Фенiкс української iдеї

01.09.2005
Фенiкс української iдеї

Відроджується історична пам'ятка — Палац Розумовського. (Фото Укрінформ.)

      Майже 300-річне нашарування історичного пилу правди про Батуринську таргедію і понині не дозволяє всім нам усвідомити велич тих часів, які мають незаперечне космогенно-кармічне значення для України. Цілеспрямована та небачена за своєю жорстокістю каральна акція знищила в Батурині козаків, міщан, ремісників, літніх людей та інших жителів, включаючи немовлят, за різними оцінками, загальною чисельністю до 20 тисяч.

      2 листопада 1708 року з лиця землі зникло не просто місто та столиця Лівобережної України, не просто потужний економічний, культурний, політичний центр на європейський кшталт, а навіть сам помисел волелюбних українців мати власну долю та власну державу.

 

Чорнi сили i козацька слава

      З огляду на це напрошується запитання, а чи мало право українське козацтво мріяти про незалежність? Безперечно, мало, адже свою непідлеглість воно завоювало ще за часів Богдана Хмельницького і ніколи не було підданим російському цареві.

      Якби не впав Батурин, кампанія Карла XII цілком могла бути успішною. Московія могла б залишитися азійським ханством без імперських можливостей, Європа мала б замість розділеної хижаками-сусідами достатньо потужну і демократичну, як на той час, Ржечпосполиту («Республіка» в дослівному прекладі), а також близьку до західних цивілізаційних цінностей, незалежну Україну, що обумовлювало принципово інший, далекий від перманентної конфронтації, міжнародний устрій.

      Але точка біфуркації була пройдена в іншому напрямку. Чорні сили тяжіли над Україною і світом майже триста років. Знакова обставина: символ нашої боротьби за державність, палац останнього гетьмана, не був добудований за життя Кирила Розумовського. Двісті років він не мав справжнього господаря і ніколи не служив за призначенням. Він хронічно занепадав, хоча перебудовувався, реставрувався, але знову ж таки залишався напризволяще. Хрестоматійний взірець торжества кармічного зла.

      І от час лихих сил минув. Характерно, що відродження Батурина і новий, успішний європейський вибір України хронологічно збіглися.

      Згадую свій шкільний, вузівський період та освітянські програми своїх дітей, коли великодержавна ідеологія спотворювала постать Івана Мазепи і видавала його за зрадника та прелюбодія, а про Батурин — узагалі ні слова. Відповідь можна було знайти хіба що у Великого Кобзаря. Перечитуючи і по-новому осмислюючи його творчість, суперечливим знаходжу в ній багато того, що співзвучно із сьогоденням, але про трагічну долю Батурина найкраще сказав Т. Г. Шевченко у своїй містерії «Великий льох»:

      Я була ще недолітком,
      Як Батурин славний
      Москва вночі запалила,
      Чечеля убила,
      І малого, і старого
      В Сейму потопила.
      Я меж трупами валялась
      У самих палатах
      Мазепиних...Коло мене
      І сестра, і мати
      Зарізані, обнявшися,
      Зо мною лежали.

      У радянські часи позитивне змалювання визвольного духу козацтва дещо вдалося Богдану Лепкому та Володимиру Сосюрі. На цьому тлі ідея Президента України Віктора Ющенка щодо відтворення історико-культурної спадщини Батурина — практично перший великомасшабний крок до висвітлення історичної правди про великомученичество батурян, яка, за великим рахунком, весь час замовчувалась. Окрім історичної правди, це також прагнення глави держави через Батурин донести до співвітчизників усвідомлення причин багатовікової бездержавності такого волелюбного, працьовитого і геніального народу.

      І нарешті, це реальні дії з пробудження національного духу в тієї частини нашого суспільства, яка ще й донині страждає вiд світоглядної глухоти, міцно тримається великодержавно-радянського минулого і не бажає зламати зношені історичні кліше.

      Саме на реалізацію такого багатовекторного задуму і спрямована діяльність благодійного фонду «Гетьманська столиця», заради організації якого Віктор Ющенко 11 березня цього року з групою бізнесменів, урядовців та творчої інтелігенції відвідав Батурин і особисто окреслив програму на найближчі роки. Вже 15 квітня фонд був сформований, одержав державну реєстрацію і саме в цей день кращі студенти аграрних навчальних закладів Чернігівської і Сумської областей заклали парк на Гончарівці — заміській резиденції Івана Мазепи.

