Там, де русалки гойдалися любо, Стронцієм обрій безхмарний пропах...

22.09.2005
Там, де русалки гойдалися любо, Стронцієм обрій безхмарний пропах...

Полiськi народнi костюми.

      Українське Полісся... Унікальний край, унікальна земля, унікальні люди. Тільки на Поліссі вас нагодують крохмальними сирниками, налисниками і варениками. Тільки на Поліссі картоплю можна копати босонiж, відчуваючи під ногами теплу і ніжну землю. Тільки на Прип'ятському водосховищі можна побачити 60-70-кілограмових сомів, які, мліючи у теплій воді, гріють свої жирні боки на нагрітому сонцем камінні. За ними спостерігали учасники чорнобильської культурологічної експедиції, організованої Центром захисту культурної спадщини від надзвичайних ситуацій (МінНС). Від цього видовища у чоловіків тремтіли руки і горiли очі, жіночі емоції обмежувалися зляканим зойканням.

      Для когось Полісся — просто частина України, для когось — мала батьківщина. Для науковців Полісся — суперрегіон, у якому, завдяки його «законсервованості», зберігається чимало архаїчних рис традиційно-побутової культури українців, які відсутні і зниклих в інших регіонах.

      Поліські історико-культурологічні експедиції працюють з липня 1994 р. Першими досліджували Поліський, Іванківський райони, Чорнобильську зону, зону відчуження, проводили роботу серед переселенців. Експедиції формували у вигляді збірних творчих колективів з різних установ (не тільки академічних) і різних міст України — Києва, Львова, Рівного та ін. З 1995 р. в експедиціях бере участь Ліна Костенко. На сьогодні в них побувало понад 200 чоловік, близько 100 науковців пройшло безпосередньо через зону. Всього їх було понад 30 комплексних, понад 60 профільних, вузькоспеціалізованих — лінгвістичних, музичних, археологічних тощо. Зібрано близько 110 тисяч одиниць архівних документів, 50 тисяч фотонегативів, 10 тисяч експонатів, вийшли друком 27 книжок (наукових, науково-популярних), випущено 3 компакт-диски із записами традиційної музики Полісся.

      Топонім (самоназва) «Полісся» присутній у найдавніших українських літописах, зокрема Іпатіївському. І досі між ученими точаться дискусії про історико-етнографічні контури цього краю. Свої аргументи мають історики, етнологи, фольклористи, географи, мовознавці, економісти, картографи, представники інших наук. Але всі вони єдині в одному — це унікальний, неповторний регіон, одна з найархаїчніших зон слов'янського світу. Звісно, кожен край має свої характерні особливості, завдяки чому вони і різняться між собою. Але в чорному полум'ї Чорнобиля найбільше горіли саме поліські села і нищилась саме поліська культура. Чим вирізняється Українське Полісся?

      Наукова література про нього в своєму арсеналі має вже немало грунтовних праць: збірники матеріалів конференцій, польових даних, колективні монографії, різноманітні брошури, видані у Рівному, Луцьку, Мінську, Києві, Львові. Чимала заслуга у вивченні та науковому відтворенні традиційно-побутової культури Полісся — належить Музею народної архiтектури та побуту НАН України (м. Київ). Створена тут експозиція «Полісся» єдина в Україні, де системно і комплексно представлені пам'ятки народного будівництва різних частин регіону.

      Археолог, доктор історичних наук Леонід Залізняк засвідчує, що найдавніші стоянки, залишені на Житомирщині неандертальцями, сягають мустьєрської доби (100—35 тис. рр. до н. е.). Пізніше (20—14 тис. рр. до н. е.) на теренах Київської, Житомирської та Чернігівської частин Полісся оселяються мисливці на мамонтів. З часом тут виникає етнокультурна спільнота споріднених культур мисливців на північного оленя. Загалом Л. Залізняк наголошує на визначній ролі Українського Полісся в етногенезі українців. Сьогодні археологи, які копають на Поліссі, небезпідставно обіцяють нові сенсаційні знахідки і відкриття...

