Михайло РАТУШНИЙ: Історія не пробачить, якщо «помаранчеві» програють вибори

10.12.2005
Михайло РАТУШНИЙ: Історія не пробачить, якщо «помаранчеві» програють вибори

      Завтра Українська народна партія проводить свій з'їзд. На ньому має бути сформовано список, з яким націонал-демократи підуть на вибори. Як відомо, вони вирішили балотуватися окремо від двох «помаранчевих» лідерів кампанії — «Нашої України» та БЮТ. У них буде свій Український народний блок. Таке рішення майже одноголосно було прийняте на першому етапі з'їзду УНП.

      Серед тих, хто не підтримав «самостійного плавання», був народний депутат Михайло Ратушний. Він утримався. Бо вважає, що наразі перед собою треба ставити інакше завдання — об'єднуватися. Причому в найширшу коаліцію — із «Нашою Україною» та Блоком Тимошенко. Тільки в такому випадку можна мати гарантії того, що реванш сил Кучми—Януковича—Медведчука не пройде.

      Михайло Ратушний, розповідаючи «УМ» про ситуацію у «помаранчевому стані», є відвертим. Він критикує і «Нашу Україну», і БЮТ, і навіть свою рідну УНП. Хоча, закликаючи до єдності, Ратушний переконаний, що вона в будь-якому випадку пройде у парламент, і в разі чого готовий змагатися за це до кінця.

 

«В «Нашій Україні» нам пропонували умови чорнової робочої сили»

      — Михайле Ярославовичу, наскільки остаточним є рішення з'їзду УНП про формування власного блоку? Чи існує ймовірність того, що ви, як і в 2002-му, підете у блок «Наша Україна»?

      — Будь-які компроміси можливі, коли є добра воля і сторони готові домовлятися...

      Українська народна партія давно говорила, що є прихильником консолідації націонал-демократичних правоцентристських сил. Якщо говорити про партії, то такі ідеї сповідують УНП, Народний рух, Конгрес українських націоналістів, УРП «Собор», певною мірою «Пора». Але всі ці сили, за винятком нашої партії, опинилися в інших блоках. Повноцінної коаліції «правиці» або ж консерваторів не відбулось. При цьому постає питання: чи зможемо ми повноцінно репрезентувати націонал-демократію у блоці «Наша Україна»? З одного боку, не були почуті позиції УНП як активного учасника спільної команди Віктора Ющенка.

      — Тобто в «Нашій Україні» вам пропонували погані коаліційні умови?

      — Я думаю, що так. Тобто це були умови чорнової робочої сили, яка має працювати в полі. А підсумки в конфігурації коаліції визначали б інші люди. Але це ми вже проходили, коли стояни і сандлери були на чолі списку, а такі особистості, як  Юхновський і Павличко, опинялися далеко позаду.

      — Чому ж тоді на з'їзді УНП ви утрималися при голосуванні за створення Українського народного блоку?

      — Саме тому, що коли ми говоримо про справді український і народний блок, то повноцінним він може бути за умови репрезентації в ньому всіх потужних проукраїнських партій. Хоча б тих, про які я говорив вище.

      По-друге, я вважаю, що партія мусила зробити все можливе і неможливе для відновлення широкої коаліції «помаранчевих».

      Є текст заяви, який я перед голосуванням зачитав на з'їзді (Михайло Ратушний дістає із папки два аркуші паперу з текстом, написаним вручну. — Авт.). Я хотів, щоб делегати підтримали цю заяву: «Будучи одним із фундаторів коаліції «Сила народу», що забезпечила перемогу народного Президента Віктора Ющенка, з'їзд УНП вважає, що учасники коаліції повинні відмовитись від політики самопоборювання та очиститись від осіб, які не виявились на висоті вимог Майдану, що вже призвело до втрати підтримки значної частини українського народу. Вважаючи, що дух національного солідаризму та єдності забезпечить нашу спільну перемогу, розуміючи, що наша розпорошеність може призвести до реваншу команди Януковича—Кучми на парламентських виборах, Український народний блок звертається до блоку «Наша Україна» та Блоку Юлії Тимошенко із закликом переступити через свої образи й амбіції, і відновити спільну команду».

