синьо-жовтими прапорами проводили власну акцію — «Підтримай українське». Зваживши на отримані однопартійцями травми, керівництво ЛПУ оголосило, що, крім судового позову, «направляє офіційну заяву до судових органів України з метою заборонити проведення масових заходів під егідою Блоку Наталії Вітренко «Народна опозиція» та Прогресивної соціалістичної партії України на території України».

      Загальна кількість кандидатів у виборчому списку ЛПУ, зареєстрованому Центрвиборчкомом, — «аж» 48.

      Перша п'ятірка — лише члени партії: Петро Циганко, голова ЛПУ; Олександр Табалов, радник із зовнішньоекономічних зв'язків ВАТ «Черкаський хлібокомбінат»; Геннадій Кононенко, комерційний директор ПП «Синкліт» (Луганська область); Юрій Сенюк, голова правління асоціації ділового співробітництва «Київ—Пекін»; Володимир Панов, заступник гендиректора ЗАТ «Єврокар» (Ужгород).

      Старі зв'язки дозволили лібералам залучити у список кількох поважних керівників та підприємців, серед яких №6 — Марк Берфман, багаторічний голова Сумської облради; №9-10 — керівники ВАТ «Сумський завод гумотехнічних виробів» та «Петровський завод стінових матеріалів і конструкцій». А вже на 15-й позиції — прес-секретарка партії, на 19-й — провідний майстер сцени Національного академічного театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка. У списку є заступник директора департаменту фізичної культури Міністерства у справх сім'ї, молоді та спорту, а також п'ятеро юних студентів. На «десерт» — №50 — заступник директора з навчально-виховної роботи Дніпропетровського дитячо-юнацького центру «Колобок».

      Прогноз «УМ»: місце після 35-го; близько 0,1% голосів.

 

Українська партія «Зелена планета»

      Ще одна дрібна партія з екологічним ухилом, вибудувана навіть не на базі громадської організації, а на... мережі аптек. Так, тих самих, які очолює фітотерапевт Наталя Зубицька (псевдонім — Земна). Після розлучення з нині вже покійним Данилом Зубицьким її бізнес пішов лише вгору, аптеки з брендом «Зелена планета» з'явилися в багатьох регіонах України, і Наталя Петрівна як людина амбітна й небідна вирішила створити під це діло партію. Як видно, розкрутку марки «Зелена планета» Зубицька цінує більше, аніж ті 660 з гаком тисяч гривень, потрібні для внесення застави за участь у виборах. Тож прихильники народної медицини й фітотерапії від Зубицької, фанати радіопередач пані Земної та працівники профільних аптек тепер можуть проголосувати за «свою» партію.

      У її списку, зареєстрованому в ЦВК, — лише 40 осіб, причому на провідних ролях широко представлені працівники аптекарської, фітотерапевтичної та фармацевтичної галузі.

      Очолює цей мобільний загін, звісно, сама Наталя Зубицька, лідер партії і, як записано в базі Центрвиборчкому, консультант приватного підприємства «Фіто». Є в першій п'ятірці і більш-менш знаний політик: під номером 4 — Василь Костицький, наразі безпартійний, завідувач кафедрою міжнародного права Української академії бізнесу і підприємництва, а донедавна — голова правління Державної іпотечної установи, заступник міністра фінансів в уряді Януковича, народний депутат І-ІІІ скликань, член української делегації в ПАРЄ. Другим у списку значиться член партії Микола Арсеєнко, гендиректор Київської міської фірми «Милосердя», третьою — Тетяна Гарник, безпартійна, завідувач кафедри фітотерапії з курсом фармакогнозії Медичного інституту Української асоціації народної медицини. Ну і як же без журналістів? Замикає п'ятірку досить відома телевізійниця — оглядач ТВО «Новини» Національної телекомпанії Наталя Міщерська, член Української партії «Зелена планета» і мешканка Києва, як і решта чільників списку.

