«Помаранчева» арифметика

15.12.2005
«Помаранчева» арифметика

Чи не пiдставлять «уенпiсти» Президента? (Фото Василя ГРИБА.)

«Не так тії воріженьки...»

      Добре Януковичу, Ахметову і решті «синьої» компанії. Бо їм, опозиціонерам, таки справді під час виборчої кампанії можна не робити нічого — все за них зроблять опоненти, тобто «помаранчеві». Вони — «помаранчеві» — наобіцяють і не зроблять, а якщо зроблять — одразу ж перепсують або не так подадуть, організують у власному середовищі корупційні та інші скандали, знайдуть один проти одного та оприлюднять купи компромату, підуть брат на брата з відточеними списами звинувачень, зламають ці списи, в результаті — розчарують вчорашніх прихильників, загублять власні рейтинги і, відповідно, безсоромно підвищать рейтинги вчорашніх воріженьків-невдах. А вони, ті вороженьки, можуть навіть із печі не піднятися, але стати на виборах «вдахами».

      Здається, це «правило граблів» наші «помаранчеві» мали б уже вивчити й не припускатися принаймні невимушених, як кажуть тенісисти, помилок. Далебі. На шляху з'являються все нові й нові граблі. Ну дуже очевидні, але настільки великі, що обійти їх неможливо — лише наступати. У даному випадку доводиться говорити про оформлення на початку виборів-2006 аж надто великої кількості «помаранчевих» блоків та їхнє абсолютно непотрібне взаємопоборювання. Цього можна було уникнути, згадавши про досвід виборчих кампаній 2002-го і 2004 років. Це явище можна було б принаймні локалізувати, згадавши про те, що 26 березня ми підемо не на легку недільну прогулянку, а фактично на «четвертий тур» виборів. І що банда цілком спроможна взяти реванш. Але мало хто з наших знайшов у собі сили задушити персональну жабу непомірних амбіцій. Відтак — лише великих «помаранчевих» блоків у парламент іде аж чотири («Наша Україна», БЮТ, УНБ Костенка—Плюща, ПРП—«Пора»). І це — не рахуючи дрібніших утворень, які також пастимуться на жовтогарячому полі (починаючи від ППСУ Зінченка і закінчуючи ультранаціоналістами).

      Автор спробує на пальцях, точніше — на цифрах, довести, чим загрожує українській демократії похід на Верховну Раду стількома «паралельними» колонами.

Прогноз оптимістичний: із двома «паралельними» кулаками

      Отже, переходимо до дещо нудних арифметичних прикладів, без яких важко збагнути перспективи «помаранчевого» руху після 26 березня. Заздалегідь перепрошую читачів та штабістів за дещо округлені рейтингові відсотки. Водночас зауважую, що, прогнозуючи результати майбутніх виборів, скигління скептиків ігнорую так само, як і рожеві окуляри політичних фантазерів. А за основу беру дані останнього опитування фонду «Демократичні ініціативи», які, подаючи партійно-блокову «процентовку», враховують симпатії тих респондентів, що вже визначилися і точно підуть на вибори. Саме такий спосіб розрахунків є найближчим до ймовірних результатів загального голосування.

      Розглянемо спочатку «найсприятливіший», так би мовити, сценарій. Маю на увазі той, за якого «помаранчеві» концентрують свої зусилля у двох «кулаках» («НУ» і БЮТ), більше не втрачають рейтингових балів і здобувають не меншу прихильність мас, аніж зараз. Тож, якби ситуація розвивалася в тих рамках, у яких вона перебувала на час останнього соціологічного дослідження «Демініціатив» та фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс», лідери виборчих перегонів мали б на фініші приблизно такі показники (тут і далі — прогноз «УМ»): Партія регіонів — 26%, «Наша Україна» — 18%, Блок Тимошенко — 17%, Соцпартія і Народний блок Литвина — приблизно по 9%, Компартія — 6% (враховано невеликий «адміністративно-владний» плюс «помаранчевим», соціалістам і «литвинівцям» та приблизно мінус у ПР — все-таки опитування проводилося до складання «убійного» списку Януковича-Ахметова).

