Заручниця шлюбу

16.08.2005
Заручниця шлюбу

Батькiвська любов «без кордонiв». (Фото з сайту www.obozrevatel.com)

«До мене ставилися, як до собаки»

      Українські дипломати в Алжирі спантеличені: як повернути в нашу країну двох маленьких синів громадянки України, які стали «в’язнями» батьківської опіки, мусульманських традицій та міжнаціонального шлюбу.

      Ольга Фiцай та Мерзак Седдiкi познайомилася наприкінці 90-х у Чехії. Там українка та алжирець, шукаючи заробітку, працювали в парниках. З часом у них народилися двоє хлопчиків. Але життя з арабським чоловіком складалося не дуже добре. Як каже Оля, він гуляв з іншими жінками, а до неї час від часу застосовував силу. Врешті-решт, їй усе набридло, і вона з дітьми повернулася в Україну. Однак Мерзак знайшов її на Закарпатті, звідки вона родом, попросив вибачити його й запропонував одружитися. При цьому наполягав їхати жити до нього на батьківщину. Оля погодилася, бо не хотіла, щоб діти жили без батьківської опіки. Та й почуття, очевидно, ще не зникли. Тому вона навіть залишила зi своєю матір’ю тут свою старшу доньку, якiй зараз 13 років, бо майбутній чоловік-мусульманин не захотів її брати. Потім Оля буде щаслива, що дочку не взяла. 

      Однак за рік Оля Фіцай знову опинилася в Україні. Нещодавно вона прилетіла з Алжиру зі слізьми на очах і без дітей. Тепер 30-рiчна мама збирається звертатися до всіх, кого можна, в тому числі й до Президента України і омбудсмана Ніни Карпачової з проханням допомогти їй повернути своїх синiв, яких відмовляється віддавати її чоловік.

Мерзак заборонив дітям називати Олю мамою

      Мусульманські традиції своєрідні й часто незрозумілі для християн. Тому, як зазначила в коментарі «УМ»  менеджер програми запобігання торгівлі жінками в країнах Центральної та Східної Європи Катерина Черепаха, якщо жінка вирішує переїхати в іншу країну для сімейного життя, обов’язково повинна добре вивчити їхню культуру і з’ясувати: чи готова вона жити за їхніми канонами та правилами. Адже, до прикладу, в деяких країнах вважається нормальним, якщо чоловік має кілька дружин одразу.

      Хоча, звичайно, в історії з Ольгою першу роль таки зіграв суто людський фактор. Не надто добре складалися стосунки в українки та алжирця ще у Чехії, але Ольга таки його вибачила і далі сподівалася, що все ще можна виправити. Однак, переїхавши жити в Алжир, жінка стала об’єктом знущань. «Мене виганяли з-за столу, не дозволяли їсти з усіма і навіть в кухні разом зі всіма перебувати, до мене ставилися, як до собаки», — розповідає крізь сльози Ольга. Найгірше, як каже, батько заборонив дітям називати її мамою, натомість так вони мусили називати матір самого Мерзака.

      За розповідями Ольги, коли їхала у червні минулого року до Алжиру, мала намір одружуватися з коханим, але передумала, оскільки він одразу на своїй батьківщині почав над нею знущатися. Однак Мерзак наполягав на шлюбі, бо, за словами потерпілої, лише таким чином він міг отримати законні батьківські права на двох своїх синів. Погрозами він таки змусив підписати Ольгу якісь документи, хоча вона навіть не розуміла через незнання мови, що ставить підпис під свідоцтвом про одруження. У березні цього року алжирський суд прийняв рішення про визнання цього шлюбу, але батьківські права йому були надані лише на молодшого сина п’ятирічного Неджиба. Щоб отримати право і на старшого, шестирічного Адама, який записаний на прізвище мами, тобто Фіцай, чоловік одразу планував отримати і розлучення. Відповідно, українка опинилася  в пастці, бо з чоловіком жити не могла через знущання його та його сім’ї, і розлучатися з ним теж не в змозі — бо втратить обох дітей. Найгірше, що звернутися по допомогу Ользі були нікуди — друзів чи знайомих в Алжирі  в неї не було, та й до телефону доступу вона не мала.  Та в цій країні вона проживала нелегально, бо термін дії її візи закінчився ще у вересні минулого року.

Є шанс повернути в Україну старшого сина

      На початку квітня, під час прибирання будинку Серзака Ользі потайки таки вдалося подзвонити в українське посольство в Алжирі, де вона благала про допомогу і повернення додому. Представники амбасади викликали поліцію, яка і забрала Ольгу з сімейного ув’язнення, але дітей чоловік їй не віддав. Відповідно, утримання старшого сина Мерзаком стало незаконним, бо він на нього не мав батьківських прав. Посольство звернулося до районної місцевої прокуратури за фактом незаконного утримання алжирцем дітей громадянки України. Однак, попри неодноразові візити наших дипломатичних служб до районного прокурора та Генпрокуратури Алжиру, жодне рішення досі не прийняте.     

      Паралельно посольство клопоталося про виготовлення документів для виїзду Ольги Фіцай і її синів до України. Оскільки прокуратура відповіді щодо дітей не дала, а термін перебування в Алжирi для українки вичерпувався, Ольга за сприяння нашого МЗС повернулася в Україну сама.

      За словами першого заступника начальника управління консульської служби МЗС України Михайла Бродовича, шанси повернути старшого сина Адама великі — цю справу планують вирішувати через суди. А от щодо молодшого Неджиба такого оптимізму в міністерстві не висловлюють. Адже його батько має на хлопчика всі права та й, яка каже Ольга Фіцай, дітей він любить, особливо молодшого. 

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>