АКТивна «зачистка»

      Власне, урядові постанови переглядають прискореними темпами. Як випливає зі слів Прем'єра Юлії Тимошенко, «під ніж» має піти 119 регуляторних актів, які народилися в стінах Кабміну, з них, як мінімум, 101 постанову вже скасовано. У результаті стало непотрібним брати ліцензію для ведення бізнесу в низці сфер. Зокрема, знято обмеження для тих підприємців, які надають побутові послуги. Крім того, скасовано постанови щодо переслідування за несплату податків і визначення доходів громадян за непрямими методами. Уряд також запропонував Вікторові Ющенку припинити дію 66 указів попереднього керівництва держави. Водночас зволікають із 22 постановами, які визначають порядок формування спецфонду держбюджету. Утім уже кілька днів тому пані Тимошенко визначила інший, більш реальний термін звітування з такого показника, як скасування регуляторних актів, —  жовтень.

      Нинішня кампанія з перегляду регуляторних актів не стала чимось несподіваним для чиновництва. Власне, цей процес розпочався в 1997 році, коли було створено Державний комітет з питань підприємництва і регуляторної політики. Однак ніякі декларації і проповіді «згори» так і не змогли переламати звичку держслужбовця «тримати і не пускати» всіх і вся. Чи стануться якісь принципові зміни в масштабах країни цього разу, «УМ» розпитувала в народного депутата (фракція «Наша Україна»), голови Ради підприємців при Кабінеті Міністрів Ксенії ЛЯПІНОЇ.

Нова «філософія» підприємства

      — Наскільки самі підприємці відчувають благотворний вплив дерегуляції, якої, з-поміж іншого, добивається Рада, яку ви очолюєте?

      — На жаль, навіть сьогодні доводиться роз'яснювати, що таке дерегуляція. Ще в 1996 році в книзі «Малий бізнес України» експерт Світового банку дав визначення терміна «дерегуляції» і розповів про суть цього процесу. Ішлося про нову «філософію» підприємництва. З 2000 року дерегуляція відбувалася вже досить активно. Запрацював «фільтр» для міністерських і відомчих нормативних актів у вигляді Держпідприємництва на чолі з Олександрою Кужель. Але, на жаль, цей титанічний внесок залишився абсолютно невидимим підприємництву. А чи відчувають підприємці дерегуляцію, можна побачити за статистикою: з 2000 року майже удвічі зросла кількість суб'єктів малого підприємництва.

      — Що потрібно зробити, аби пакет регуляторних актів оновлювали не по-кампанійськи, а системно? Як убезпечити підприємця від «самодіяльної творчості» міністерств, відомств, облдержадміністрацій та місцевих органів самоврядування?

      — У Законі «Про засади державної регуляторної політики» передбачено, що регуляторний акт через два роки має проходити «обстеження». Якщо виявляється, що він недостатньо результативний, то його або скасовують, або визначають інший шлях вирішення проблеми. Скажімо, було прийнято акт про дорожній збір. Минуло два роки, а дороги так і залишилися в аварійному стані. Отже, слід шукати інший спосіб вплинути на ситуацію — можливо, він має бути не регуляторний, а економічний. Вічних регуляторних актів не існує, і це закладено в законодавстві.

      — Наскільки серйозно гальмує прихід іноземних інвестицій наявність величезної кількості регуляторних актів в українському бізнес-середовищі?

      — Регуляторний клімат є важливою складовою інвестиційного клімату. Адже потік фінансових ресурсів тече туди, де для нього створено сприятливі умови. Такими є, насамперед, гарантії інвестору, що чиновники адміністративними важелями не зможуть забрати частину прибутку, а візьмуть лише те, що визначено законодавством про оподаткування, а суди чесно вирішуватимуть справи про власність і не «кинуть» тебе. Насправді інвестори не прагнуть пільг — вони прагнуть нормальних податкових умов і захищеності від свавілля держави.

Паперовий фенікс

      — Який фактор, на ваш погляд, є домінуючим у кампанії щодо скасування 1300 регуляторних актів: вимоги до бізнес-середовища в контексті вступу до СОТ; повільне формування середнього класу в Україні; відчуття провини у глави держави перед тими представниками малого і середнього бізнесу, які підтримали його на Майдані, міркування з огляду на парламентські вибори-2006 чи намагання пришвидшити надходження іноземних інвестицій?

