Барвисті янголи й незримі паралелі

19.08.2005
Барвисті янголи й незримі паралелі

Борис Єгіазарян.

      «... Я люблю ангелів...»
Б. Єгіазарян.

 

      Мистецтво з янгольськими ликами, серед суєти і суцільної беззмістовності багатьох проявів сучасної цивілізації, складно собі уявити. Принаймні не зупинившись на мить і не згадавши про те, що ми так часто промовляємо і так рідко усвідомлюємо, — «Не хлібом єдиним!». На полотні гармонія фарб, натхнення і спокою. Тут відпочиває душа. І, як зерно, визріває нова сентенція, нова формула, новий виток і переосмислення життя, радості, любові і божественного. Так живе і творить Борис Єгіазарян — відомий художник, народжений у Вірменії і закоханий в Україну. Філософія його мистецтва проста, як світ, — незримі паралелі між біблейними сюжетами і реальним життям. Усе так природно, логічно, фантастично і правдиво, не зраджуючи своїй сутності. Він — як улюблений гранат, сонячний і соковитий, багатогранний, неперевершений у своїй зрілості і дитячій чистоті. Його музи кличуть у дитинство, його світ захоплює, його образи вражають. Він живий, справжній і особливий. Прагнучи зрозуміти і відчути його барвисту образність, мимоволі занурюєшся в себе і опиняєшся у незвіданих сутінках власного «я». Втрачаєш час і фізичне тіло, змінюючи орієнтири і точки відліку. Ви в полоні «Маятника часу». І навіть уже збагнути складно, хто повноправний володар — ви чи він.

      У столичній галереї «Арт-Блюз», що на Андріївському узвозі, відкрилась чергова виставка улюбленого багатьма художника Бориса Єгіазаряна. Назва вибраного — «Маятник часу» — має свої закономірності. В роботах майстра завжди є подорож у дитинство, за яким він постійно сумує і до якого повертається. При цьому час колись починається і йде у вічність, незмінним є лише рух маятника, а непорушними — барвисті янголи, стиглі гранати, контурні й повнокольорні риби. Насичені фарби полотен під кінець літа ненав'язливо наштовхують на легку і приємну ностальгію. Роботи під назвою «Якщо янгол торкається твого серця», «Улюблене дерево майстра», «Переліт», «Народження первістка», «Благовіщення» та інші, доповнені гірськими мелодіями Дживана Гаспаряна, мимоволі заворожують.

      Твори митця Єгіазаряна абсолютно сучасні й водночас позачасові, що є критерієм і свідченням вічного мистецтва. Ознакою «нетлінності» є й звичні авторські образи — «риба» і «гранат». Риба — один із ранніх символів Христа. На початку християнства для зашифровування імені Ісуса використовували букви слова «іхтіос», яке в перекладі з грецької означало «риба». В свою чергу гранат, в якому є велика кількість зерен, як правило, уособлює Церкву. На Сході й донині існує традиція, вирушаючи в гості, приносити з собою цей диво-фрукт на знак дружби і поваги.

      «Кажуть, що мої картини дуже релігійні, я був би щасливий, щоб вони були релігійні, але це не так. Я просто хочу своєю творчістю нагадати людям, що в повсякденному житті є святість життя, саме життя святе — Бог так створив», — зізнається автор. Неймовірна одухотвореність полотен не дозволяє їх зігнорувати. Звідки з'являються його заворожуючі персонажі, Єгіазарян не знає, але кожного разу його таємниче дійство втілення на полотні — це союз із Богом, який благословляється молитвою. «Я сам деколи думаю, як це виходить, тому що є таке дуже серйозне професійне переживання, коли щоразу перед тим, як повинен почати працювати, я ніяковію перед полотном, відчуваю трепет, тривогу і фіксую собі, — це трапилось, коли я став уже зрілим художником, — що нічого не вмію робити. Як я буду писати? Я, як німий, чому? Починаю згадувати, що стільки років навчався в різних вузах, робив стільки виставок. Наодинці перед білим полотном ти безпорадний. Душа хоче співати, хоче говорити, хоче передати, є наповненість, а як це зробити? Треба ніби перелетіти через щось. І я зрозумів, чому в мене така неміч, — щоб я нічим не гордився. Тому вже багато років, кожного разу, перед тим, як починати полотно, з моїми муками, стражданнями, цілковитим безсиллям, коли я один у майстерні, стаю навколішки і молюсь: «Господи, я знову зрозумів, що нічого не можу робити доброго без Тебе. Ти створив цей прекрасний світ і мене теж, допоможи мені написати щось красиве, щоб воно принесло радість людям Твоїм і було на славу Тобі. Сідаю писати і не знаю, як буде, а потім після роботи дякую Богу. І вже вкотре сам дивувався, як вийшло так гарно. Навіть самому почали свої роботи подобатись», — зізнається художник Єгіазарян.

      Свої картини талановитий український вірмен може дописувати постійно, перетворюючи цей процес на нескінченний, а твір — на щоразу інший, адже досконалості немає меж! І на кожній виставці ви можете почути «Обережно — полотно ще «сире»!». Постійні шанувальники і друзі невтомного витівника до цього вже звикли. Розповів митець і про те, що інколи нестримне бажання довершити полотно стає настільки непоборним, що доводиться випрошувати картину у вже її законних власників. Одного разу все завершилось тим, що Єгіазарян змінив свій власний шедевр до невпізнанності, а потім думав, як це пояснити покупцям. І коли до його майстерні завітали господарі «оновленого об'єкту», на щастя, їх увагу привернула «інша робота», яку вони забажали придбати. А як з'ясувалося пізніше, це і була випрошена і переписана картина.

       І як тут не провести паралелей, які ненавмисне напрошуються, і як тут не згадати ще одного «вірменсько-українського» генія — Сергія Параджанова. Обидва талановиті, непередбачувані, мудрі і світлі, до кінця незбагненні, водночас несхожі, але неймовірно привабливі! 

Ярослава ГАВРИЩУК.