Петро Олійник: Мені не страшно жити в моїй країні. Мій обов'язок — робити все, аби вона стала цивiлiзованiшою i безпечнiшою

06.12.2005
Петро Олійник: Мені не страшно жити в моїй країні. Мій обов'язок — робити все, аби вона стала цивiлiзованiшою i безпечнiшою

Похорон Степана Сенчука.

      Убивство Степана Сенчука — екс-«губернатора» (до 2001 року), екс-голови обласної ради (до 2002-го), екс-члена Аграрної партії, а від березня цього року — члена «Народного союзу «Наша Україна» та  потужного підприємця — безумовно, сколихнуло Львівщину. Загалом львів'яни новину про загибель свого помітного земляка сприйняли приблизно так, як і смерть екс-львів'янина Георгія Кірпи. І до Сенчука, і до Кірпи тут було неоднозначне ставлення, їх більше критикували, ніж хвалили. Але попри все вважали знаковими для Львівщини постатями. 

      Однією з близьких до Сенчука осіб був голова Львівської облдержадміністрації Петро Олійник. Нинішній голова області розповідав, що, будучи мером Червонограда, відчував підтримку «губернатора»-Сенчука. Окрім того, Олійник віддавав Сенчукові належне в тому, що той не піддавався тиску «медведчуківщини», і лише після його відставки центр впливу та основні владні важелі на Львівщині перейшли від облдержадміністрації до обласної податкової, яку очолював Сергій Медведчук. За словами Петра Михайловича, з 2003 року Сенчук, будучи членом прокучмівської Аграрної партії, долучився до фінансування «Нашої України» на Львівщині» (обласний штаб тоді очолював сам Олійник. — Авт.).  Подейкували, що пан Степан мав іти у новий парламент за списками Блоку Ющенка, були також розмови про те, що він повинен був очолити Держкомрезерв. В ексклюзивному інтерв'ю «УМ» Петро Олійник детальніше розповідає про політичне майбутнє, яке очікувало Степана Сенчука, й  викладає власне бачення смерті свого «бойового товариша».

 

«Це виклик старої влади. І не лише від Медведчуків...»

      — Петре Михайловичу, ви кажете, що вбивство Сенчука є викликом. Насамперед кому?

      — Це дійсно виклик людям, які хочуть служити державі. Державі декриміналізованій, з людським обличчям. Убивство Сенчука було грубим і цинічним. Його могли вбити в зовсім інший спосіб, адже він завжди був без охорони, бо відчував себе безпечно. Щоранку гуляв у лісі зі своїм песиком.

      Це можна було зробити тихо, але вони зробили реальний виклик. І тим самим хотіли показати, що є сила, яка не підпорядковується закону, яка живе за своїми правилами. Це виклик нам усім — і політикам, і бізнесменам, і владі.

      — Ви маєте на увазі, що це виклик новій владі з боку представників старої влади?

      — Це є виклик від представників людей, які хочуть жити за старими правилами. Що таке стара влада? Це ланцюжок держслужбовців, бізнесменів, які заробляли на крадіжках на бюджеті  й криміналі. Якщо говорити суто про представників старої влади, то я б так вузько це коло не обмежував. Скажімо так: це виклик старої влади як системи моральних та інших деградованих цінностей, за якими ті люди жили і хочуть жити далі.

      — Щодо старої влади, то відомо, що у Сенчука і як політика, і як підприємця свого часу було не все гаразд із Сергієм Медведчуком і взагалі з тією системою, яку на Львівщині обізвали «медведчуківщиною». Чи можна шукати ниточки у тому конфлікті?

      — Ниточки, безумовно, можна шукати і там, і не тільки там. Ми знаємо, що дуже багато нових «помаранчевих» походять зі старої влади. І вони хочуть буквально перетворити Галичину на свою вотчину. Тому це може йти не тільки від Медведчуків.

