Найближчими днями імена найбільших боржників збанкрутілого банку «Україна» можна буде називати цілком офіційно, без посилання на так звані компетентні джерела. Верховна Рада окремою постановою узаконила оприлюднення цього списку, водночас зазначивши, що не задоволеними залишилися вимоги 47 тисяч 432 кредиторів. Отож подовжено роботу парламентської Тимчасової слідчої комісії, яка має разом iз правоохоронними органами забезпечити повернення отриманих кредитів. Як це відбуватиметься, голова Комісії Віктор Король розповідає в ексклюзивному інтерв'ю «УМ».
1 грудня Верховна Рада України ухвалила постанову «Про виконання пункту 4 постанови Верховної Ради України від 10 січня 2002 року №2956-ІІІ щодо оприлюднення списку найбільших боржників акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна». Цією постановою передбачено доручити редакції газети «Голос України» в десятиденний термін опублікувати список 150 найбільших боржників банку. Як іде підготовка до опублікування цього документа і чи немає спроб зірвати цей процес — в інтерв'ю з народним депутатом, заступником голови Бюджетного комітету, головою Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України Віктором КОРОЛЕМ.
«Ми зберегли добре ім'я банківської системи»
— Коли ж ми побачимо у газетах офіційно оприлюднений список боржників банку «Україна»?
— Є певна процедура оформлення рішень, прийнятих у сесійній залі.
Після підписання Постанови Головою Верховної Ради списки 150 найбільших боржників банку «Україна», надані ліквідатором станом на 1 грудня 2005 року, будуть направлені у ЗМІ. При тому, що Постановою зобов'язано оприлюднення у газеті «Голос України», Комісія надасть ці списки всім виданням, що зацікавлені в публікації.
— Важливо те, що зараз будуть оприлюднені саме офіційні списки. Ви пам'ятаєте, Григорій Омельченко оприлюднював списки, однак мало хто звернув на них увагу, тому що вони не були офіційно підтверджені й посилання на них не мали ніякої юридичної сили.
— Комісія доклала немало зусиль для отримання офіційних списків найбільших боржників банку «Україна». При колишньому керівництві неодноразові звернення Комісії надати їх на виконання Постанови Верховної Ради України натикалися на Закон України «Про банки і банківську діяльність», а саме на поняття «банківська таємниця». Посудіть самі — банку вже не існує, а таємниця є.
Після змін у країні новим керівництвом НБУ було доручено ліквідатору оприлюднити списки 150 найбільших боржників банку. Однак при тому, що вже декілька років і ЗМІ, і народні депутати, і громадяни України прагнуть побачити ці неодноразово згадані списки, великої зацікавленості ЗМІ при першій спробі ліквідатора опублікувати їх ми не побачили. На звернення ліквідатора до засобів масової інформації щодо оприлюднення списків він отримав відповідь про вартість цієї публікації. 10 тисяч гривень, які були потрібні для цього, не передбачені кошторисом витрат і можуть бути взяті лише з накопичувального рахунку, на якому ліквідатор збирає кошти для розрахунків з кредиторами.
Саме тому Комісією була ініційована Постанова Верховної Ради України про оприлюднення списків. Таким чином, можна бути упевненими, що списки, незважаючи на всі перепони, будуть оприлюднені як мінімум у газеті «Голос України».
Завдяки діяльності Слідчої комісії були прийняті два Закони України і шiсть постанов Верховної Ради України, які дозволили ліквідатору більш повно розраховуватися з кредиторами, постраждалими від банкрутства однієї з найбільших фінансових установ країни.
При здійсненні процедури ліквідації банку «Україна» був застосований зовсім новий підхід до самих розрахунків. Наприклад, є такий Фонд гарантування вкладників банків. Він гарантував на той час повернення 500 гривень. Уявіть собі, ви вклали 500 тисяч, а вам повернули в тисячу разів меншу суму. Завдяки діяльності Комісії сума, яка сплачувалася кредиторам першої черги, була збільшена до 50 тисяч гривень. А в подальшому кредиторам — фізичним особам — були повернуті всі їхні кошти у повному обсязі.
Також увага Комісії була спрямована на те, щоб не дати докрасти майно, що залишилося, у процесі здійснення процедури ліквідації. Завдяки цьому банк зміг розрахуватися з державою, а сам цілісний майновий комплекс банку «Україна» був придбаний Кабінетом Міністрів України.
Виділивши з числа кредиторів третьої черги частину найбільш незахищених згідно із Законом України, ініційованого Комісією, ліквідатору вдалось розрахуватися з ними на суму понад 50 млн. грн.
Аби прискорити процес повернення боргів, ми запропонували укладати мирові угоди між ліквідатором банку і фірмою-боржником. Застосовувалися різні схеми полагодження майнових конфліктів. Це був діалог, а не якийсь тиск.