      — На мою думку, жоден із перелічених факторів не є домінуючим, хоча кожен із них, безумовно, важливий. Домінуючою є вимога українського бізнесу, зокрема малого і середнього, покращити бізнес-клімат у країні. А досягти цього можливо лише в один-єдиний спосіб — докорінно «перелопатити» чинну нормативно-правову базу, особливо на рівні підзаконних актів. Звідси і взялося скасування 1300 регуляторних актів. До речі, ця цифра умовна, її уточнюють, і вже тепер видно, що скасувати потрібно більше документів. Також зазначу, що скасування — це не головне, головне — якість змін, яка і визначатиме якість бізнес-клімату в країні.

      — Чи проходили подібну «чистку» регуляторні акти в інших державах СНД? Як вчинили з «регуляторкою» в країнах Прибалтики та Східної Європи?

      — У інших країнах СНД подібного не було, в цьому Україна є піонером, а от наші сусіди-європейці, особливо ті, що нещодавно вступили до ЄС, пройшли через дерегуляцію. Навіть термін «гільйотина» народився саме внаслідок цього досвіду. Подібні «чистки» проходили в усіх країнах, які мали корумповану атмосферу (і це доведено дослідженнями міжнародних організацій), там із приходом нової влади щоразу розпочинався процес перегляду регуляторних актів. У Словакії, приміром, яка сьогодні має досить добрий бізнес-клімат, така чистка тривала три роки.

      — І все-таки, «скасування 1300 регуляторних актів» — це пропагандистський слоган чи така цифра базується на конкретному аналізі?

      — Указ Президента від 1 червня, який визначив дату і процедуру процесу дерегуляції, є абсолютно відкритим. Будь-хто може з цим документом ознайомитись і зрозуміти, чому визначено саме таку дату. Уявіть собі сантехнічну систему, яка перестала працювати. Ви один раз її добре прочистили, а щоб запобігти подальшому забиванню, поставили фільтри. Попередній політичній владі не вдалося зреалізувати чистку системи, хоча вдалося поставити фільтри. В указі визначено низку процедур з організації аналізу нормативно-правової бази. При кожному органі державної влади, при кожній облдержадміністрації створено «штаби», до яких на паритетних засадах увійшли представники влади, з одного боку, і, з іншого, — об'єднань підприємців, просто бізнесменів чи науковців, тобто тих, хто є, так би мовити, споживачами регуляторних актів. Безумовно, цифра, яку ви назвали, є попередньою. Її надали Президентові в Держкомпідприємництва на підставі аналізу матеріалів, які надійшли від робочих груп.

      — Є інформація, що з початку цього року в міністерствах і відомствах прийнято кілька тисяч нових регуляторних актів. Таке враження, що урядова машина, з одного боку, невпинно продукує ці акти, з іншого — скасовує. Як такий коловорот циркулярів впливає на взаємовідносини органів виконавчої влади і підприємців?

      — Є чітко визначена процедура, відповідно до якої виконавчий орган зобов'язаний оприлюднити проект регуляторного акта щонайменше за місяць до його прийняття. До того ж у повідомленні про оприлюднення має бути зазначено адресу, на яку підприємці можуть надсилати свої пропозиції та зауваження. Важливо також, що підприємці можуть вимагати від органів виконавчої влади аргументованої відповіді в разі, якщо їхні пропозиції не було враховано. Хоча, на жаль, слід визнати, що підприємницьке середовище не завжди готове конструктивно реагувати на ті чи інші нормативні пропозиції. Часто підприємці пропускають повз увагу багато речей, а потім волають, що вони негативно позначилися на бізнесі, хоча був і час, і можливість, аби своєчасно використати «фільтр».

      — Чи може статися так, що одним махом скасують потрібний регуляторний акт, від якого, скажімо, залежить надійність ядерних реакторів чи безпечність зберігання ядерних відходів?

      — Саме тому президентський указ і передбачив спільні робочі групи. Функція чиновника в них — бути тягарем для підприємців, які б поскасовували значно більше нормативних актів. Узагалі, за попередньою інформацією, швидше, існує небезпека, що не буде скасовано ті акти, які є ворожими для підприємців, а не навпаки.

      — Як визначити, які регуляторні акти є потрібними, а які — ні?

