«Чорні» справи довкола білої глини

13.12.2005
«Чорні» справи довкола білої глини

Малюнок А. КАЗАНСЬКОГО.

      Після гучного продажу «Криворіжсталі» на питання приватизації ми апріорі стали дивитися під іншим кутом зору. Навіть відверто заявляємо, що на черзі тепер і Нікопольський завод феросплавів. Проте на гігантах світ клином не сходиться. Адже є чимало об'єктів масштабу скромнішого, проте на «титул» ласого шматочка вони тягнуть сповна. До таких належить і відкрите акціонерне товариство «Просянський гірничо- збагачувальний комбінат». Хоча за мірками скромного селища в Покровському районі на Дніпропетровщині його можна вважати і взагалі велетнем — усе ж таки тутешній каоліновий комбінат донедавна забезпечував до 60 відсотків районного бюджету. Такий статус-кво підприємства, яке належить до найбільших у Європі видобувників білої глини (так називають каолін по-простому), ніскільки й не дивує.

      Однак на початку 90-х років минулого століття  комбінат серйозно залихоманило. Для Просяної, всю інфраструктуру якої пов'язано з підприємством, це рівнозначно смертельному вироку. Отож чимало представників молодшого покоління мусили шукати ліпшої долі в інших місцях. Ну а більшості мiсцевих мешканцiв все одно довелося сподіватися на світло в кінці тунелю. Зрештою, воно з'явилося у 1999 році. Саме тоді на підприємстві відбулися кардинальні зміни — внаслідок роздержавлення близько двох тисяч його працівників стали акціонерами. Головою наглядової ради став Сергій Касьяненко, чоловік із місцевих, а правління ВАТ очолив Олег Бєлов, який тут незмінно працював після закінчення вузу.

      Про позитивні зрушення на підприємстві, що сталися з приходом нової команди, повторюватися не будемо ( «Україна молода» про це детально розповідала в матеріалі, опублікованому в номері від 3 березня ц. р.). Однак пригадаємо подальший розвиток подій побіжно. Наприкінці 2002 року, коли ситуація на комбінаті суттєво поліпшилася, тут з'являються нові господарі в особі групи «Приват», що, як випливає з повідомлення «Інвестгазети», встановила контроль над 83 відсотками акцій підприємства. Проте, побувавши у Просяній, я побачив, чому більшість мешканців такий перебіг подій називають «банальним захопленням». Наочним підтвердженням подібної версії є те, що на комбінаті з'явилась небачена  кількість озброєних людей.

      За твердженням Олега Бєлова, нові господарі пропонували йому співробітництво на умовах, погодитися на які він не міг. Отож реакція не забарилася. Олега Вікторовича звільняють із посади за ... прогули в той час, коли він перебував на санаторно- курортному лікуванні в Алушті. Однак Олег Бєлов виявився не з лякливих —  він звертається до суду з позовом про незаконне захоплення підприємства. У відповідь кримінальну справу порушують проти самого позивача. Спершу її розглядали Синельниківський та Васильківський районні суди Дніпропетровської області, які явно не горіли бажанням доводити все до кінця. Багато хто з людей, обізнаних у цій справі, головною причиною тяганини вважають злощасні «білі нитки», які було видно досить явно.

      Згодом незбагненну рішучість виявляє Апеляційний суд Дніпропетровської області, який витребував справу і передав для розгляду по суті до Індустріального районного суду Дніпропетровська. Там натхненно взялися інкримінувати Бєлову те, що допустив ... дебіторську заборгованість. Причому дії Олега Вікторовича органом досудового слідства перекваліфіковують уже за статтею Кримінального Кодексу України, яка передбачає відповідальність за зловживання владою або службовим становищем — до цього йшлося тільки про службову недбалість.  Це явно змахувало на щось із серії «і смішно, і грішно». Хоча б тому, що подібну дебіторську заборгованість допустив і попередник Олега Вікторовича, однак притягувати того до відповідальності ніхто й не подумав.

      До того ж Індустріальний суд, здавалося, теж навмисне зволікав із розглядом справи, постійно переносячи свої засідання без видимих на те причин. Тим часом події розвивалися й ще в одному напрямі. Наприкінці 2004 року Покровський районний суд приймає рішення про усунення перешкод у здійсненні головою правління ВАТ «Просянський ГЗК» Бєловим Олегом Вікторовичем права користування, розпорядження фінансово-господарською діяльністю та майном підприємства. А органи виконавчої служби зобов'язано забезпечити його входження до виробничо-технічних та адміністративних приміщень. Однак виконувати судове рішення ніхто й не збирався.

      Більше того, на арені з'являється ... Кам'янобродський районний суд міста Луганська. Саме сюди звертається з позовом такий собі громадянин Малець, який заявляє про цілу низку вимог. І що ж? Суд ухвалює ці вимоги задовольнити в  повному обсязі, себто беззастережно спрацьовує в інтересах нових господарів підприємства, і забороняє Бєлову виконувати функції голови правління ВАТ. Чи не парадокс? Один суд, розташований у неблизькому Луганську, повністю заперечує ухвалу іншого.