Запропонований цивілізований комплексний підхід до вирішення проблеми дозволив при здійсненні ліквідації банку розрахуватися з вкладниками більш ніж на 50%, тоді як у світовій практиці вважається за норму процент розрахунків збанкрутілої установи приблизно 10 — 15 %.
Завдяки тому, що ліквідація банку здійснювалась прозоро і під постійним контролем Комісії, банкрутство найпотужнішої фінансової установи не призвело до масових акцій населення, не підірвало остаточно довіру громадян до банківської системи в цілому. У своїй роботі Комісія дотримувалася того принципу, що завжди інтереси людини повинні бути на першому місці.
До функцій Тимчасової слiдчої комiсiї (ТСК) не належить зобов'язання посадити того чи іншого. Ні. В країні є правоохоронні та судові органи. Всi повиннi займатися своєю справою і діяти відповідно до Закону. Тому, коли мене запитують, кого посадили, я відповідаю, що питання полягало не в цьому. Хіба краще було б, коли говорили: «Посадили 5 тисяч осіб, а треба було 8, а грошей нема»?
Тини і перелази для ТСК
— Вікторе Миколайовичу, а з якої дати відліковується десятиденний термін опублікування списків боржників?
— З моменту підписання Постанови Головою Верховної Ради України.
— Чи не може так статися, що знову в якийсь спосіб, — скажімо, з посиланням на якісь юридичні тонкощі, — пригальмують оприлюднення прізвищ боржників банку «Україна»?
— Я думаю, це неможливо, враховуючи таку кількість голосів — 355 — на підтримку Постанови, причому наданих на користь цієї Постанови ще й у такий бурхливий час, коли парламент повністю «розірваний». Народні депутати повірили, що йдеться не про політику.
— А чому звіт вашої комісії не відбувся раніше?
— Не можна так казати, Комісія звітувала на засіданні Верховної Ради неодноразово, проте з часу останнього звіту минуло досить багато часу і відбулося багато подій. Отож маємо таку Верховну Раду — вона може дві години витратити на дебати з приводу створення Тимчасової слідчої комісії і не дати жодної хвилини на звіт цієї комісії. Ви ж бачите, скільки разів Григорій Омельченко добивався слова, щоб розповісти про розслідування справи Гонгадзе. Я так само намагався відзвітувати. Зрештою, просто поширив серед народних депутатів текст звіту письмово, і коли з'явилася нагода, виступив з інформацією про роботу Комісії з трибуни Верховної Ради. Зверніть увагу, що на підставі нашого звіту прийнято дві постанови — про оцінку роботи Комісії, яка набрала 360 голосів, та про оприлюднення списків — 355. Поясню, чому ми наполягаємо на оприлюдненні списків. Члени Комісії вважають, що це стане додатковим механізмом повернення боргів банку «Україна».
Завдяки вже чиннiй законодавчій базі, яка була розроблена для здійснення ліквідації банку «Україна», у боржників банку є можливість все-таки розрахуватися зі своїми боргами. Є можливість укладання мирових угод, проведення взаємозаліків, повернення лише «тіла» кредиту тощо.
При проведенні процедури ліквідації банку «Україна» був напрацьований багатий досвід, і Комісія вважає за доцільне використати його для вдосконалення законодавства у банківської сфері. Щоб крах банку не обертався крахом для людини.
Тим більше що досвід ліквідації банку «Україна» вже був використаний, наприклад, при ліквідації банку «Слов'янський» та інших.
У злочинця немає ні національності, ні політичного забарвлення
— І все-таки, чи не станеться так, що вас звинуватять у тому, що використовуєте свої повноваження, надані в рамках ТСК, для розправи з політичною опозицією?
— Я хочу звернути увагу на те, що офіційні списки надійшли від ліквідатора до нашої комісії 18 жовтня цього року, але ні я, ні жоден член Комісії не робили коментарів чи якихось заяв, аж поки не була прийнята постанова Верховної Ради України. Це — на відміну від багатьох інших тимчасових слідчих комісій, створених Верховною Радою, представники яких відразу ж після появи якоїсь нової інформації намагаються виступити на телебаченні. Тому я спокійно дивлюся на ситуацію навколо оприлюднення цих списків. Усіма своїми діями наша Комісія засвідчила, що це не є політичною акцією, не є замовленням.
— За вашими прогнозами, повернення приблизно 800 мільйонів гривень залишається під питанням. Як цей борг можна буде повернути, враховуючи, що, напевне, потрібна буде допомога Генеральної прокуратури? Чи не приречений цей задум на провал, враховуючи сьогоднішній стан ГП, зокрема невизначеність щодо її керівництва?