      — У Законі «Про засади державної регуляторної політики» чітко перелічено принципи, яким має відповідати регуляторний акт. Це — прозорість, зрозумілість і однозначність процедур, їх відповідність законодавчим актам вищого порядку, а також принцип мінімальної достатності. Тобто регулювання має відбуватися таким методом, щоб досягався максимальний ефект за мінімальні кошти. Важливим є також і принцип аналізу вигод і затрат — держави, суб'єктів господарювання, які користуватимуться цим актом, і, врешті-решт, власне споживачів. Якщо всі ці сторони мають максимальний ефект за мiнiмуму витрат, тоді це корисний регуляторний акт. В іншому разі він потребує скасування або внесення змін.

      — Які міністерства, відомства й облдержадміністрації накопичили найбільший стос непотрібних регуляторних актів?

      — Думаю, незабаром ми побачимо остаточну картину. Є в нас активні регулятори, зокрема Держстандарт і Мінекономіки.

Влада у бізнесі і бізнес у влади

      — А чи набагато зменшаться зловживання державних посадовців завдяки скасуванню цих актів?

      — Питання, що первинне: нормативна база чи політичний режим — на кшталт питання про те, що з'явилося раніше — курка чи яйце. Навіть прекрасний політичний режим на чолі з моральною людиною не може перебудувати систему влади на користь суспільства без досконалої нормативно-правової бази. Проконтролювати всіх неможливо. Особливо з огляду на те, що ми будуємо демократичну державу. Я не можу навіть припустити, що в демократичній державі візьмуться запроваджувати тотальну систему контролю вищої влади над нижчими щаблями.

      Можна, певна річ, будувати і таку систему, а можна будувати правила і мотивації. Вони закладаються двома речами — законодавчим впорядкуванням адміністративних процедур і регуляторними актами. Перші задають такі собі «рейки», по яких рухається машина державної влади, інші унормовують спілкування між державною машиною і суспільством. Тобто якщо існує політична воля, можна привести до нормального ладу нормативне регулювання і, відповідно, правильно побудувати «рейки», які в потрібному напрямі вестимуть державну машину. Доки ці рейки спрямовують її шляхом хабарів, лише політичною волею їх у реверс не повернути. Президент це мудро побачив, тому і видав указ про дерегуляцію.

      — Яка частка спірних питань у підприємців вирішується шляхом дачі хабара, а яка — через суд?

      — А у нас, на жаль, перше не виключає другого. Немає альтернативи: або хабар, або суд. Якщо в інших країнах хабар беруть, і це означає, що для тебе щось зроблять незаконне, то в Україні хабар беруть за те, що з тобою поведуться за законом. Але навіть у цьому разі не дають гарантії. Судову систему слід удосконалювати, вводити громадський нагляд. За владою вищого рівня ми вже отримали певні важелі громадського нагляду, а от судова система поки що є закритою від очей громадськості.

      — Яким чином, на вашу думку, вплине на розв'язання конфліктів між бізнесом і владою поява адміністративних судів і чи не доведеться цим судам займатися розбиранням завалів, які можуть виникнути після скасування справді потрібних регуляторних актів?

      — Нові адміністративні суди зможуть розглядати справу громадян проти держави (в особі державного органу) не тільки за індивідуальними рішеннями, а й дозволять оскаржувати ті чи інші регуляторні акти, тобто це буде така собі дерегуляція через судові справи.

      — Чи справді Президент виконає свою обіцянку звільнити з роботи тих чиновників, які не скасують до зазначеного терміну застарілих регуляторних актів і не переглянуть інші? Якщо це станеться, подібно до того, що відбулося з кадровою «чисткою» в Держмитслужбі і що триває у Державній податковій адміністрації, — чи набуде «регуляторка» цивілізованого вигляду, хоча б як у країнах Прибалтики?

      — Я переконана, що саме серйозність намірів Президента щодо звільнення змусила чиновників активніше проводити роботу з дерегуляції. Поки що існує питання, чи вдасться лише через кадрові зміни прийти до цивілізованого вигляду «регуляторки». А втім, у нас іншого шляху нема. Інше питання — яким тривалим буде це «генеральне прибирання». Адже потрібна серйозна фахова підготовка всіх працівників державних органів на всіх щаблях. Ми забуваємо, що, окрім політичної верхівки — міністрів-політиків, основну роботу «в низах» проводять чиновники. І важливо, щоб цей маленький двигунчик також був якісним фахово.