Життя і смерть біля чорнобильського «саркофага»

02.08.2005
Життя і смерть біля чорнобильського «саркофага»

Техногенне сміття біля західної стіни об'єкта «Укриття».

      Якщо не брати до уваги перший післяаварійний період, то охочих влаштуватись на роботу на ЧАЕС завжди вистачає. Гроші, відверто кажучи, — не останній аргумент на користь одіозного об'єкта. Але для того, щоб отримати допуск, скажімо, в «саркофаг», одного бажання і високого професіоналізму недостатньо.

      Пригадую випадок. У травні 1998 року разом iз колегою по інформаційній службі ЧАЕС Миколою Хрієнком ми здійснили «сходження» на верхню позначку вентиляційної труби «саркофага». І не для того, щоб знічев'я подихати чорнобильським повітрям на висоті 150 метрів, а подивитись на власні очі і розповісти в ЗМІ про ремонтно-відновні роботи, що вперше після чорнобильської катастрофи проводились тоді на пошкодженій трубі в рамках міжнародного проекту. Після того як ми реалізували заплановане і репортажі були надруковані в кількох виданнях, нам запропонувала послуги ще одна відома, але схильна до бульварних сенсацій, газета. Ми погодились, особливо не сподіваючись. Згодом поцікавилися долею підготовленого матеріалу. Відповідь шокувала своїм летальним гумором: «Знаєш, старче, не взяли твій доробок. От якби, кажуть, iз труби «саркофага» хтось гепнувся вниз, та ще й насмерть, ось тоді...»

 

      ...Дякуючи Богові, з чорнобильської труби ще ніхто не звалився, хоча смертельними падіннями не раз відмічений і без того багатостраждальний майданчик Чорнобильської АЕС. Приміром, влітку 2001 року, нехтуючи елементарними правилами техніки безпеки, майже один за одним загинуло двоє робітників на будівництві міжнародного «довгобуду» — нового сховища відпрацьованого ядерного палива ЧАЕС (СВЯП-2). Бетонник асоціації «Чорнобильатоменергобуд» О. Ж. самовільно піднявся на стіну модуля без страхувального пояса і через необачність упав на його бетонне днище з висоти 3,6 метра. Буквально через місяць на цьому ж об'єкті під час обриву сталевого каната і падіння бункера з бетонною сумішшю обвалилося будівельне риштування, на якому в цей час був муляр А. Т. Він отримав смертельну травму.

      Утім від смертей ніхто й ніде не застрахований. Та якщо про наведені вище випадки мало хто знав, то порівняно недавній приклад викликав певний інформаційний ажіотаж. Навесні на території так званої «малої» будівельної бази — це за кілька сотень метрів від «саркофага» — раптово помер 46-річний робітник підрядної організації «Укренергобуд». І хоча цей сумний випадок прямо не пов'язаний з безпосереднім перебуванням чоловіка в «саркофазі» чи несприятливим впливом іонізуючого випромінювання, деякі інформаційні агентства поспішили інтерпретувати його як недогляд вхідного медичного контролю...

      ...Так уже повелося, що будь-яка погана подія на ЧАЕС у свідомості громадськості драматизується в бік ще гіршої. І хоча цей психологічний стереотип навряд чи можна подолати, сама проблема здоров'я людей, які працюють на об'єкті чи біля нього, не втрачає актуальності. Тим більше тепер, коли на чорнобильському майданчику розгортаються стабілізаційні роботи в рамках Міжнародного плану здійснення заходів на об'єкті «Укриття»(Shelter Implementation Plan — SIP). Керівники проекту відзначають: після того як на ранній стадії проект стабілізації західної (контфорсної) стіни «Укриття» мав деякі проблеми, нині роботи проводяться задовільно. Деякі коригуючі заходи дозволили повернутись у терміни, передбачені первісним графіком. Підсилення конструкцій так званої дезаераторної етажерки проходить навіть iз невеликим випередженням графіка.

Радіоактивний пил: не дихайте глибше...

      Фахівці з радіаційного захисту ще з часів аварії на ЧАЕС переконались: внутрішнє опромінення людей, на відміну від зовнішнього, простіше попередити, аніж виміряти.

      Основним шляхом формування доз внутрішнього опромінення є інгаляційні надходження. Їхній вплив на організм — річ надто підступна і малопередбачувана. Радіоактивні часточки, потрапляючи в дихальні шляхи, можуть затримуватись там і, опромінюючи оточуючі тканини, призводити до накопичення локальних доз в організмі. Це, в свою чергу, може обумовити ураження імунної, кровотворної і центральної нервової систем. Та виявити в повній мірі наявність радіоактивного бруду в організмі дуже важко, тим більше, якщо не потурбуватись про це завчасно.

      Тепер, коли в зоні «саркофага» щоденно на роботах зайнято більш як сто спеціалістів, запобігання неконтрольованому внутрішньому опроміненню стає пріоритетним завданням медиків. За підтримки ЄБРР, що є розпорядником Чорнобильського фонду «Укриття», фінансується програма спеціалізованого медичного контролю і відбору спеціалістів для робіт у «саркофазі» під назвою «Медичні і біофізичні послуги». До групи «Біомед» входять учені-медики Наукового центру радіаційної медицини (НЦРМ) АМН України, Інституту радіаційного захисту, Міжнародної асоціації екологічної медицини та спеціалізованої медсанчастини м. Славутича.