      Думаю, що в нинішній ситуації усі сигнали до поновлення єдності, — хоча вони інколи виглядають, як голос волаючого в пустелі, — це конструктив. Об'єднання дасть акумулятивний результат, який дозволить мати у парламенті якщо не більшість, то майже більшість.

«Сваритися — карма України. Але я вірю в чудеса»

      — Поборювання один одного, — продовжує Михайло Ярославович, — може призвести до того, що сили, які ми перемогли на президентських виборах, можуть отримати реванш. З одного боку, виборці втрачають довіру. Бо, якщо команда переможців не може знайти порозуміння і не є сконсолідованою, отже вона зраджує їхні інтереси. Адже виборці голосували за єдину команду. Людина, дивлячись на розпорошену команду, щонайменше не піде голосувати. А якщо виборець і виявлятиме свою волю, то буде змушений розриватися. Бо бюлетень то один. А я не переконаний, що комусь із нас — «НУ», БЮТ чи УНП — вдасться перехопити тих людей, які минулого року голосували за Партію регіонів чи комуністів. Тобто ми будемо ділити голоси між собою. Зрештою, сама стилістика парламентських виборів передбачає те, що виборцям треба буде пояснювати, чому хтось із нас кращий за іншого. І це вже не лише технологія, а реальність. Її підтверджує обмін уколами, який відбувається на екранах телебачення, на прес-конференціях, на святкуванні річниці Майдану.

      — Тобто найкращий варіант — поновити команду в рамках коаліції «Сила народу»?

      — Парламентські вибори — це четвертий тур президентських. Переможені сили не відмовилися від реваншу. На це розраховує і внутрішній, і зовнішній (насамперед маю на увазі Російську Федерацію) чинники. Вони стали мудрішими, відчули больові точки, зрозуміли свої слабкі місця. Наші опоненти діють консолідовано. Партія регіонів не розмінюється на якісь блоки, а балотується як партія. Костусєв, Кушнарьов та інші йдуть до неї як окремі особистості. З їхнього боку бачимо ту консолідацію, яку ми показували напередодні президентських виборів.

      Натомість що є з нашого, «помаранчевого», боку? Частина людей, які виявилися не на висоті вимог Майдану, через певні обставини замішані в скандалах, і, об'єктивно чи необ'єктивно, з ними пов'язують корупцію. А вони чіпляються за владу, як воша за кожух. І не розуміють, що слід відійти, поїхати послом у Молдову чи Австралію, врешті-решт, погодитися на сімдесяте місце у списку, раз вони такі впевнені у потугах блоку. Я усвідомлюю, що обвинувачення не доведені судами, але для чого займати одинадцяте, двадцять друге місця в списку (на 11-му — Порошенко, на 22-му — Третьяков. — Авт.)? Хіба це щось додасть? Це лише перенесе негатив ставлення виборця до них особисто на весь блок, на команду Президента загалом.

      А ще — будьмо щирі — дехто використав перемогу Помаранчевої революції, успішно працюючи насамперед на себе. Покращували свій імідж, а не виконували ті зобов'язання, які давали єдиною командою перед президентськими виборами.  Ставили на популізм і на особисту розкрутку. Стратегія кампанії «я також можу виграти в Януковича», може, і ефективна у вузькопартійному інтересі, але в розрізі єдиної «помаранчевої» команди виграти можна тільки за рахунок голосів ще спільного вчора електорату.

