Кiновернiсаж «районного» масштабу

      Богдан Сильвестрович Ступка живе на Заньковецької, працює поруч, у Театрі Франка. Здається: та що там, будь-якого дня можна піти в театр і подивитися його віртуозні ролі, поспостерігати за міні-виставами, які він розігрує на прес-конференціях, отримати насолоду від іронічних реприз Ступки на протокольних публічних акціях. Ступка — Величина, але чи то ми пігмеї, чи ця Величина не вміщається в телевізор, чи список Майстрів закрили постановою партії, та Ступки чомусь мало в мистецькому просторі України. Бездарних, дрібних багато, а Ступки дефіцит. Таке враження, що унікальні хлопці, які прийшли до влади, злопам'ятно його ігнорують. Як ви не бачите, хочеться запитати, що він набагато вищий за ваші іграшкові партійні списки, що не словом, а ділом він завжди був українським патріотом і брендом, який приносив державі славу. Хай в Україні ще 20 років не зніматимуть кіно (тьху, тьху, тьху), але доки зніматиметься Ступка по світах, про українське кіно говоритимуть як про живе. На кіновернісажі запрошення десанту метрів російського кіно, польського класика Єжи Гофмана і тільки одного українського режисера Юрія Іллєнка, певна річ, виглядало дражливим з політичної точки зору. А ще більше когось дратує, що в Росії на Ступку режисери в чергу записуються, а будь-яка російська кінопремія вважається недолугою, якщо в списку її лауреатів не стоїть прізвище Богдана Сильвестровича. Це не може не дратувати в тій ситуації, коли на Батьківщині йому нічого не здатнi запропонувати. В кіно.

      І от у п'ятницю настала година «Ч» — на дверях у «Жовтні» кремезні суворі бодігарди здiйснюють фейс- і аусвайс-контроль. Очікують патрона акції — спікера Литвина. Богдан Ступка і його російський почет ідуть у зал для прес-конференції. Починається звична в такій ситуації «бадяга». А як нам врятувати українське кіно, а чому не знімати українцям фільми на російські гроші, а чи не хочете ви, пане Говорухін, допомогти свої рідній Одеській кіностудії? Мене не обходять хворі на російський шовінізм й імперську психологію Нікіта Міхалков з товаришами — хіба лікар ображається на інфікованих? Тим паче, я не страждаю на комплекси меншовартості, за які чіпляє така тріскотня. Я беру приклад зі Ступки, який концентрується на людських якостях і мистецьких талантах Павла Чухрая, Нікіти Міхалкова, Станіслава Говорухіна etс. Сильвестрович — дипломат. Але дратують запобігливі запитання колег і поклоніння адміністрації. Спасибі, що ви приїхали. Яке щастя вас усіх тут бачити! Росіяни довго переконували українських журналістів, що вважають за честь приїхати в Київ на запрошення самого Ступки.

      У залі в цей час збирається народ на урочисте відкриття. Акордеоніст Ян Табачник, редактор бульвару імені себе Дмитро Гордон, режисери Микола Мащенко і Роман Балаян, актриси Людмила Смородіна і Поліна Лазова, академіки Іван Дзюба і Микола Жулинський, голова олімпійського комітету Сергій Бубка, екс-міністр оборони Олександр Кузьмук, екс-екс-екс-міністр культури Єльченко і просто екс Юрій Богуцький. Загалом відомих облич більше, ніж невідомих. Але в невеликому залі «Жовтня» зяють порожні місця, тих, хто найбільше прагнув потрапити на престижний захід і вибивав запрошення хто вмовляннями, хто адмінресурсом, а потiм передумав передумали або не змiг. Остап Ступка, син і актор, розіграв у вікторині DVD з фільмами, в яких знімався Богдан Сталонович. Чіткого сценарію не було. Тільки послідовність виступаючих. Першим, звичайно, Нікіта Міхалков, потім — спонсор Олександр Роднянський і так далі. Останнім говорив Тигран Кеосаян, єдиний, хто привіз у Київ прем'єру — картину «Заєць над безоднею», яка вийде в прокат лише в лютому наступного року. Він каже, що без Ступки фільм взагалі б не відбувся, зараз побачимо. І тут починається — 15 хвилин кіно іде з недосконалим звуком, 15 хвилин сидимо з включеним світлом, поки головна діюча особа кінопроцесу — кіномеханік — розбирається з фільмокопією, 15 хвилин дивимося рекламні трейлери. Люди виходять, настрій псується, Роман Балаян обурюється, Богдан Ступка знизує плечима до публіки — словом, «Жовтень». Починаємо спочатку. На останній третині картини знову «барахлить» звук, навіть у темряві видно, як біснується біля дверей Тигран Кеосаян, знову світло, потім додивляємося, але в залі вже тільки найстійкіші. Потім метри бенкетували в готелі «Київ», Тигран Кеосаян у суботу полетів у Москву вже більш-менш спокійний, пообіцявши нормальну прокатну прем'єру привезти на початку наступного року, у неділю відлетіли Чухрай, Говорухін і заступник директора федерального агентства з культури і кіно Росії Микола Лазарук з альбомами Києва і традиційними горілчаними сувенірами. А відчуття сорому через невідповідність рівня проведення акції рівню Актора, якого вшановували, пекло кілька днів. А головне — нерозуміння цієї жахливої невідповідності. Кінотеатр «Жовтень» виглядав, як районний клуб. Організація кінопоказів була такою ж. Краще б уже ця акція була комерційною, будь-яка продюсерська компанія подбала б про те, щоб кіновернісаж був і статусним, і престижним, і цікавим. А так кінотеатр «Жовтень» прорекламував свою 75-ту річницю, спікер трохи ошляхетнив свій імідж, алюмінієвий спонсор поставив галочку в графі «меценатство,» тільки людині, яка всім їм позичила своє ім'я, напевно, було гірко, і знаєте, я згодна зі словами Михалкова: «Богдану Сильвестровичу в Україні жити важко».