Чи повернеться Народна партія до Президента спиною? (Фото Данила ІВАНІВА.)
Імідж того, хто перебуває «над сутичкою», був вправно виліплений Володимиром Литвином ще тоді, коли Кучма, Медведчук та компанія намагалися провести через парламент сумнівну політреформу (пригадайте — «Я — Голова всієї Верховної Ради, а не більшості»). Литвин пройшов таким через усю непросту президентську виборчу компанію та Помаранчеву революцію і за нової влади користується зброєю того самого «нейтралітету». Саме з таким обличчям — «третьої сили» — пан Литвин, як видно, йтиме і на парламентські вибори-2006. Декому ще не до кінця зрозуміло, балотуватиметься Народна партія Литвина самотужки чи в блоці з президентською та прем'єрською силами. Але чим далі «в ліс», тим менше лишається сумнівів. Бо вже сам кожух «третьої сили», який надягнув головний «народник», передбачає певне протиставлення блокові виконавчої влади.
Урочисту промову Володимира Литвина з нагоди відкриття нової сесії Верховної Ради, як уже писала «УМ», позавчора багато хто розцінив як передвиборчу програму Голови парламенту. Тон виступу, якщо порівнювати з минуло- та позаминулорічним спічами, не змінився: як завжди в ньому є заклики до злагоди в суспільстві та політиці загалом, є згадки про велику роль Верховної Ради, ну й далі в подібному стилі.
Володимир Литвин надалі намагається представляти себе миротворцем. Хтось радіє тому, що в нас є такий «мудрий та виважений політик», а хтось убачає в подібній позиції кон'юнктурщину — спробу вийти сухим із нового політичного шторму. В такий спосіб пан спікер бере в обійми ту частину електорату, яка не зовсім підтримує нову владу, але й не хоче обирати скомпрометовану опозицію. Або ж тих, хто розчарувався, знову ж таки, чи то у владі (Ющенкові—Тимошенко), чи то в опозиції (усіх цих януковичах—медведчуках—симоненках). І чим це не «третя сила», про можливу появу якої говорили ще перед виборами-2004?
Для унаочнення того, якою є нинішня політична філософія спікера, наведемо кілька цитат із його спічу під час відкриття нового «семестру» Верховної Ради.
«Завдання деолігархізації країни, про що ми багато говорили, може звестися до появи нових сімей за рахунок інших, а в кінцевому підсумку, знову ж таки, — за рахунок людей».
«Треба налагодити і утримати прагматично дружні стосунки з центрами сили і впливу, це насамперед США та Євросоюз, а також з країнами-сусідами. Слід усвідомити, що формалізація і охолодження стосунків із Росією не додає ваги Україні. Рівно ж як і підтвердження нашою поведінкою тези, що бути сусідами далеко не завжди означає бути близькими. А також намагання приєднатися до «експортерів демократії».
«Як і попередня, нинішня влада прагне допомогти Верховній Раді краще зорганізувати свою роботу. Це можна і треба вітати. Якби за цим не проглядалося тоді і зараз непереборне прагнення здійснювати зовнішнє управління вищим представницьким органом народу. Така «опіка» неприпустима. Принагідно нагадаю, що в усьому цивілізованому світі, до якого ми прагнемо, саме парламентська більшість формує уряд, а не навпаки».
«Начебто по-новому все робиться, а здебільшого виходить «по Кучмі». А реальність така, що Україна через об'єктивні та суб'єктивні чинники значно ослаблена навіть порівняно зі складним минулим роком».
У цих кількох цитатах — й урівнювання «помаранчевих» та «синіх», і спроба сподобатися проросійському електорату, і натяки на те, що нова влада не така вже й нова, а минула — не така й погана... А, скажімо, остання фраза — та, що «по Кучмі», — взагалі може стати поясненням того, чому в лавах Народної партії Литвина з'являється стільки представників колишнього режиму. Навіщо, мовляв, палити мости з минулим, коли тоді було не настільки гірше, ніж зараз?
То як, усе-таки, буде із коаліцією Ющенка, Тимошенко і Литвина, яка була заявлена новим Президентом ще в лютому?
Наводимо оцінку учасника президії ради «Народного союзу «Наша Україна» Бориса Беспалого, висловлену в інтерв'ю «УМ»: «Зараз м'яч на полі Литвина. Запрошення пролунало ще на установчому з'їзді [НСНУ], коли Ющенко сказав, що хотів би бачити у майбутньому блоці Юлію Володимирівну та Володимира Михайловича. А відповіді ще немає. Ну, звісно, якщо не вважати відповіддю бігборди Литвина по всьому Києву».
Справді, Голова Верховної Ради вже фактично почав власну й дуже інтенсивну виборчу кампанію. Школам від імені Народної партії роздають серйозну техніку, збираються гроші для різних соціальних програм тощо. Однак не тільки самопіаром видатна нинішня діяльність НП. Але й, скажімо, пошуком союзників. Як усередині країни, так і за її межами.