      Ми стоїмо перед загрозою реваншу. При цьому треба зважати на те, що та більшість, яка буде сформована за результатами політреформи, одержить право призначати Прем'єр-міністра. Рейтинги переможених ростуть. Я дозволю собі процитувати одного з депутатів Верховної Ради від Партії регіонів. Він любить повторювати, що Януковичу для перемоги взагалі нічого не потрібно робити, бо за нього все зроблять Ющенко з Тимошенко. Може, це звучить як сумний жарт, але в ньому є частка істини. А в «Нашої України», БЮТ чи УНП (і це показують всі опитування) рейтинги або впали, або не ростуть. Якщо єдність не буде поновлена до кінця цього року... Я розумію, що економічні гравці вже вклали фінансові ресурси, є інтереси еліт. Але політика — це вміння домовлятися. А це важче, ніж воювати. Бо треба сидіти, слухати, чути неприємні речі, говорити те й те. А більшовизм у нас, на жаль, засів дуже глибоко. Я дозволю собі процитувати видатну постать в українській політиці (може, в чомусь трагічну, але безумовно чесну) Симона Петлюру: «Інтереси нації вищі за класові, а інтереси держави — вищі за партійні». А ми продовжуємо воювати. В першу чергу, між собою. Мабуть, такою є карма України. Але я все-таки залишають оптимістом і вважаю, що якийсь вихід із ситуації буде знайдено. Потрібно домовлятися і підписувати хоча б своєрідний пакт про взаємодію та співпрацю. А може, й коаліція поновиться. Чудеса бувають. Раніше ж мало хто вірив у Майдан, а ми всі його зробили.

«Якби не було загрози перемоги Януковича, ми могли б дозволити собі розкіш іти окремо»

      — Чому ж за цих обставин УНП утворила ще один, третій центр тяжіння для «помаранчевих» виборців?

      — По-перше, я переконаний, що якби зараз було відновлено широку коаліцію за участi «Нашої України» і БЮТ, то УНП безумовно пішла б у цей блок.

      Щодо Українського народного блоку, то ми вважаємо, що партії — це не бренди і не технологічні проекти. Це ідеологія, програма, концепція. Питання національної ідеї завжди рухало сучасною Україною, починаючи з кінця вісімдесятих. Націонал-демократична складова широко представлена у суспільстві. І для нас, як носіїв цієї ідеї, важливо, щоб вона була представлена і в парламенті, і в політиці. Утвердження національної ідеї — це те, задля чого я прийшов у політику і чим я постійно керуюся. На жаль, у інших «помаранчевих» силах часто буває, що національний елемент витісняється. А ми хотіли вберегти цю нішу. І питання навіть не в тому, скільки крісел ми отримали б у парламенті. Ми хочемо, щоб національна складова була присутня в українській політиці.

      — З одного боку, ви кажете про потребу утвердження національної демократії, яка нібито виправдовує самостійну участь у виборах. Водночас закликаєте до поновлення широкої коаліції, в якій національні принципи витісняються. Для чого тоді подібні заклики, хіба це не суперечить одне одному?

      — Не суперечить. Бо, по-перше, будемо щирі, повноцінного блоку правих, які сповідують схожі до нас погляди, нам створити не вдалося. На моє тверде переконання, Левко Лук'яненко з Григорієм Омельченком у БЮТ, чи Євген Гірник і Юрій Оробець у НСНУ в такій же мірі сповідують правоцентристські проукраїнські погляди, як, для прикладу, я. І нам усім буде складно пояснити виборцям, чому ми не разом.

      По-друге, це загроза реваншу. Якщо менш ніж рік тому реально розглядалась можливість отримання командою Майдану конституційної більшості, то сьогодні задля 51 відсотка потрібно ще добре попрацювати. У нинішніх умовах нам треба єднатися. Це моя особиста думка. На жаль, вона не поділяється більшістю представників УНП. З іншого боку, я вважаю, що національно-демократична складова при проведенні вмілих переговорів могла б бути ефективно презентована навіть у блоці «Наша Україна», хоча цього не хотіла значна частина «нашоукраїнських» впливових функціонерів. Можливо, попередній переговорний процес було проведено не зовсім якісно. А найгірше, що в політикумі недостатньо сильно відчуваються ті загрози, які породжує самопоборювання.

      — Яка частина керівництва партії поділяє ваші думки?

      — Не більшість. Але я не хотів би виглядати якимось фракціонером. Я завжди відкрито відстоюю свою позицію і на центральних проводах, і на з'їздах. Аргумент, який я чую: нам не дають сигнал у відповідь, тобто немає взаємного руху. Хоча інший табір у цей час каже, що ми не стукаємо в ці двері та завищуємо свої можливості.