      На межі прохідного бар'єру (3%) балансує ПСПУ Наталі Вітренко, оформлена тепер у блок свого імені «Народна опозиція». Тож ми врахуємо обидва варіанти — з проходженням прогресивних соціалістів і «руських» у парламент і без нього.

      Відтепер, нагадаємо, весь депутатський склад ВР обиратиметься за партійними списками, тобто 1%, набраний кожною партією чи блоком, дорівнює 4,5 мандата. При цьому слід враховувати й так звані бонуси, належні кожній партії чи блоку, котрі подолають 3-відсоткову планку. Ідеться про «подарунок» від тих невдах виборчих перегонів, які не наберуть 3% голосів виборців (конкретно — це «галочки» в бюлетенях близько 900 тисяч українців). Тобто якщо у парламент пройдуть шість політичних сил (без Вітренко), кожна з них отримає додатково свою пропорційну частку від тих 15%, які наберуть конкуренти-лузери та графа «Проти всіх».

      Математичні обрахунки показують: у такому випадку Партія регіонів матиме 140 мандатів, «Наша Україна» — 92, БЮТ — 86, СПУ — 49, Блок Литвина — 48, КПУ — 35.

      Рахуємо: якщо так, блок «помаранчево-рожевих» — «НУ», БЮТ і СПУ, тобто ті, хто виборов владу після революції 2004 року і фактично утримує її зараз, — матиме в парламенті мінімальну, але більшість — 227 голосів!

      Ще раз закцентую: у найсприятливішому випадку, для того, щоб продовжити справу Помаранчевої революції й призначити «наш» уряд, потрібно, аби «ющенківці», «тимошенківці» й «морозівці» взяли на виборах 44% (18% + 17% + 9%); необхідну решту вони отримають за рахунок бонусів. При цьому кучмісти на чолі з «донецькими», комуністи та «литвинівці» стають дуже потужною, але все ж меншістю — 223 мандати.

      Але ситуація стає не такою райдужною, коли у парламенті з'являється сьома політична сила — Блок Вітренко. Якщо несамовита прогресивна соціалістка «со товаріщі» таки добере голосів до необхідних 3%, конфігурація парламентської зали буде приблизно такою: ПР — 136 місць, «НУ» — 90, БЮТ — 85, СПУ — 46, Блок Литвина — 45, КПУ — 32, Блок Вітренко — 16.

      У такому випадку «Наша Україна», БЮТ і СПУ разом мають уже 221 голос, тобто — не більшість! Для формування більшості, обрання спікера, глави уряду, міністрів тощо «нашим» потрібно залучати Блок Литвина. Тоді вчотирьох вони володітимуть 267 мандатами. «Золота акція», як неважко збагнути, — у того, хто стоїть за зеленими літерами «МИ», — Володимира Михайловича Литвина.

      З іншого боку, «литвинівців» можуть переконати стати на їхній бік і опоненти «помаранчевих». Без Литвина «синьо-червоні» — ПР, КПУ і Блок Вітренко — володіють 184 місцями під куполом. З Литвином — це більшість, яка із 229 голосами бере ситуацію у виконавчій владі під контроль. Що тоді буде — уявити нескладно. Україна знову повернеться у середину 1990-х, коли парламент і Президент боролися за повноваження, влада розподілялася між кількома ворогуючими центрами впливу і важко було сказати, яку країну ми будуємо й куди рухаємося.

      Наголошу: так може бути, якщо Володимир Литвин забуде про те, що його дружина різала бутерброди для Майдану, зате згадає, що «помаранчеві» у лютому 2005-го обділили його команду місцями у виконавчій владі. А ще Володимирові Михайловичу може не сподобатися те, що у СПУ є Микола Мельниченко, а в БЮТ, скажімо, — Олександр Єльяшкевич, котрі «шиють» йому справу Гонгадзе. Та й чому Литвин має рятувати нового Президента, якщо він, Литвин, зібрав під своїми прапорами людей, значно ближчих до Кучми, аніж до Ющенка?

