Сльози й соплі на першому плацдармі

      Спортивні вболівальники (або й спортсмени) мене зрозуміють. Іноді буває так: твоя команда безнадійно програє, по ходу матчу спромагається зрівняти рахунок, і ось, коли прийнятний результат уже так близько, знову отримуєш гол у свої ворота. Облом, розчарування... Приблизно такі емоції опановували деяких членів «Народного союзу «Наша Україна» і просто небайдужих до провідної «помаранчевої» партії людей після суботнього з'їзду НСНУ. «Партія Ющенка» змарнувала нагоду стати на шлях виправлення свого іміджу.

      Хоч би хто й що казав, а основною метою першого етапу ІІ з'їзду НСНУ була спроба «чистки» в керівних органах партії. Звісно, потрібно було й затвердити підходи до організації наступної виборчої кампанії (головна позиція тут — «Народний союз...» іде не сам, а в складі Блоку Ющенка). Але якщо ці процедури були здебільшого формальними, то навколо кадрової проблеми зламалася ціла гора списів. Причому більшість із них — під килимом, адже далеко не всі з 1439 делегатів розуміли суть політичної комбінації, що її розігрувала частина партійного керівництва.

      У тому числі до цього був причетний і почесний голова НСНУ Віктор Ющенко, який заявив, звертаючись до залу з президії: потрібно провести рейтингове голосування за членів ради партії.

      Таку позицію підтримали і голова ради Роман Безсмертний, і екс-голова виконкому, Прем'єр-міністр Юрій Єхануров, і його наступник на посаді керівника виконавчого комітету Микола Катеринчук. А член президії, заступник голови секретаріату Президента Іван Васюник, і відкрито пропонував зміни в керівних органах НСНУ, і був звинувачений «гнаною стороною» в організації закулісних ігор задля усунення від партійних посад кількох іменитих осіб.

      «Гнаною стороною» не пощастило виявитися Петрові Порошенку й компанії (назвемо її «фракцією Порошенка»). Ці прізвища зав'язли між зубів, як іриски «рошенівської» кондфабрики, ще з початку вересня, коли спалахнув корупційний скандал у так званому «оточенні Президента». Відтоді багато хто був відставлений і водночас нічия вина не була доведена юридично. Але такі європейські стандарти демократії: платити посадою навіть за підозри. І хоч би як Порошенко, Червоненко, Жванія, Третьяков etc. переконували у своїй безгрішності, преса й громадська думка загалом вважають інакше. А політологи додають як приклад: відсутність судових рішень щодо пана Медведчука не заважає людям вважати його одним із головних злочинних монстрів попереднього режиму. Ми, далебі, не вважаємо «фракцію Порошенка» рівною за негативом СДПУ(о), але йдеться про випадок, коли ложка дьогтю ну дуже псує бочку меду, й так підпсованого іншими порціями дьогтю. І ту ложку можна з бочки забрати.

      Що вже ясніше: певні особи (хай вони навіть вважають себе янголами, справді «дорогими друзями» Президента і є заслуженими фінансистами та організаторами Помаранчевої революції) своїми негативними реноме тягнуть донизу рейтинг усієї партії. Через це партія є значно менш популярною серед електорату, аніж могла б бути. А виборча ж кампанія стартує вже за два тижні. Чому б не поєднати приємне з корисним і не відсунути цей баласт подалі від людських очей? Зауважте: не скинути взагалі, тобто не виключити з партії, а лише усунути з чолівки і, відповідно, не допустити до верхів виборчого списку. І погодьтеся: чимало виборців, розчарованих діями так званої «команди Майдану» в постреволюційний рік, могли б дати НСНУ без найбільш «провальних» прізвищ (Порошенко і Ко) ще один шанс. Щоб з'явився цей шанс, і розігрувалася смілива комбінація на суботньому форумі в КПІ. Її сенс полягав у тому, щоб вивести людей із зіпсованим іміджем із ради і відтак президії ради НСНУ. Саме для цього затівалася процедура таємного рейтингового голосування.

      Роман Зварич — екс-міністр юстиції, один з учасників «фракції Порошенка», схильний до виявлення всесвітніх змов ще з часу «навколодипломного скандалу», — у пориві оборонного гніву заявляв, що «знає, хто стоїть за цим сценарієм». У свою чергу «головний підозрюваний», Іван Васюник, казав привселюдно: «На моє переконання, є один, наш, а не чужий сценарій проведення з'їзду, після якого ми як партія вийдемо звідси єдиними й сильними».

      Не вийшли. Не вийшло. «Воплі й соплі» ображених таки переконали більшість делегатів (у тому числі й головуючого Романа Безсмертного), і з'їзд відмовився від обтяжливої, хоч і незайвої процедури «пересіювання» керівної верхівки. Лідерам «фракції Порошенка» вдалося виграти перший раунд боротьби за повернення їм парламентських мандатів. Звісно, будуть наступні раунди, і ще не факт, що після них Петро Олексійович переповнюватиметься щастям так само, як минулої суботи, коли було скасоване загальне рейтингове голосування. Але кілька висновків варто зробити вже на цьому етапі, з цих подій.