— У постанові згадується Генпрокуратура. Зважаючи на те, що серед коштів банку «Україна» є державна частка, органи прокуратури повинні брати участь при здійсненні його ліквідації, захищаючи інтереси держави і вкладників.
— Чи пов'язуєте ви те, що сталося з банком «Україна», із станом правоохоронної системи в цілому?
— Так, я вважаю, що банк «луснув» також і через те, що правоохоронні органи погано працювали з попередження злочинів у фінансовій системі. Це є однією з низки причин його краху. До речі, з часу банкрутства банку «Україна» не було відкрито жодної гучної справи про майно. Взяти історію з продажу «Криворіжсталі». Чи відбувався процес її приватизації під час проведення першого конкурсу в правовому полі, щодо цього не існує жодного юридичного висновку. А де ж тоді була прокуратура, вся правоохоронна система? Тобто не було системи, яка б могла у фінансовій, банківській сферах протидіяти правопорушенням. Не існує її і тепер, бо правоохоронна система розвалилася разом із колишнім СРСР, і ми маємо окрему роботу Генеральної прокуратури, МВС, судів тощо, а системи немає. Тому коли Президент стверджує, що потрібно реформувати правоохоронну систему, то він повинен чітко сказати: цю систему потрібно створити.
— Коментуючи на сайті фракції «Наша Україна» настрої у Верховній Раді під час розгляду згаданих постанов, ви зазначили, що рішення передати у ЗМІ списки боржників банку «Україна» багатьом у сесійній залі не сподобається, адже за це доведеться відповідати. Ви також підкреслили, що, мовляв, виборчі перегони стартують цікаво, бо робота зі складання реєстрів кандидатів на вибори почнеться не з виборчих списків, а зі списку боржників банку «Україна». Хто ж ці ймовірні незадоволені і чи не йдеться, зокрема, про народних депутатів Володимира Сацюка і Людмилу Супрун, які перебували в керівних органах банку «Україна»?
— Говорячи про незадоволених, я мав на увазі, що дехто вважає, нібито їм дадуть інструмент для політичного піару тощо. Мовляв, буде нагода звернутися до ТСК, щоб назвали те чи інше прізвище. Так от, я цього не робитиму, це завдання правоохоронних органів. По-перше, функції ТСК полягають в іншому — створювати тиск громадської думки, привертати увагу до проблеми. По-друге, деякі особи, чиї прізвища спливли на поверхню у зв'язку із виборчою кампанією, є засновниками фірм і працюють в них, перебуваючи одночасно у партійних списках — обласних чи районних. Якщо фірма є боржником, то його власнику скажуть: «Шановний, ти не розрахувався з банком «Україна», куди ж ти сунешся?» Тобто я глибше дивлюся на цю проблему. Доля банку «Україна» — це доля нашої країни. Це був найбільший банк, який мав аграрне спрямування. Його віддали в руки непрофесіоналів. Що Володимир Сацюк, що Олександр Волков — вони не мали фінансової освіти. Не мали вони і моральних прав перебувати у керівництві банку «Україна» — обоє незаконно отримали ці посади. Наслідки були відповідні. Ці прізвища фігурували у списках боржників, оприлюденених в інтернеті. Тепер, коли ми подивимось офіційний перелік фірм, що так і не погасили свій борг перед пограбованим банком, можна буде зробити порівняння з тим, що було свого часу оприлюднено у «всесвітній павутині». Добре, якщо людина, побачивши тоді своє прізвище в згаданому переліку, повернула кошти, тим паче що борг — це ще не намір украсти. Я надам коментар щодо діяльності фірм, якщо офіційно підтвердиться, що народні депутати очолили їх або були причетні до їхньої роботи.
— Ви можете дати оцінку діям Нацбанку в цій історії?
— Нацбанк впливав на цей процес: ми мали і підтримку, і супротив. Усе залежало від того, хто перебував на керівних посадах банку. Коли головою НБУ був Сергій Тигіпко, то ТСК мала величезні проблеми щодо вирішення питань заборгованості й складання списків — цю інформацію ніхто не бажав надавати. Прийшов Володимир Стельмах, і з його ініціативи відбулося засідання правління НБУ, було прийнято рішення про оприлюднення переліку боржників, нам надали методичну допомогу в підготовці закону про укладення мирових угод із ліквідатором. До речі, ТСК запропонувала внести зміни до банківського законодавства. У них, зокрема, пропонуємо зазначити, що коли відбувається банкрутство банків, то не є «банківською таємницею» те, хто є їхніми боржниками. Бо, коли акціонер брав у банку кошти, це ні для кого не було секретом, а коли доводиться їх повертати, то це вже стає «банківською таємницею».
