Що-що у міністра в кишені лежить?

17.09.2005
Що-що у міністра в кишені лежить?

На такому авто люблять їздити українськi посадовцi.

      Зазирати в кишені політичних і особливо державних діячів нині стало модно. У гру «прочитай надпис на гудзику», «розшифруй вензель на краватці», «роздивись етикетку на білизні» тощо вже включилися навіть досі нібито «серйозні» видання й журналісти, втягнувши в неї й самих «піддослідних», які перелякано почали відчиняти перед журналістами двері своїх будинків, шаф і тумбочок. Дійшло до того, що гонитва за товарними чеками на гардероби й авто можновладців набридла вже і спершу жадібним до таких речей споживачам цієї «жовтуватої» інформації, які вже бурчать на «папараці, за якими розумних речей тепер не видно».

      І, можливо, дарма бурчать. Є думка, що ступінь «папарацізації» ЗМІ стосовно влади безпосередньо залежить від ступеня демократизації країни. Чому, скажімо, у США, Німеччині, Великій Британії тощо існує ціла низка видань, які запросто можуть написати, скільки коштує новий ковбойський капелюх Буша, скільки кухлів пива вижлуктив бiльше норми тверезості Шредер або якої вартості газонокосарку придбав Блер, тоді як навряд чи багато журналістів у Білорусі наважаться зазирнути не те що в гаманець, а навіть за дачний паркан Лукашенка? Тому хтозна, чи не варто, замість сварити й гидувати, хвалити тих українських «акул пера», які хоч-не-хоч виступають індикатором свободи слова. Тим паче що для того, аби дізнатися, скільки грошенят бряжчить у кишені того чи іншого високопосадовця, зовсім не обов'язково з телескопом роздивлятися етикетки його вивішеного для просушки одягу. Комітет виборців України (КВУ), наприклад, просто надіслав інформаційні запити до українських урядовців, керівників державних комітетів, голів органів зі спеціальним статусом та інших представників вищих органів державної влади (загалом 50 запитів), аби поінформувати громадськість про доходи вищих посадових осіб.

      «Особам» цим пропонувалося відповісти всього лише на три запитання: який був їхній сукупний дохід за березень-липень 2005 року; чи поєднують вони державну службу з участю у господарських товариствах і чи володіють частками корпоративних прав у підприємствах, установах, організаціях; яка марка і номер службового автомобіля, що ним посадовець користується.

      Як повідомляє КВУ, станом на 14 вересня надійшло лише 27 відповідей. Хоча запити були розіслані ще 3 серпня, а встановлений законодавством термін для таких відповідей складає один місяць (до речі, нагадують «комітетівці», відповідно до статті 212-3 Кодексу про адміністративні правопорушення «неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України «Про інформацію», тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»). Однак при цьому розповідати про свій сукупний доход за вищевказаний період відмовився навіть дехто з тих, хто таки відреагував на запит КВУ: мовляв, згідно зі статтею 23 все того ж Закону «Про інформацію» конфіденційну інформацію про особу не можна поширювати без її згоди. Зрештою, від багатьох посадовців уже точно не варто сподіватися на відповідь, адже вони вже тимчасово або надовго стали «колишніми». Зокрема, йдеться у прес-релізі КВУ, не відповіли на запити Юлія Тимошенко, Петро Порошенко, Олександр Третьяков, Олександр Зінченко, Роман Безсмертний, Анатолій Кінах, Микола Томенко, Борис Тарасюк, Оксана Білозір, В'ячеслав Кириленко, Євген Червоненко, Давид Жванія, Віктор Пинзеник тощо.