«Сенчука хотіли витіснити з політичного й фінансового ринку Львівщини»

      — Ще одне прізвище — Петро Димінський. Деякі ЗМІ пишуть  про його конфлікт із Сенчуком. Раніше ви теж згадували про три бізнесові групи, які існують на Львівщині. Одну з них очолював Сенчук, а іншу, очевидно, нардеп, колишній «регіонал» і власник НПК «Галичина» Димінський, якого вважають однією з найвпливовіших осіб регіону. Власне, його люди давно обливали брудом Степана Сенчука — наприклад, заступник голови облради Ігор Держко не раз заявляв про кримінальні справи проти екс-«губернатора». Чи можна це якось пов'язувати із цим конфліктом?

      — Я, по-перше, не маю права на будь-кого вказувати. Бо я посадова особа і за свої слова відповідаю перед людьми та законом. Хто пов'язаний із цим убивством, хто ні —  встановить тільки слідство. Я говорив про три фінансово-промислові групи, які сьогодні зростають. Їх повинно бути значно більше, бо демократія від автократії відрізняється тим, що у першому варіанті влада від багатьох середовищ рівновіддалена. А коли є одне чи два середовища, це говорить про те, що не все гаразд.        

      — Як на вашу думку, з якою метою Степана Сенчука протягом цього року активно обливали брудом?

      — Вважаю, що хотіли його витіснити як політичного, так і як бізнесового гравця з ринку Львівщини.  

      — Ви передбачали, що Сенчукові загрожує подiбна небезпека?

      — Для мене це стало шоком, я не думав, що це може статися. Хоча справа міліції довести, чи причетні так звані плівки новоявленого Мельниченка, маю на увазі Федоришина (відомий у Львові бізнесмен, член «Батьківщини» та людина Димінського — Богдан Федоришин кілька місяців тому оприлюднив якісь таємничі записи, де тоді ще начальник обласної міліції Олег Сало разом із невідомим розмовляють про якісь домовленості з Сенчуком. — Авт) до вбивства. Бо там (на плівках. — Авт.) є дійсно голос, схожий на голос народного депутата (за однією з версій, голос невідомого — це голос Димінського. — Авт.). І правоохоронні структури все-таки повинні встановити, хто це говорив, як відбувалася розмова і ким записувалася. Я думаю, що Федоришина слід допитати, бо він навіть передбачав з так званих записів, що когось можуть убити. Тому я думаю, що він має бути під наглядом правоохоронних структур. Я не кажу, що він винен, я кажу, що він має оголосити інформацію про всіх людей, які говорили по телефону і які з ним спілкувалися. І хто йому передав кiлька мiсяцiв тому  інформацію про те, що хтось має загинути. Тому Федоришин як громадянин має надати всю необхідну інформацію. А він обіцяє то завтра озвучити, то післязавтра. Але це один із шляхів розв'язання проблеми розслідування вбивства Сенчука.

«Сенчук був один через прикрий збіг обставин. Водій поїхав ремонтувати акумулятор...»

      — Ви особисто вбачаєте у цьому злочині більше бізнесу чи політики? А може, перше й друге тут тісно переплетено?..

      — Як не прикро, розподiлу політики і бізнесу не відбулося й досі. Розподiлу цивілізованого. У цивілізованих країнах існують лобістські групи, які лобіюють інтереси тих чи інших фірм. Така практика є в усьому світі. Але, на превеликий жаль, у нас в державі це дуже тісно переплетено.

      — За чутками, за день до смерті Степан Сенчук купив акції якогось підприємства. Його нібито попереджали, щоб він цього не робив. Ви про це щось чули? 

      — Я чув, але точно не знаю, бо, на жаль, перебуваю в Києві. Йшлося про одне з підприємств Львівської області.

      — І він його купив...

      — Я таке чув. Але це встановить слідство.

      — А щодо ситуації з «Сільмашем», який збанкрутував? Власне, саме з адвокатом цього підприємства Сенчук мав зустрітися в Брюховичах, але адвокат запізнився... Кажуть, Сенчук хотів прибрати «Сільмаш» до своїх рук. Ви казали у попередніх заявах, що він не мав безпосереднього відношення до цього підприємства...