Постане новий Батурин

      За короткий термін, всього за один місяць, визначились основні напрямки діяльності фонду, затверджені виконавці робіт, надійшли перші внески до фонду від акціонерного банку «Аваль» та Київської міської ради, і в травні уже були розпочаті реставраційні та будівельно-монтажні роботи.

      Зрозуміло, як складно вести одночасно великий обсяг різнопланових проектних робіт, та ще й за відсутності Генерального плану, синхронізувати їх з гострою необхідністю археологічних досліджень й одночасною діяльністю десятків підрядних будівельних та монтажних організацій, налагодити належну координацію робіт та облаштувати побут працівників, яких уже нараховується більше 300.

      Зараз практично завершується розробка Генерального плану перспективного розвитку селища Батурин, перший варіант якого представлено на широкий фаховий та громадський розгляд. Цей документ має формувати перспективу економічного розвитку селища, окреслити демографічну перспективу та збалансувати її зі створенням нових робочих місць на відродженні традиційних галузей економіки тогочасного Батурина i створенні індустрії туризму з колоритом козацько-гетьманської доби.

      Генеральні підрядники — ВАТ «Укрреставрація» та ВАТ «Київський будівельний трест № 6» — взялись за реставрацію всього ансамблю Палацу Розумовського, спорядження садиби Кочубея та відновлення первісного стану Воскресенської школи. Водночас комплексно розв'язується напрямок водо-, газо- та теплопостачання цих об'єктів, а також розпочинаються роботи з приведення в належний стан Воскресенської церкви та цитадельної частини старовинного міста.

      Найскладнішою і давно успадкованою проблемою селища є вкрай недостатнє і ненадійне забезпечення потреб населення, соціальної сфери, а також будівельних майданчиків питною водою. Над її розв'язанням нині працюють усі зацікавлені сторони. Розпочаті роботи з газифікації, які навіть у рамках першої черги вже зачіпають приватні помешкання.

      З огляду на це не можу не сказати про певну дивакуватість, притаманну нашій ментальності. Облаштування інженерної та соціальної інфраструктур, створення нових підприємств, задіяння індустрії туризму — це заповітна мрія для мільйонів українців, а для батурян — реальність. У цих умовах кожному жителю селища варто було також іншими очима подивитись на облаштування свого житла, подвір'я, помешкання. Адже зовсім не справа фонду прибирання з територій, прилеглих до приватних садиб, хмизу, сіна, соломи, будівельних матеріалів, вирівнювання чи ремонт парканів, знищення суцільного бур'янарію, котрий зустрічає і постійно супроводжує кожного, хто приїздить у Батурин.

      Загалом же за травень—липень поточного року загальний обсяг виконаних проектних, археологічних, реставраційних і будівельно-монтажних робіт становить понад 8 млн. грн. На об'єктах сумлінно працюють будівельники, головним чином саме з підрядних організацій області, створені робочі місця для тих жителів селища, хто хоче і може працювати в будівництві. Згідно з директивним графіком, у наступні місяці темпи виконання робіт збільшаться у 1,5—2 рази, але для їх досягнення необхідно надолужити відставання у розробці проектно-кошторисної документації, особливо з боку інституту «УкрНДІпроектреставрація».

      Усі виконані роботи фондом фінансуються вчасно. Але до комплексного та повного розв'язання всіх проблем ще далеко, адже необхідно передбачити виконання робіт з реконструкції і сучасного облаштування вулиць, шляхів, телекомунікаційних та електричних мереж.

      Враховуючи загальнодержавне і міжнародне значення автомобільної дороги Кіпті — Глухів — Бачівськ, її незадовільний технічний стан та безпосередню прилеглість до неї не лише селища Батурин, а й села Лемеші — малої батьківщини роду Розумовських, меморіальних комплексів Пантелеймона Куліша, Героїв Крут, Петра Прокоповича, доцільно було б провести впродовж 2005—2008 років поетапну реконструкцію цього транспортного коридору із завершенням робіт до 300-річчя Батуринської трагедії.

Пiзнай гетьманський край

      Проте було б прикрою помилкою в діяльності фонду залишити осторонь культурологічну, історико-краєзнавчу, зрештою, ідеологічно-пропагандистську складову феномену Батурина. Адже державницька ідеологія є справдешнім, життєвим поняттям і потужним чинником обстоювання своїх інтересів для народів більшості країн-лідерів, тієї ж «Великої сімки». Попри недобрий присмак, залишений українцям терором та агітпропівщиною «совітів», ідеологія не буває поганою чи доброю сама по собі. Все визначається змістом, який у цю ідеологію вкладають. Феномен Батурина, Фенікса української ідеї, нації, держави, що постала з попелу, надається тут чи не найповніше.