      Серед тих же, кому не соромно й не ліньки розповідати про свої заводи-пароплави, тобто доходи-автомобілі, жоден чиновник не зізнався, що володіє частками прав у підприємствах, установах, організаціях тощо. У користуванні службовим транспортом, як з'ясувалося, більшість посадових осіб надає перевагу авто марки Фольксваген «Фаетон». Зокрема, до «шанувальників» цієї машини належать в. о. міністра у справах молоді та спорту Юрій Павленко, нинішній держсекретар України, а на час відповіді на запит КВУ — віце-прем'єр з питань євроінтеграції Олег Рибачук, в. о. міністра внутрішніх справ Юрій Луценко та в. о. міністра юстиції Роман Зварич. Колишній голова СБУ Олександр Турчинов також їздив на «Фольксвагені», хоча конкретніше тип авто не уточнив. Виконуючі обов'язків міністра охорони навколишнього природного середовища Павло Ігнатенко та міністра освіти і науки Станіслав Ніколаєнко користуються службовими автомобілями марки «Вольво» С80, цієї ж марки «залізний кінь» катає й голову Державного комітету статистики Олександра Осауленка. В. о. міністра оборони Анатолій Гриценко їздить на «Лексусі», голова правління НАК «Нафтогаз» Олексій Івченко — на «Мерседесі» S класу, голова Державного комітету архівів Геннадій Боряк — на «Шевроле Кавалер», голова Державного комітету лісового господарства Віктор Червоний — на «Тойоті», голова Державного комітету з питань житлово-комунального господарства Олексій Кучеренко — на авто марки «КІА Магентус», за головою Вищої ради юстиції Миколою Шелестом закріплений автомобіль марки «Мерседес Бенц S 430», а голова «Укравтодору» Вадим Гуржос, залежно від цілей поїздки, використовує один із 7 автомобілів, що належать Центральному апарату служби автомобільних доріг — машину представницького класу або підвищеної прохідності.

      Користується службовим авто і голова Фонду державного майна Валентина Семенюк, але з метою безпеки ні марки, ні номера «її» машини ФДМУ не повідомляє. Натомість голова Антимонопольного комітету Олексій Костусєв автомобіль «Тойота Камрі» орендує в Об'єднаному підприємстві транспортного забезпечення. Бере в оренду свою «тачку» і голова Дежавного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва Андрій Дашкевич (місячна вартість оренди складає 309 грн.). А от в. о. міністра економіки Сергій Терьохін службовим транспортом не користувався взагалі. Інші посадовці, як, наприклад, Генеральний прокурор Святослав Піскун, про службові чи не службові автомобілі не повідомили нічого. Втім Піскун і на інші запитання не відповів. Решта адресатів Комітету виборців свої зарплати не приховували.

      Так, сукупний дохід Юрія Павленка за березень-липень 2005 р. склав 26 тисяч 658 гривень. Олег Рибачук за той же період заробив майже вдвічі більше — 48 тисяч 468 гривень. Анатолій Гриценко отримав 39 817 грн., Павло Ігнатенко — 33 401 грн., а чи не найбіднішим з уряду виявився міністр охорони здоров'я Микола Поліщук із жалюгідною сумою в 7 тисяч 863 гривнi. «Освітянський» та «правничий» міністри Ніколаєнко і Зварич почали отримувати заробітну плату в Кабміні після складення депутатських повноважень: перший, відповідно, з 8 липня по 18 серпня отримав 12 тисяч 920 гривень, а другий — з червня по серпень заробив 12 тисяч 334 грн. Заробітна плата голови Вищої ради юстиції з березня по липень склала 6 тисяч 694 грн., головний держкомітетівець з питань регуляторної політики та підприємництва з березня по квітень заробив 27 139 грн., голова Держкомітету з питань житлово-комунального господарства — 27 220 грн. Голова Державного комітету з водного господарства Василь Сташук за березень-липень отримав 39 636 грн., його колега з Держкомстату Олександр Осауленко — 27 344 грн., а голова Державного комітету архівів Боряк — 15 900 за аналогічний період. Від Валентини Семенюк із ФДМУ замість «конфіденційної інформації» прислали декларацію голови Фонду за минулий рік із сукупною сумою доходу 62 тисячі 816 гривень, а від «антимонопольного» Олексія Костусєва його підлеглі й раді були б надати якісь цифри, але їхній керівник, як навмисне, перебував у відпустці, а без його згоди таку інформацію, на жаль, надавати не можуть.

      Ось, власне, і все, що змогли розповісти про свої нібито реальні доходи можновладці. На всяк випадок Комітет виборців закликає Президента і Верховну Раду при призначенні нових (або й старих) урядовців звертати увагу, зокрема, на рівень відкритості та прозорості під час їхньої попередньої діяльності, а новопризначених міністрів декларувати свої доходи, оскільки ця інформація є суспільно важливою.

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>