      Так, Іван Плющ — шанований державний діяч і взагалі феномен української політики — у 2002 році на парламентських виборах заявляв, що для користі України треба скоординувати блоки «Наша Україна» та «За єдину Україну!». А на з'їзді рідної партії, коли я зачитав свою заяву про заклик до єднання, Плющ сказав, що це піде на шкоду інтересів справи. Я спілкуюся з ним і не розумію: чому тоді заклики до єднання, навіть у тій конфігурації, працювали на інтереси суспільства , а сьогодні — ні? Для мене складне питання, чому дехто стільки уваги приділяє недолікам в оточенні Ющенка сьогодні, а в епоху Кучми відмовчувався. Цей парадокс мені незрозумілий.

      Так само незрозуміло, чому ми звертаємо багато уваги на те, який тип мобільного телефону в сина Президента, а такі речі, як перша десятка Партії регіонів — сила, яка завтра може сформувати новий уряд, — проходить повз нашу увагу. Ми приділяємо мало уваги тому, що в прохідній частині списку ПРУ опинилося чимало особистостей, які ще вчора закликали до сепаратизму. І завтра будуть продовжувати свою антидержавну діяльність у стінах парламенту або й уряду. Ми звертаємо мало уваги на те, що невгамовна Вітренко, яка вже, здавалася, назавжди відправлена на узбіччя політики, завтра може повернутися у Верховну Раду. Ось де головні виклики, яким повинні протистояти українські патріотичні сили. Натомість ми займаємося самопоборюванням.

      — Певне, вашу позицію більше поділяють рядові партійці з регіонів?

      — Так. Але в регіонах ми маємо ще один парадокс, який залишається не завжди поміченим. Наступного року вибори до місцевої влади вперше будуть проводитись за партійними списками. І, коли ми говоримо, що на загальнонаціональному рівні з'явилося чимало «перефарбованих» політиків, то на місцях з цією проблемою є ще складніша ситуація. Є бюрократія, яка розраховує пройти в органи влади, і потім бути незалежною і від Президента, і від Верховної Ради. В регіонах відбувається серйозна штовханина. В раду хоче потрапити бюрократ, його заступники, місцевий спонсор. Перед виборами завжди знаходяться активні фінансисти... Рядовий партієць це відчуває. І розуміє, що за партію голосує не лише партійний актив, а насамперед виборець А він хоче єдності. Це факт.

«Наше надзавдання — прем'єрство Юрія Костенка»

      — Яку планку керівництво УНП ставить перед собою на виборах?

      — Високу. Голова партії Юрій Костенко сказав, що в наших силах взяти десять відсотків. Сьогодні УНП має у Верховній Раді 25 депутатів. А це, якщо перераховувати, — 5-5,5 відсотка. Тобто якщо УНП отримає в майбутньому парламенті менш ніж 25 депутатів, я вважатиму це поразкою. Планка стоїть щонайменше на рівні п'яти відсотків. Три — це вже замало.

      — Тобто гра в самостійну участь на виборах не варта тривідсоткових «свічок»?

      — Звичайно. Якщо в нас ставлять завдання, щоб голова партії став Прем'єр-міністром...

      — І ви в це справді вірите?!!

      — А як: іти в бій і не вірити? Але коли ми здобудемо навіть ті десять відсотків, то з такою кількістю депутатів ми не зможемо претендувати ні на Прем'єра, ні на спікера. Десять відсотків — це навіть не «золота акція».

      При цьому ми прекрасно розуміємо, що в парламенті будуть три основні гравці. Якщо збережеться нинішня ситуація, це — «Наша Україна», БЮТ, Партія регіонів. У принципі, можливий варіант, коли згуртуються «регіони», комуністи, Литвин. Нинішні цифри дають їм понад 50 відсотків. Але найвірогідніше, що про утворення коаліції доведеться домовлятися комусь двом із названої трійки — «НУ», БЮТ, ПРУ (Михайло Ратушний малює три квадрати, які разом формують вершини трикутника. — Авт.).

      Припустимо, «Наша Україна» і Блок Тимошенко (він обводить дві відповідні вершини. — Авт.). Але тоді постає слушне питання: а для чого було сваритися, раз ви домовилися? Якщо меморандум між Ющенком і Януковичем знайде продовження в коаліції «НУ»—Партія регіонів, то запитується: для чого стояли на Майдані? А якщо БЮТ і «регіони», то можна казати, що нас «розвели». І цей трикутник (пан Ратушний обводить лідерів кампанії одним колом. — Авт.) — це великий і суцільний знак питання. Ми мусимо дати відповідь вже сьогодні. Об'єднатися і брати більшість.