      — Справді, безпосереднього не мав. Конкурс виграла компанія «Мак». І відповідно слідство має знати, хто є власником цієї компанії — це один із знайомих Сенчука. І «Мак» дійсно виграв конкурс, а влада перед тим дійсно поламала створену схему забирання заводу за заниженою вартістю. Безумовно, Сенчук сприяв другові у придбанні заводу, і це очевидно. Не треба цього фактора ховати. Але не купив, а виграв план санації. Тобто коли був оголошений конкурс інвесторів, він виграв його.

      — Можна уточнити, яка сума була запропонована за купівлю?

      — Цю суму затвердить план інвестицій. Не йдеться про весь завод. А про його частину, яка розташована в Рясному (частина Львова на його околиці. — Авт.). Це окремі об'єкти i продавалися, щоб погасити величезні заборгованості. А основний майданчик і все виробництво далі залишалися за «Сільмашем». А, згідно з минулим планом санації, цей завод мав  фактично піти за 16 мільйонів гривень.

      — Як на вашу думку, зустріч із адвокатом «Сільмашу» була пов'язана з придбанням частини підприємства другом Сенчука? І чому ця зустріч мала відбутися за таких дивних обставин — у Брюховичах, неподалік цвинтаря, без водія і охоронця?

      — Я розмовляв із дружиною Степана Романовича. Вона пояснила, що він їхав без водія, бо на іншому автомобілі зiпсувався акумулятор, і водій за ним виїхав наступним автомобілем. Але він махнув рукою водію, мовляв, їдь, займайся ремонтом автомобіля! Тож це банальний збіг обставин — водій поїхав ремонтувати акумулятор...  Щодо адвоката Косенка, то я не знаю, яку тему — «Сільмашу» чи ні — Сенчук мав із ним обговорювати. Про це краще скаже сам адвокат.

      — Як ви прокоментуєте кримінальні справи, відкриті проти Степана Сенчука, про які періодично згадують окремі депутати в облраді?  На вашу думку, там є реальні підстави для звинувачень Сенчука?

      — Дійсно, справи були порушені — у 2003-2004 роках. Не думаю, що в цей період правоохоронна система могла діяти адекватно і в межах чинного законодавства (раніше Олійник акцентував, що справи були відкриті в період, коли Сенчук почав працювати на «Нашу Україну». — Авт.) Я не є фахівець у цій справі, щоб говорити, чи дійсно там  були злочини, чи ні. Ми знаємо, що в цей час у Львові були й резонансніші злочини (що стосуються діяльності податкової. — Авт.). Це і про відмивання ПДВ, і про контрабанду, і про 22 заводи, що їх, починаючи з 2000 року, діюча тоді система влади (я не говорю про облдержадміністрацію) практично пустили під ніж.    

«Він не міг допустити реваншу «перефарбованих» сил»

      — Подейкували, що Сенчука мали призначити головою Держкомрезерву. Ви у своїх попередніх коментарях спростовували цю інформацію. Чи відомо, яка мала бути подальша політична або чиновницька доля Степана Сенчука? Деякі київські ЗМІ навіть писали про його бажання балотуватися у мери Львова ...

      — Це абсолютна неправда. У мене відбулося кілька розмов зі Степаном Романовичем. Він місяць тому зняв свою кандидатуру на керівника Держкомрезерву. Про це знали всі, хто працює в системі київської влади. А те, що зараз про це говорять — можливо, це один із варіантів, щоб пустити слідство хибним шляхом. Я запевняю, Степан Сенчук не мав жодних претензій на керівника Держрезерву. І про це знають усі, хто мав відношення до цього. Друге питання, він ніколи не мав бажання балотуватися на міського голову Львова. Такої думки у нього не було, а вже зараз партії повинні висувати кандидатів у мери. І досі його кандидатура ніколи не обговорювалася, і ніколи таких претензій він не виявляв. І він мав підтримувати кандидатуру від НСНУ — це однозначно. Бо Сенчук був чоловіком системним і ніколи не міг допустити реваншу тих сил, які сьогодні перефарбувалися і хочуть знову прийти до влади у Львові.   