      Інший київський археолог, мій друг-одногрупник Олег Тарасов, натомість цитує «Історію» Геродота, його численні згадки про неврів і країну Невріду. Вона локалізувалася саме в басейні Прип'яті, яка константно вважається ядром поліської території. Щодо етнічної належності неврів, то переважна більшість науковців відносить їх до слов'ян, чи — обережніше — праслов'ян. Адже неврів змінили венеди, від яких сучасна наука веде генетичну ниточку до слов'ян.

      Антрополог, доктор історичних наук Сергій Сегеда виділяє в Україні чотири антропологічні зони: північну, центральну, західну і південну. Перша з них поширюється на Волинь та Полісся. В ній дослідник виокремлює чотири антропологічні типи: волинський, поліський, деснянський (валдайський), верхньо-дніпровський і наголошує, що на Волині та Правобережному Поліссі відсутня щонайменша монголоїдна домішка.

      Очевидно, саме генетичний зв'язок літописних волинян та древлян із наступними поколіннями українських поліщуків обумовив збереженість у місцевій народній традиції давніх форм життя. Так, етнолог київського скансену, кандидат історичних наук Ірина Несен у поліській експозиції покаже вам житла, які і в ХІХ ст. зводились із реліктового будівельного матеріалу — соснових колод (кругляка). Ще на початку ХХ ст. зруб місцевого житла залишався відкритим (небіленим), в окремих пам'ятках рудиментарно збереглися найдавніші типи вікон волокової конструкції — без скла, які закривалися дощечкою. На відміну від інших регіонів України, де народне житло мало чотирисхилий дах на кроквах, на Поліссі С. Таранушенко зафіксував двосхилі накотні дахи, дахи на сохах, дахи на підсішках, які типологічно є значно давнішими. Лише тут ще в першій чверті ХХ ст. побутували такі архаїчні освітлювальні пристрої, як «посвєти», «лучніки», «мешки».

      Поліський народний костюм зберіг давні способи оздоблення місцевих строїв винятково способом ткання, на зміну яким пізніше прийшли різні гладьові лічильні шви, а потому — хрестик. Поліські ткані рушники вирізняються значною довжиною і вузькістю (500х27 см). Такий рушник міг накривати ікони, розташовані двома рядами на суміжних стінах покуті.

      На Поліссі здавна поширені побутові форми, виготовлені способом плетіння із різних сортів лози, соломи, соснової та дубової драниці, березової кори та коріння сосни. В західній частині регіону з такого коріння виплітали форми, аналогічні гончарним. Значного розвитку набули і деревообробні промисли. Полісся — один із небагатьох регіонів України, де ще у ХХ ст. зберігалися традиції видовбування масивних дерев'яних кадовбів для зерна.

      Не один етнолог згадає пшоняну кашу, яку тут варили на хрестини, весілля, похорон як головну ритуальну страву. Вона відома і в деяких інших регіонах, але саме на Поліссі обряд приготування, розподілу, споживання каші, биття горщика, в якому вона була, мав довершений і системний характер.

      Свої особливості має і місцевий весільний ритуал. Порівняно з іншими українськими регіонами він містить обмежену кількість обрядових дійств, малий асортимент обрядового печива (коровай і пиріг). На Поліссі зафіксовано і найбільшу кількість рудиментарно збережених традицій так званого уксорилокального шлюбного обряду, пов'язаного із проведенням першої шлюбної ночі на території молодої.

      Фахівець із народної медицини Зоряна Болтарович у своїх статтях зазначала, що регіональна специфіка поліського лікування особливо чітко простежується в засобах рослинного характеру. Тут поряд iз рослинами, лікувальні властивості яких здавна відомі всім слов'янським народам (полин, м'ята, ромашка, лопух тощо), широко застосовувалися місцеві рослини — тирлич, гадючник, щенець, бедренець тощо. Характерною особливістю поліської народної медицини є застосування отруйних рослин (тої, гриба-чаги та деяких інших). Поліські замовляння приховують сліди дохристиянських звичаїв та ритуалів, залишки давніх культів.