Спершу про наше, українське. До фракції Народної партії належить кожен десятий парламентарій Верховної Ради — загалом їх 45. Це при тому, що минулого року до дітища Володимира Михайловича (тоді ще фракції Народної аграрної партії) входило вдвічі менше «багнетів» — 21. Найінтенсивніше політичний «гіпофіз» НП запрацював після помаранчевої революції. Тоді під крило Литвина сховалися ті, кого ще зовсім недавно називали «кучмістами». Значна частина з них, відчуваючи лихе, намагалася підібратися якомога ближче до помаранчевого стану. Володимирові Михайловичу ж ці тектонічні зсуви тільки додали політичних м'язів. Додамо, що Верховна Рада — це тільки показник того, наскільки привабливим для багатьох «колишніх» став Литвин в Україні загалом. Подібні процеси широко розгорнулися і в регіонах. Як наслідок — багато «помаранчевих» просто плюються від думки про те, що їм невдовзі на місцях доведеться блокуватися з людьми, з якими вони під час минулих виборів схрестили мечі мало не на смерть.
Багато хто, спостерігаючи, як розширюється коло прихильників Литвина, взагалі припускає, що Володимир Михайлович невдовзі стане лідером нової опозиції. Ні, очолювати блок Януковича — Медведчука та інших вітренків і васильєвих Голова ВР не буде. Йдеться про лідерство світоглядне, в суспільній думці.
А тепер про нарощування політичних потуг за кордоном. Нескладно помітити, що Володимир Литвин намагається прокласти містки до Москви. За останні місяці він зустрічався з президентом Росії Володимиром Путіним кілька разів. Якщо не зраджує пам'ять, число цих побачень навіть перевищує подібний показник Віктора Ющенка. Звичайно ж, це — зовсім не випадково. Так само, як позавчорашній заклик Литвина відмовитись від «експорту демократій». І саме НП Литвина домагалася підписання угоди про співпрацю з путінською «Єдиною Росією». На жаль (для Народної партії), пальму першості тут здобула Партія регіонів Януковича.
І знову до початку цього розділу: чи є активна організаційна та агітаційна розкрутка Литвина його відповіддю на заклик Ющенка об'єднатися в одній коаліції? Чи означає це, що Володимир Михайлович уже вибрав свій шлях? Тут немає відповіді — ані «так», ані «ні». Литвин знову обирає «третій шлях». Бо, пригадується, як тільки Президент, почесний голова НСНУ Віктор Ющенко озвучив цю ініціативу, Голова ВР і НП відповів, що трьом потенційним учасникам великої коаліції спершу треба подивитися, що є вигіднішим: іти на вибори разом чи балотуватися окремо. При цьому пан Литвин висловився за те, аби під час цього «придивляння» всі партії нарощували власну міць, а там вже як Бог дасть. От і розвивається чоловік зі своєю партією. А заодно — придивляється, в яких розкладах у нього буде надійніше майбутнє.
Зовсім інше питання — наскільки розтягнеться це «вичікування». Часу до початку виборчої кампанії лишається не так уже й багато. Принаймні період, коли треба приступити до безпосередніх розмов про створення коаліції, якщо вже не настав, то зовсім близько. І що маємо? Скажімо, перший заступник Литвина по партії Ігор Єремєєв у коментарі «УМ» зазначив, що «переговори ведуться з того моменту, як Президент озвучив свою ініціативу. Але результату поки що немає». Отже, як кажуть, пора брати тварину за роги.
А Володимир Литвин наразі все ще тримається за вим'я. Він чекає. І намагається «видоїти» для своєї партії побільше політичного «молока». Є думка, що зниження авторитету Президента та Прем'єр-міністра, яке останнім часом фіксує соціологія, автоматично позначається на зростанні популярності не опозиції, а спікера та його прихильників. Рейтинг Литвина і НП останнім часом справді йде вгору, хоча дуже помалу. Так що багато хто радить Володимиру Михайловичу обрубати коаліційні ниточки з НСНУ й БЮТ. Нічого, мовляв, псувати перспективний імідж «третьої сили» прив'язкою до «першої сили» (виконавчої влади).
Більше, Литвин цілком може вміло зіграти на розчаруванні та конфліктах у стані «помаранчевих». Наприклад, тоді, коли влада зіткнеться з новою кризою або новим скандалом. У такому випадку Народна партія могла б прийняти більш бойову стійку, зробити сильніший крен у бік опозиції і на протиставленні здобути електоральні очки. Цього не виключає й заступник Литвина Єремєєв. «Ми сьогодні займаємо конструктивну позицію, тобто готові підтримати будь-яку пропозицію уряду та влади стосовно покращення життя людей і поліпшення економічної ситуації, — зазначив в інтерв'ю «УМ» Ігор Миронович. — Але, якщо пропозиції будуть погіршуватись, ми можемо зайняти більш категоричну позицію і перейти до опозиції».
Виходить, що спiльний похід НСНУ, БЮТ та НП на вибори більше вигідний Литвину. Мовляв, спікерові нічого й робити не потрібно, лише збирати у парламенті й суспільстві голоси тих, хто прохолодніше ставиться до влади й опозиції. І цих голосів вистачить для самостійного вдалого виступу на виборах-2006. Можливо. Але багато хто з цим не згоден.