      Отож на порядок денний діяльності благодійного фонду «Гетьманська столиця» напрошується, крім архітектурно-реставраційного та будівничого блоків, ще й блок духовний, покликаний поширити ауру Батурина за межі не лише селища чи регіону, а й України. Це повністю співзвучно з відкритим листом Президентові України В. А. Ющенку науковців, митців, журналістів, музейних працівників України, Канади, Америки, Росії та інших країн. Це відповідає також прагненням Чернігівщини скерувати світові туристичні потоки через свої історичні пам'ятки — від епохи Київської Русі, першодержави наших предків, до Батурина — першої трагічної спроби здобуття незалежності й європейського вибору.

      Змістом духовного блоку в діяльності фонду може стати співпраця з інтелектуальною, культурно-мистецькою елітою нації, організована в кількох основних напрямах.

      Це замовлення, друк літературних творів — наукових досліджень, публіцистики з батуринської тематики. Одна з форм, для прикладу, — організація конкурсу на кращу наукову монографію та історичний роман з батуринської тематики на премію імені Розумовського. Премію, яка напрошується в новітню історію України, а з часом може стати не менш, а більш авторитетною серед численних не тільки вітчизняних, а й міжнародних відзнак. Говорячи про премію, відчуваю нечувану гіркоту від того, що донині в обласному центрі (не знаю про столицю) навіть провулка іменем Розумовського не названо.

      Доречно було б також, як на мій погляд, цей дослідницько-творчий пошук закласти в освітянські програми з історії України та як заохочення встановити декілька іменних стипендій імені Кирила Розумовського.

      Усі названі напрями діяльності можуть розвиватися по висхідній, утверджуючи авторитет фонду та його справ, додаючи розголосу, в тому числі й міжнародного, іменам засновників і меценатів, розширюючи їхнє коло, в тому числі за рахунок наших співвітчизників за кордоном. Iз часом має утвердитися відповідний бренд, що матиме неабияку вагу як у мистецькому, так і в діловому світі.

      Цікаво, що перші кроки для запуску проекту, який можна було б назвати «Духовна спадщина Батурина», потребують коштів, на два порядки менших, ніж попередньо передбачається вкласти в суто виробничі заходи.

      Втілення проекту «Духовна спадщина Батурина» якраз і варто було б розпочати з конкурсу в таких форматах.

      Перший — стартовий, засадничий і в плані критеріїв, і в плані організаційному. Це конкурс оприлюднених:

      1) літературних творів;

      2)телефільмів, телепередач, телепрограм, кінофільмів;

      3)наукових робіт;

      4)робіт, у т. ч. й ведення певних тем чи циклів у галузі журналістики;

      5)монументально-архітектурних напрацювань.

      Роботи мали б висуватися творчими колективами, громадськими організаціями та об'єднаннями, але не владними структурами. При цьому потрібні максимальна публічність, дискусійність, проміжні етапи оприлюднення висновків журі.

      З метою виконання завдань, окреслених концептуальними засадами проекту, до діяльності благодійного фонду «Гетьманська столиця» прямо напрошується як його складова фундація духовної спадщини Батурина. Можливо, це викличе потребу внести відповідні зміни та доповнення до Статуту фонду та передбачити фінансове забезпечення блоку духовності.

      Програму та перелік основних заходів визначатиме Суспільна рада фундації. До членства в ній запрошуються провідні ЗМІ, загальнодержавні та регіональні, провідні діячі творчих спілок, наукових установ та вищих навчальних закладів, відомі меценати, вчені, митці.

      Проект може справляти враження надто масштабного як для пересічного регіону. Але він якраз і ставить за мету піднятися над властивою, на жаль, Чернігівщині містечковістю. А з іншого боку, це спроба здійснити прорив до інформаційного простору України саме з батуринського плацдарму.

М. БУТКО,
радник Президента України,
виконавчий директор благодійного фонду «Гетьманська столиця».
  • Коли вона не працює...

    Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>

  • На небезпечно малій висоті

    «Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>

  • Смугаста, мов Тигр

    «Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>

  • Віщий бабак

    ...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>

  • Медові ріки на Дніпрових берегах

    Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>

  • Імітація навколо «саркофага»

    «Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
    Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>