      Директор уже згаданого ПП «Фіто» іде на 7-й позиції, а серед інших цікавих посад списочників виділимо такі: науковий співробітник, завідувач відділенням Українського степового природного заповідника «Кам'яні могили» Національної академії наук України; лікар-фізіотерапевт Вузлової лікарні станції Ковель; регіональний директор Індійської фармацевтичної компанії ДП «Аполло-фарма» (Житомирщина); охоронець територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів району м. Сімферополь; заступник зав. відділом фармацевтичного контролю Управління охорони здоров'я Івано-Франківської облдержадміністрації; директор приватного лялькового театру з міста Кіровоград. Є також кілька народних депутатів, а ще одного колишнього нардепа «Зелена планета» засунула аж на останнє, 41-ше місце свого списку. Його посідає Василь Свято, безпартійний, член парламенту ІІ скликання від Хмельниччини, а нині — заступник голови контрольно-ревізійної комісії Всеукраїнської професійної спілки народних депутатів України.

      Прогоноз «УМ»: місце після 28-го; максимум 0,18% голосів.

 

Всеукраїнська партія «Нова сила»

      Як виявилося, з ідеєю так званого солідаризму на вибори йде не лише Блок Тимошенко, а й партія «Нова сила» — дітище нардепа І скликання Юрія Збітнєва. Якщо пам'ятаєте, це той добродій, який у 2004 році був кандидатом на президентських виборах і посів «аж» 14-те місце, набравши 0,05% голосів. У мультяшних роликах він поставав у вигляді вершника в чорній масці, який на фініші випереджав і Ющенка, і Януковича, також у його рекламах Джордж Буш казав: «Україна уже наша», натякаючи на американську заангажованість Ющенка. Відтак склалося стійке враження про Збітнєва як «технічного» кандидата влади, запущеного для піарної компрометації «помаранчевих» сил та кадрової підтримки «синіх» у виборчих комісіях.

      Станом на цей час сайти www. novasyla.org.ua та www.zbitnev.org.ua не працюють «через фінансову заборгованість». Хоча гроші в пана Збітнєва — президента компанії «Єврогаз» у 1997— 2000 рр., голови СДПУ та одного з лідерів СДПУ(о) в «домедведчуківський» період цієї партії, — мають бути. Принаймні вніс же він понад півмільйона гривень застави за участь у цих виборах? І слід сказати, що «Нова сила» має всі підстави вірити в перемогу. Принаймнi над ще бiльшими аутсайдерами. Її рейтинг 0,1% — це все-таки не 0,0%, скажімо, «Третьої сили». (Тут важливо не сплутати дві великі й схожi за назвами потуги: «Нову...» (Збітнєва) і «Третю...» — Гаврилюка/Поплавського.)

      Чим пан Збітнєв шиконув ще — так це кількістю реєстрованих кандидатів у народні депутати (208). Щоправда, імена 207 із них абсолютно нічого не кажуть навіть поінформованим політологам. Перший номер списку «НС» — Юрій Збітнєв, голова партії; далі — Ольга Лотюк, 1973 р. н., безпартійна,  доцент кафедри конституційного та адміністративного права Київського національного університету ім. Шевченка; Геннадій Шевченко, заступник голови партії з Черкас; Володимир Матвєєв, ще один партієць, директор ТОВ «Аквілон» (Донецьк); Олексій Романюк, б/п, голова Центрального комітету профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України.

      Нижче — партійці, дрібні підприємці й профспілчани, юристи, керівник відділу освіти Білоозерської райдержадміністрації Херсонської області, керівник народного самодіяльного колективу «Шевченків край», головний бухгалтер та гендиректор ТОВ «Компанія «Єврогаз-Інвест Груп», головний редактор журналу «Перспектива», президент Міжнародного благодійного фонду «Мир та тепло» (Сімферополь), студенти та ін.

      Прогноз «УМ»: мiсце пiсля 25-го; до 0,15% голосiв.

 Далі буде.

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>