      Як видно, ціна питання дуже висока. І нинішній спікер проситиме від майбутніх союзників (чи то «помаранчевих», чи то «синіх») не просто посаду Голови ВР зі збільшеними повноваженнями, а й ще багато чого.

Прогноз песимістичний: із «недорозкруткою» Кличка й Костенка

      А тепер розглянемо ще скрутнішу, але водночас — чи не найбільш реальну перспективу весни-2006. Її коріння сягає поточних днів, тобто грудня 2005-го. І це коріння «живить» аж чотири стовбури — «НУ», БЮТ, УНБ Костенка-Плюща та ПРП-«Пору».

      «Уенпіст» Михайло Ратушний в інтерв'ю «УМ» визнав, що його політична сила забиратиме голоси саме у «ющенківців», а не у їхніх опонентів. Єдине, що може пом'якшити провину аж надто амбітних «костенківців»-«плющістів», — це подолання ними 3-відсоткового бар'єру. Ці хлопці «з Україною в серці» обіцяють, що здобудуть і всі 10%. Для цього, мовляв, треба, аби кожен із 150 тисяч членів УНП загітував голосувати за Український народний блок принаймні 20 осіб. Дивно, що при цьому пан Костенко не обіцяє ще й підкорення Евересту без кисневого балона... А якщо серйозно, то, з огляду на поточні рейтинги, досягненням для «костенківців» буде здобуття навіть 150 тисяч голосів (близько 0,6%).

      Те саме стосується і блоку партій «Пора» та «Реформи і порядок» на чолі з Віталієм Кличком. Цей проект явно технологічний і дещо нагадує «озимих» із 2002 року. При цьому часу на розкрутку в тих, хто прилаштувався за могутньою спиною все-таки зовсім не політика Кличка, — дуже мало, і «дорости» від 0,2% до 3% — значно складніше, аніж перемогти на рингу Леннокса Льюїса. Невже «Пора» гадає, що ситуацію переламають щоденні пікетування та розклеювання листівок на тих клаптях парканів, які лишилися вільними після наліплювання плакатів конкуруючих фірм? І навряд чи ПРП та «Пора» заперечуватимуть, що голоси вони відбиватимуть у Ющенка й Тимошенко, а не в Януковича-Литвина-Симоненка-Вітренко.

      Але гаразд, припустимо, популярність цих двох блоків зростатиме. Звісно, до певної межі. Політологи висловлюють сумнів, що «помаранчеві» «другого ешелону» зможуть подолати 3-відсотковий бар'єр (тобто, швидше за все, пляшка коньяку, обіцяна Юрієм Луценком «порівцям» за проходження в парламент, залишиться з Луценком). А найгіршим сценарієм якраз і буде той, за якого УНБ Костенка-Плюща та ПРП-«Пора» отримають приблизно по 2,5% — тобто 5—5,8% на двох. Це будуть голоси, відібрані у «Нашої України» і БЮТ. Припустимо, в рівних пропорціях.

      І отримаємо ми в разі «недорозкрутки» товаришів Костенка та Кличка таку-от арифметику (поки що прогностичну): «Наша Україна» — 15,5% (84 мандати), Блок Тимошенко — 14,5% (78 мандатів), Соцпартія — 9% (48 мандатів), Блок Литвина — 9% (47), «Регіони» — 25% (145), КПУ — 8% (32), Блок Вітренко — 3% (16).

      Додаємо «помаранчевих» і соціалістів — виходить лише 210 голосів. ПР + КПУ + Вітренко = 193. Різниця все менш відчутна. І знову доводиться говорити про «золоту акцію» пана Литвина. Ось він — один із героїв виборів-2006, «чоловік над сутичкою», який може на цій сутичці дуже нагріти руки. Виходить, одним із результатів «старань» «бджолярів»-«пористів»-«костенківців» може бути нове спікерство лідера Народної партії. І це ще не найгірший підсумок... Гірший — це виконавча влада у «синіх».

Вибір — арифметично-прагматичний

      Оце — по-українському. По тому, де три, а в даному разі — чотири гетьмани на двох кандидатів у козаки! І це ще без урахування «віднімальників» на кшталт Олександра Зінченка...