      — Писали також, що він мав увійти в парламентські списки НСНУ...

      — Ні. Ці списки були обговорені за п'ять чи шість днів до його смерті. Більше того, було проведено рейтингове голосування, у ході якого було визначено сім кандидатів від Львівщини в ці списки, і туди він не потрапив.

      — Можливо, пан Степан претендував на списки до обласної ради (раніше опоненти Сенчука в облраді припускали, що він піде в облраду, аби отримати своєрідний реванш, і за підтримки «нашоукраїнців» знову стати її головою. — Авт.)?

      — Судячи з нашої зі Степаном Романовичем розмови, він не мав балотуватися ні в обласну, ні в міську ради. Він розумів, що той бруд, який проти нього тоннами вилили окремі діячі обласної ради, унеможливлював його адекватне сприйняття громадською думкою. Я йому вдячний, що він будь-які претензії на балотування у будь-які представницькі органи зняв. Але те, що він залишався у Львові дуже сильним політичним гравцем, підкріпивши себе деякими медіа, було очевидним. Адже не обов'язково перебувати у будь-якому депутатському корпусі, щоб бути важливою політичною і фінансовою фігурою.

      — Тобто надалі Степан Сенчук як політична фігура мав, як і раніше, просто фінансово допомагати проводити виборчу кампанію Блоку Ющенка на Львівщині?

      — Не фінансово, а організаційно.

«На мою нефахову думку, замовників убивства знайти неможливо. Треба знайти бодай виконавців»

      — Петре Михайловичу, для вас це вбивство не стало підтвердженням того, що, незважаючи на зміну влади, у нашій країні таки не все гаразд? І вам особисто не стало страшно в цій країні жити?

      — Мені не страшно жити в моїй країні. Я думаю, що мій обов'язок як одного з керівників — робити все, аби вона змінилася — стала ще цивiлiзованiшою i безпечнiшою.

      — Як, на вашу думку, це вбивство можна було попередити і хто винен у тому, що воно таки сталося?

      — Замовні вбивства дуже важко попереджувати. Бо вони, на превеликий жаль, відбуваються не лише в Україні, а й в інших цивілізованих країнах. Але система, безумовно, змінилася. Становий хребет системної корупції в податковій і в міліції зламаний, та ми не вийшли на повне оновлення. Це неможливо за десять місяців. Але змінені ті традиції, коли продавалися і звання, і нагороди, і посади, коли ДАІ, наприклад, кришувало контрабанду, улюбленою роботою податківців було відмивання ПДВ тощо. Зараз системної злочинності у силових органах уже немає. Але поодинокі випадки залишаються, бо є бажання залишити все, як було. Це болючий процес, але ми вже бачимо значне покращення.

      — Петре Михайловичу, як ви вважаєте, після вбивства Сенчука повинні відбутися кадрові чистки у силових органах чи все-таки не потрібно продовжувати традицію старої влади і для показухи когось звільняти?

      — Показуха взагалі непотрібна, бо від перестановки доданків сума не міняється. Потрібно далі проводити планомірне очищення правоохоронних структур, де людей звільнятимуть чи відсторонятимуть за невиконання своїх обов'язків або корупційні діяння. Робити фарс для того, щоб сподобатися людям, — це неправильно і некоректно. Це як мінімум неефективно. Я думаю, що міліція і прокуратура повинні докласти максимум зусиль, аби цей злочин розкрити.  Хоча замовників в усьому світі дуже важко шукати. Але виконавці мають бути знайдені й повинна бути напрацьована модель, хто міг замовити це вбивство.

      — То ви передбачаєте, що замовників знайти буде неможливо?

      — Я хотів би, щоб їх знайшли. І для цього готовий зробити все.   

      — Ви особисто припускаєте, хто міг замовити Степана Сенчука?

      — У мене є особисті припущення. І вони залишаться зі мною.

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>