      Надалі події стали розвиватися ще незбагненніше. Надто ж після вікопомного 8 жовтня 2005 року. Чому вікопомного? Та тому,  що з цього дня починав діяти Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», яким вводилася недоторканість для цієї категорії народних обранців. Бєлова така новація стосувалася сповна. Адже він є депутатом Покровської районної ради. До того ж Дніпропетровщина  виявилася однією з перших областей України, де спійманий на гарячому народний обранець саме завдяки новому закону вийшов сухим із води. Як писала  «УМ», із хабарем затримали виконуючого обов'язки міського голови Дніпродзержинська. Його звільнили з-під варти моментально.

      Тепер же Дніпропетровщина прославилася діаметрально протилежною трактовкою вищезгаданого закону. 25 жовтня Індустріальний районний суд своїм вироком визнає винним депутата місцевої ради Олега Бєлова і призначає йому покарання у вигляді шести (!) років позбавлення волі. Ось так, шановні народні обранці Верховної Ради і Вікторе Андрійовичу! Запам'ятайте хоча б прізвище цього судді - «звитяжця» — Ігор Нощенко. Як і решта його колег, він претендуватиме на неабиякі пільги від Української держави, чиїм іменем  і вчинив таке вражаюче діяння.

      Ще під час своїх перших відвідин Просяної я пересвідчився, що працівники гірничо- збагачувального комбінату, як і мешканці селища, насамперед зацікавлені в нормальних умовах своєї праці та існування в цілому. Коли на підприємстві з'явилася нова команда, яку уособлював Бєлов, тут відчули отой довгоочікуваний промінь надії. Однак він згас досить швидко — ледь комбінат зіп'явся на ноги, відразу ж  у певних сил з'явився до нього інтерес. Найтрагічніше  — такі дії знаходять беззастережну підтримку в деяких судових інстанціях, що мимоволі засумніваєшся саме в їхній беззастережності.

      Подібні дивні речі відбуваються і в самій Просяній. Чи не найболючіша тут проблема — водозабезпечення. З метою її вирішення уряд Юлії Тимошенко виділив понад три мільйони гривень. Однак ці цілком пристойні гроші не освоюють.

      Отож недавнiй страйк викликало зовсім не добре життя. Брали у ньому участь до 500 чоловік із близько 1200 працюючих. Головну вимогу ставили цілком прозаїчну — підвищити заробітну плату втричі. Однак вважати її незбагненною ніскільки не доводиться. Незбагненне тут, швидше, інше — рівень нинішньої середньої зарплати, який трохи перевищує 300 гривень. Оцінюючи сьогоднiшній економічний стан підприємства, можна передбачити, що нинішнім господарям підприємства важко буде виконати цю вимогу за всього бажання. До того ж і щодо  їхнього перебування у Просяній саме в такій якості виникає чимало запитань. Адже рішенням Покровського районного суду визнано недійсними дії ТОВ «Славутич — Реєстратор» (того самого, що присутній і на Нікопольському заводі феросплавів), а отже, чинними — загальні збори, на яких саме Бєлова обрано головою правління підприємства.

      Події у Просяній уже тепер явно перевищують рамки конфлікту районного масштабу. Тут, швидше, доводиться говорити про «Криворіжсталь» № 2». Хіба що з однією відмінністю — індійцю Мітталу дісталося підприємство рентабельне, тоді як у Просяній проблем вистачає по самісіньке горло. Проте Бєлов, з котрим ми спілкувалися ще до його ув'язнення, зовсім безвихідною нинішню ситуацію не вважав. Тут він насамперед посилався на власний досвід у виведенні підприємства з кризи. І мені на власні вуха довелося пересвідчитися в його популярності серед мешканців багатостраждальної Просяної. Отож можна передбачити, що активiсти страйку з часом звернуть погляди саме в бік його особи. Тоді вже дії всіх органів, причетних до нинішньої ситуації, буде оцінено найповніше.

 

      P. S. 2 грудня між страйковим комітетом та адміністрацією ГЗК було підписано протокол примирювальної комісії (так називається документ). Згідно з ним адміністрація бере такі зобов'язання щодо підвищення заробітної плати: з 1 грудня підвищити на 5 відсотків, з 1 квітня 2006 року — ще на 5, з 1 липня 2006 року — ще на 5 відсотків. Враховуючи те, що нині середня зарплата на підприємстві становить близько 350 гривень, можна уявити, які це копійки.

      Водночас із Просяної надходять повідомлення про звільнення активістів страйку без пояснень. Так, Ігор Драник, який опинився на лікарняному, отримав повідомлення поштою про те, що його звільнено саме з 2 грудня без будь-яких посилань на статті закону.