      Фольклорист, кандидат філологічних наук Олена Чебанюк наголосить на рівні збереження архаїки, яка на іншій території України зникла ще на початку ХХ ст., а на Поліссі фіксується під час експедицій і в кінці ХХ — на початку ХХІ ст., на збереженні пісень різних жанрів, відсутніх на іншій території нашої країни, — русальних, купальських тощо. Саме на Поліссі переважають давніші закличні веснянки, побутують оригінальні прадавні колядки та щедрівки, а найбільшою оригінальністю вирізняються пісні літньо-осіннього календарного циклу.

      Етномузиколог, кандидат мистецтвознавства Євген Єфремов зверне увагу на архаїчний стрій, характер, структуру мелодій, спосіб виконання пісень, що видають давні риси (наприклад, вузький обсяг мелодій). Зазначить, що весільна музика, весільні обрядові наспіви знаходяться в тому самому стильовому руслі, що й календарні, мають подібну музичну будову. Закцентує увагу на такій унікальній особливості Полісся, як побутування архаїчних форм багатоголосового співу (бурдон, гетерофонія). Вкаже на існування ще в недалекому минулому рідкісних зразків музичного інструментарію, які музикологи відносять до так званої «пастушої (доземлеробської) культури» — поліських дерев'яних труб із дерева і кори, рогів (бичачих).

      Мовознавець Іван Борисик вкаже, що на Поліссі зберігається чимало архаїчних мовних рис, які сягають ще праслов'янських часів. Ці риси виявляються на всіх структурних рівнях мови: фонетичному, морфемному, лексичному, фразеологічному, синтаксичному. Ця специфіка проявляється і на рівні словотвору і семантики різних частин мови.

      З Поліссям пов'язані і маловідомі сторінки нашої історії. Так, фахівець iз етноконфесійних досліджень, кандидат історичних наук Наталія Рубльова зверне увагу на наявність, крім переважаючого православного населення, також римо-католиків і великої частини іудеїв (особливо в містечках, наприклад Хабне, нині Поліське). Згадає таку постать, як ксьондз Теофіл Скальський, який з 1920 р. керував римо-католицькою Київською єпархією, за сфабрикованими даними був арештований, відвезений до Москви. В результаті на кілька років зірвалося підписання торговельної угоди між СРСР і Польщею. 1932 р. на підставі угоди між СРСР і Польщею був обміняний як політв'язень.

      Керівник Українського центру вивчення Голокосту, кандидат історичних наук Анатолій Подольський, характеризуючи Полісся, підкреслить існування багатьох міст і містечок (Коростень, Радомишль), де у 20—30-х роках євреї складали понад 50% населення, перебуваючи в тісному культурному і соціальному співіснуванні з іншим населенням. Обов'язково наголосить на трагедії 1941 р. — Голокості, коли відбувалося масове знищення євреїв тільки за їх походження (на Житомирщині — тотально) шляхом розстрілів, депортацій, виселень у гетто. Згадає Василя Гроссмана — письменника, автора нарисів «Україна без євреїв» (1944), друга Іллі Еренбурга.

      Оті перші чорнобильські культурологічні експедиції міцно поєднали науковців Києва та Львова. За результатами польової роботи в чорнобильській зоні публікуються статті, вийшли друком 3 випуски матеріалів історико-етнографічного дослідження «Полісся України», яке не має аналогів у вітчизняній науці, захищаються кандидатські та докторські дисертації і складаються вірші. Чутлива, поетична душа львівського науковця Корнелія Кутельмаха виплакалася такими щемними рядками (диптих «Стежками Полісся», надрукований у двомісячнику Інституту народознавства НАНУ «Народознавчі зошити», 1996, ч. 2, ст. 65—66):

 

Поволі та вперто у безвість відходить

Усе, чим багатий Поліський був край.

Тут більше русалка житами не бродить,

Лиш плісінь зелена, де був водограй...

           

Олеся МАНДЕБУРА,

кандидат історичних наук.

 

  • Коли вона не працює...

    Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>

  • На небезпечно малій висоті

    «Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>

  • Смугаста, мов Тигр

    «Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>

  • Віщий бабак

    ...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>

  • Медові ріки на Дніпрових берегах

    Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>

  • Імітація навколо «саркофага»

    «Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
    Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>