      Перший — беззаперечний: у НСНУ є вдосталь інтриг, що характерно для абсолютної більшості українських партій і партійок, але є й велика демократія, що притаманно далеко не всім нашим партійним утворенням.

      Другий висновок — менш утішний: навіть на таких вельми демократичних форумах бере гору лицемірство й кон'юнктурщина. «Гнані товариші» через слово, через схлип клялися у відданості Ющенкові та його ідеям, але зрештою «продавили» через з'їзд рішення, протилежне тому, що пропонував Президент і почесний голова. Якщо розібратися, то істерія, розкручена «фракцією Порошенка» на захист «товаришів, яких не можна зраджувати», була по суті антиющенківською. Бо Ющенко дав чіткий сигнал: самоочищатися. Власне, ротація в керівництві НСНУ мала стати останньою серією відставок у владі загалом, ініційованих Ющенком і Безсмертним на початку осені. І що? Петро Олексійович у стилі Цицерона (якщо зважати на ораторську майстерність) і водночас — Юлії Тимошенко (якщо оцінювати майстерність акторську) наголошував з трибуни, що на початку урядової кризи подав у відставку найпершим. То чому б не розчепити руки, зімкнуті на шиї Ющенка, й тепер? Але ні. Порошенко бореться за місце під керівним сонцем НСНУ, бо це його останній рубіж. Просто бізнесменом він бути не хоче. І маніпулювати політичним масивом, контролювати одні області й переконувати інші йому наразі вдається. Та так, що за підсумками суботніх дебатів слоган «партія Ющенка», вивішений на з'їздівській сцені, можна було виправляти на «партія Порошенка».

      Ще кілька висновків випливають із другого. Видно, що Президент таки дистанціюється від партії, і правильно робить з огляду на важкість цього тягаря. Ясна річ, якби почесний голова залишився на з'їзді й після свого виступу, «фракція Порошенка» не змогла б перетягнути більшість делегатів на свій бік. І не тонув би форум у сльозах, соплях, образах та взаємних звинуваченнях. А так — дісталося всім. Скажімо, ще не звільнений із посади «губернатора» Чернігівщини Владислав Атрошенко «відпустив гальма» й «наїхав» по державній лінії «у лоб» на свого прямого начальника, Прем'єр-міністра Єханурова. Тож, відвоювавши для себе й Порошенка місця в раді партії, цей любитель швидкої необачної їзди має піти у відставку принаймні з посади голови області. А поки що він уникає звільнення, ховаючись за ширму лікарняного. «Хвороба», додамо, не заважала пану Атрошенку сидіти в першому ряду делегатів з'їзду НСНУ поруч із Порошенком і брати найактивнішу участь у баталіях.

      І третій висновок. На суботньому з'їзді досить артикульовано прозвучала позиція: слід припинити війну з Тимошенко, адже саме з її блоком, а не з Януковичем, хочуть коаліції в новому парламенті виборці НСНУ. Неподільний Майдан прагне поновлення єдності своїх лідерів зразка 2004 року якщо не зараз, то принаймні навесні 2006-го. Сигнали до цього звучали й у виступі Віктора Ющенка, і взагалі, наскільки нам відомо, Віктор Андрійович готовий до примирення з Юлією Тимошенко та передвиборчої співпраці з нею. Але на противагу Ющенковому зверненню до колишніх соратників — «побратими» — Петро Порошенко послуговувався іншою лексикою. «Іуда» — так П.О.П. назвав Олександра Зінченка, екс-керівника виборчого штабу Ющенка, а нині одного з чільних компаньйонів Тимошенко, за те що той першим звинуватив його, Порошенка, в корупції. «Іуди!» — вигукували на адресу «тимошенківців» люди екс-секретаря РНБО. Вони, ведені Порошенком, Мартиненком, Червоненком, Жванією, представляють «партію війни» у НСНУ. Війни, так не потрібної Майдану, Ющенку, всім «помаранчевим». Війни з Тимошенко. Але без такої війни зачеплені за живе «порошенківці» себе не уявляють. І минулої суботи ця «партія війни» здобула локальну перемогу.

      Представник партії «Реформи і порядок» Володимир Філенко, присутній на з'їзді НСНУ, в інтерв'ю «Україні молодій» зазначив, що усунення з керівництва «Народного союзу...» Порошенка і Ко могло б бути суттєвою, хоча й не вирішальною підставою для переходу ПРП з-під крила Тимошенко до складу Блоку Ющенка. Проте «чистки» не сталося, тож «Реформи і порядок» вочевидь залишаться у складі БЮТ (як і Філенко з Тарасом Стецьківим). І тепер потрібно зробити так, щоб блоки двох Ю ішли на вибори паралельними курсами, підписали угоду про виборчу співпрацю, не «мочили» одне одного, а навесні разом сформували уряд.

      Логічно? Але «фракція Порошенка» заходилася «мочити», причому не лише «тимошенківців». І що тепер із ними накажете робити?

      P.S. Наступна спроба «посунути» «фракцію Порошенка» відбудеться у п'ятницю. Навряд чи вона сама переступить через власнi амбiцiї. А що скажуть на це полiтрада партiї i її почесний голова?