      Важко сказати, що завадило тій же «Порі» пристати до блоку Ющенка, окрім гіпертрофованих амбіцій та бажання отримати конкретну матеріальну вигоду від розподілу виборчих фондів. Адже відомо, що Влад Каськів — до речі, радник Президента, — вів на Банковій переговори про приєднання до «Нашої України». Виходить, вирішив, що, в гіршому випадку, можна вдовольнитися й певним ужинком на виборах до Київради?

      А що примусило ПРП діяти наперекір «ющенківцям», якщо вони, «пеерпісти», таки не пішли до «тимошенківців»? Навіть у складах обох мегаблоків — «НУ» і БЮТ — «порядні реформатори» отримали б більше мандатів, аніж розраховують здобути в одній зв'язці з «Порою».

      Тут варто додати також, що коли ПРП не пройде до наступного парламенту, її голова Віктор Пинзеник точно не буде вже міністром фінансів. І інші «пеерпісти» — професіонали і взагалі хороші люди — також будуть позбавлені права взяти участь у розподілі посад у новому уряді... Те саме стосується і «великих українців» з УНП. Легко сказати: «Якщо ми не пройдемо до ВР, значить, ця країна — не Україна». Важче довести, що ти здатен у чомусь поступитися амбіціями, аби ця Україна не залишилася в програші.

      А що стосується пересічних «наших» виборців, то їм у березні знову доведеться керуватися не лише покликом серця та партійно-персональними симпатіями, а уважно стежити за рейтингами. Потрібно вміти прощати, рахувати й бути прагматичними. Адже через рік після Помаранчевої революції кожен «помаранчевий» голос — на вагу золота, так само, як і в буремному 2004-му. І слід довіряти ці голоси передусім тим, хто справді зможе пройти в парламент і втримати здобутий у 2004-му плацдарм. Інакше — існує великий ризик того, що через непомірні амбіції окремих «гетьманів» 25% кожного нашого змарнованого голосу, кожного нашого холостого «Так!» відійде Януковичу, 9% — Литвину, 8% — Симоненку, 3% — Вітренко...

Коли «наших» так багато, нас легше подолати

      ...Уже зараз я уявляю середній сектор парламентської зали, в якому поміж біло-синіх прапорців засідає майже півтори сотні януковичів, ахметових та їхніх водіїв, інших «братків» із «бригади» «люксів», що наводила страх на Донецьк у 1990-х роках, усіх цих піскунів, клюєвих, колесникових, кушнарьових, костусєвих, щербанів, чечетових та інших ківалових... Це, без сумніву, буде найбільша фракція нової ВР. І вона, завдяки дії положення про імперативний мандат, уже не розпадеться, як одіозна «Єда» у 2002-му.

      Чи можна було уявити після перемоги Помаранчевої революції, що знакові особи з цього списку сидітимуть не на нарах, не в підпіллі, а в новому парламенті? І потрібно ще дуже постаратися, щоб вони не «висиділи» там більшість і не повернулися з тріумфом у Кабмін. І не влаштували показовий акт великої відплати. І не перекреслили всі здобутки, ще такі хиткі, Президента Ющенка та його команд — «лютневої» і «вересневої».

      Ви звикаєте до іміджу нової України — тієї, що задає тон у форумах Спільноти демократичного вибору, отримує статус країни з ринковою економікою, тримає курс на ЄС і НАТО, розмовляє на рівних із Росією і вступає поперед неї до СОТ? Усе це може стати міражем навесні 2006-го. І лише через те, що «помаранчева команда переможців» не зможе подолати «жабу» власних амбіцій і набуде більш звичного вигляду — «команди переможених».

      Чи розуміють це «помаранчеві»? Чи настільки їхнє електоральне поле велике, щоб «просто так» відривати від нього ще 4—5%? Чи створили «наші» стратегічний мозковий центр, покликаний забезпечити хоч мінімальну, але перемогу на таких важливих виборах-2006? Мабуть, якби такий центр постав, то не йшов би побратим на побратима і «паралельні курси» не перетворювалися б на слід від знайомих граблів.

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>