      Зізнаюся, ще кілька місяців тому я сам був прихильником того, щоб ми ішли на вибори самостійно. Але я ніколи не міг собі уявити, що люди, які рік тому стояли разом, зможуть так глибоко розсваритися і втратити стільки довіри людей. Це просто мистецтво. В лапках. Це треба вміти, щоб усе так «профукати». Хоча я не вважаю, що це лише їхня вина. Розколоти «помаранчеву» команду допомагали ззовні. Інспірували скандали, підозри, натравлювали. Але історія нам просто не вибачить, якщо ми програємо.

      — Проте соціологія свідчить, що УНП набере на виборах не бiльше одного відсотка. А якщо ви не пройдете до парламенту, то в такий спосіб хіба що відберете в БЮТ та НСНУ відсоток і ще більше посилите загрозу реваншу.

      — УНП пройде у парламент. Є технології, які свідчать, що коли партія налічує 120-150 тисяч членів, то три відсотки на виборах вона набере.

      — Це голоси партійців, їхнiх сімей, друзів...

      — Так. І про це свідчить не тільки арифметика. Врахуйте, що ми не маємо у своїх лавах одіозних людей, замішаних на скандалах...

      — Але ж ще на початку розмови ви згадали, що до вас теж приходять якісь фінансисти, які кидають яйця в різні кошики і хочуть до влади.

      — Такі люди є. Але думаю, що ми якраз дуже вимогливі до того, що зветься «фінансистами». І якихось одіозних людей у нас не буде. В нас є фільтр, який не дозволяє приймати таких осіб.

      Тобто, повторюся, подолати тривідсотковий бар'єр, на наше переконання, ми зможемо. Але, знову ж таки, постає питання: за рахунок чийого електорату? В умовах зростаючої конкуренції між «Нашою Україною» та Блоком Тимошенко наша команда викликає все більшу прихильність у людей. Ми це чітко відчуваємо. Хоча зловтішатись із цього приводу зовсім недоречно. Ми ж забиратимемо голоси не в Януковича, Литвина чи Симоненка, а в «Нашої України» та БЮТ. Ось де лежить проблема. При цьому сумарно ми крутимося навколо тридцяти-сорока відсотків, хоча рік тому за Ющенка голосувало більше п'ятдесяти. Тобто ми вже втратили біля двадцяти відсотків підтримки. А що буде завтра, коли де-юре розпочнеться виборча кампанія, і тоді кожен учасник буде змушений пояснювати, чому він кращий, а той — гірший? Приїде в якесь селище кандидат, скаже: «Я хороший». Інший похвалиться: «Я ще кращий». З'явиться третій і взагалі заявить: «Я — найкращий». Виборець подивиться і скаже: «Та пішли ви... Розберіться спочатку між собою».

«Політика — це не шоу»

      — УНП уже сформувала список?

      — Остаточно його буде затверджувати з'їзд. На чолі списку, безумовно, буде Костенко. А до чолівки обов'язково ввійдуть Іван Плющ, Іван Заєць, Олександр Слободян.

      — А як зватиметься блок? Нещодавно в пресі довелось прочитати, що він буде мати назву «Український народний блок Костенка—Плюща».

      — Так, є таке рішення Партії вільних селян і підприємців, де лідером є Іван Томич, а почесним головою — Іван Плющ. УНП позитивно сприймає таку назву.

      — Нині модно включати до списку різних відомих діячів, які хоча й не є членами партії, але допомагають в її розкрутці. У вас такі люди будуть? І чи з'явиться в списку Юрій Мельник — «аграрний» віце-прем'єр?

      — Так, у нього попередньо буде шостий порядковий номер. Щодо зірок, то ми дотримуємося програмових засад у політиці. Політика — не шоу, і нею мають займатися професіонали. Я вважаю, що це правильно.

      — А вам, якщо не секрет, пропонується яке місце?

      — Я (посміхається. — Авт.) буду в прохідній частині.

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>