Наприклад, деякі соратники Юлії Тимошенко. Один iз азів «візантійської політики» — коли якийсь чиновник не може відверто висловити свою позицію, замість нього можуть говорити його соратники. Припустимо, що саме в цій іпостасі виступили двоє радників Прем'єр-міністра (один — чинний, а інший — екс-), і процитуємо їх.
Дмитро Видрін: «Мені здається, що Юлія Тимошенко і Віктор Ющенко розуміють, що вони «стильні» тільки разом. Цей союз «стильний» в уявленні та свідомості людей. І він існує без третіх фігур. Коли з'являється Литвин, він сприймається як щось чуже».
Михайло Бродський: «Він (Ющенко. — Авт.) до себе Литвина в список запрошує? Людину, яка замовила Гонгадзе? Хіба це можна терпіти?»
Ми не будемо категорично стверджувати, що Юлія Володимирівна намагається виштовхнути Володимира Михайловича з політичного тріумвірату . Однак зазначимо, що неучасть спікера в блоці у багатьох моментах вигідна для БЮТ. У такому випадку Тимошенко отримала б рівну з НСНУ частину списку і мала б більше можливостей впливати на діяльність блоку, аніж тоді, якби шмат квот належав ще й Литвину.
Щодо «Народного союзу «Наша Україна», то тут на можливу відмову Литвина від участі в коаліції реагують, як у пісочниці. «Не хочеш — ну й не треба, самі справимося». Значна частина активістів НСНУ в приватних розмовах каже, що для них найпринциповіше — виступити єдиним фронтом з Юлею. А Литвин — це другорядне.
Водночас однопартійці Ющенка посилаються на свого почесного голову, який сказав, що бачить у блоці і Литвина, і Тимошенко. Для «енесенунівців» слово Президента — вирішальне. Таким воно буде й у цьому випадку.
Член президії ради партії НСНУ Борис Беспалий у перший день роботи нової сесії Верховної Ради сказав «УМ», що Президент України вже виклав Литвину свої пропозиції щодо спільного блоку. Які саме — залишається таємницею. При цьому все ж варто розібратися: чому Ющенко настільки зацікавлений у тому, щоб залучити Литвина до своєї коаліції?
Одна з головних версій — тому що Віктору Андрійовичу потрібна підтримка парламенту. «У Ющенка нема своєї більшості в Верховній Раді, — розповів «УМ» один із представників керівництва НСНУ. — Він не Кучма, щоб зганяти депутатів батогом у більшість. Але підтримка ВР дуже потрібна Президентові. Залучення Литвина в коаліцію допомогло б формалізувати цю підтримку. От чому нам цінний спікер. В усьому іншому він, може, й шкодить рейтингові блоку. Насамперед — одіозним іміджем багатьох своїх нинішніх соратників».
Певною мірою ці слова підтвердив і народний депутат Беспалий. «Для влади найкраща агітація — це агітація звітом, — зазначив Борис Якович. — Якщо буде спільний блок, тоді всі — і Ющенко, і Тимошенко, і Литвин — будуть зацікавлені в злагодженій роботі. Тому така конфігурація — це не просто виборча комбінація, а ще й національний інтерес. От чим викликана мотивація запрошення Литвина у блок».
Тобто, перепитую, це можна інтерпретувати так, що Ющенко запрошує Литвина до блоку, бо немає в Раді більшості? «Ні, — відповів член президії ради НСНУ. — Я б так питання взагалі не ставив. Йдеться про консолідацію влади як базовий фактор. А більшість чи меншість — це другорядне. Запрошення — це місток, який перекидає Ющенко до частини команди колишнього глави держави. Це кучмівські «голуби», поміркована частина команди екс-Президента».
Зауважимо в цьому контексті, що в умовах відсутності у ВР постійної провладної більшості «контрольний пакет» фактично записаний на Литвина — людини, яка нібито стоїть «над сутичкою». Якщо не вистачає своїх «голубів». З цією людиною треба дружити.
Дуже ймовірно, що Володимир Михайлович збереже свій вплив на українську політику й у наступному скликанні ВР. Навіть тоді, якщо він піде на вибори окремо й набере не надто великий відсоток, Ющенкові та Тимошенко без нього створити більшість навряд чи вдасться. Це ще одна мотивація для нової влади, щоб просити його до своєї коаліції. Причому можна до виборів, або вже й після них. Домовлятися треба буде в будь-якому випадку. Основним аргументом для переконання Литвина може стати гарантування йому спікерської посади. Зайве казати, наскільки важливим стане цей пост з огляду на набрання чинності політичною реформою.
А те, що Володимир Михайлович хотів би залишитися спікером і в новій Раді — зовсім не секрет. Можливо, саме це є головною причиною того, що Литвин не каже Ющенкові тверде «ні». І чи не це має на увазі заступник Литвина Єремєєв, коли каже «УМ», що «при створенні блоку мають бути описані умови, і лише після цього повинні прийматися рішення»?
...Отак і домовляються вони перед виборами: комусь потрібна більшість, комусь — спікерство, комусь — прем'єрство.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