      — Маючи довголітню практику дослідницьких і практичних робіт після трагедії 1986 року, у НЦРМ накопичився, певно, найбільший у світі досвід у царині радіаційної медицини катастроф, — розповідає доктор медичних наук, відповідальний виконавець проекту «Біомед» Віктор Сушко. — У нас розроблено унікальну систему медичного огляду, що включає кілька етапів, наріжними з яких є вхідний і завершальний контролі. Обстежуємо претендентів в основному віком від 30 до 54 років, але віковий ценз, зазначу, не є вирішальною причиною недопуску. На жаль, об'єктивна картина фізичного стану працівників спеціалізованих підприємств не вельми втішна. За нашими даними, із 1500 претендентів, які вже пробували підрядитись на роботи в об'єкті «Укриття», 37 відсотків не отримують допуск. Основна причина відсіву — загальна занедбаність здоров'я, що характерно і в цілому для населення України. Крім загальнообов'язкових умов, для робіт у зоні іонізуючого випромінювання, індивідуально визначаємо можливість допуску того чи іншого працівника до операцій, скажімо, на висоті, в умовах впливу пилового фактора, вібрацій і таке інше. Та в будь-якому разі, незалежно від ступеня концентрації пилу в тій чи іншій робочій зоні, ми постійно проводимо біодозиметричний контроль внутрішнього опромінення, піддаємо аналізу кожну індивідуальну біопробу і визначаємо присутність радіонуклідів в організмі. Потім контролюємо рівні — до і після роботи. Такий порядок відповідає всім міжнародним нормам радіаційної безпеки. Окрім того, ми маємо враховувати ще один, досить делікатний, момент. Справа в тому, що до нас на обстеження приходять не лише «чисті» за вмістом радіонуклідів в організмі, люди. Буває й так, що хтось отримав забруднення значно раніше, беручи, скажімо, участь у ліквідації аварій на підводних човнах, на аварійних роботах на інших АЕС тощо. Але ця обставина до певної міри не є перепоною для допуску на роботи на об'єкті «Укриття». Важливо, щоб працюючий не отримав додаткову, неконтрольовану дозу під час перебування в «саркофазі».

      — А що ви рекомендуєте людям, які не пройшли медичний контроль?

      — Ми їх не залишаємо поза увагою. Декого направляємо на лікування за місцем проживання або беремо до себе у НЦРМ і таким чином допомогаємо виявляти серйозні захворювання, приміром, онкологію або туберкульоз. Отже, значення поглибленого медичного обстеження важко переоцінити. Ну а про повне забезпечення нашого проекту вестимемо мову тоді, коли надійде необхідне устаткування і повною мірою почне працювати новий санітарний перепуск і реабілітаційний центр.

      Утім такий жорсткий контроль, якщо він дійсно став незаперечним фактом, спостерігався не завжди. І якщо раніше порівняно більший відсоток претендентів потрапляв на роботи в «саркофаг», то не тому, що люди були здоровішими, а тому що нерідко траплялись неприпустимі послаблення при прийомі на роботу. Кілька років тому керівництво ЧАЕС, спеціалісти радіаційного захисту вже мали головний біль від недостатнього контролю інгаляційних надходжень під час підготовки фундамента для нового санітарного перепуску в південній зоні об'єкту «Укриття». Коли копали там техногенний грунт із залишками поспіхом закопаного після аварії 1986 року металевого і бетонного сміття, то неминуче піднімався радіоактивний пил. Не виключено, що в ньому могли міститись трансуранові елементи, які при надходженні в організм інгаляційним шляхом або через шкіру можуть загрожувати здоров'ю.

      Давня проблема дає про себе знати і нині. Асамблея донорів Чорнобильського фонду «Укриття» в Лондоні у своєму звіті про хід виконання робіт по проекту SIP від 4 травня цього року, зокрема, визнала: «У ході робіт за проектом довелось зіткнутись iз проблемами різного характеру, серед яких — виявлення раніш невідомих радіаційних полів і значних обсягів бетонного сміття під землею. Відтак ми фіксуємо вищі рівні опромінювання, ніж очікувалось на етапі проектування... Стурбованість про стан здоров'я працюючого персоналу, викликана першими результатами біомедичного контролю, на жаль, підтвердилась результатами перевірки великої кількості працюючих».

У «саркофаг» — за будь-яку ціну?

      Комусь може здатися парадоксальним, але при значній кількості бажаючих працювати на майданчику ЧАЕС «свіжих» робочих рук не вистачає. Коло претендентів помітно звужується не тільки з урахуванням жорстких підходів при відборі за медичними чинниками. Є ще один вагомий психологічний фактор. Якщо представники будівельно-монтажних організацій, які вже мають достатній досвід роботи в зоні іонізуючого випромінювання, не страждають на зайву радіофобію, то цього не скажеш про новачків. Спеціалісти з більш віддалених регіонів, за невеликим винятком, просто бояться їхати на ЧАЕС. Це підтвердив у одному з недавніх інтерв'ю і директор ДСП «ЧАЕС» Олександр Смишляєв.

      — Враховуючи, що трудові ресурси місцевого регіону недостатні, ми запрошуємо колег з інших атомних станцій. І треба визнати — поки що не дуже вдало. Приміром, iз Рівненської АЕС відгукнулось усього 40—50 спеціалістів, а ось iз Хмельницької АЕС останнім часом не приїхав ніхто. Ми не приховуємо: трапляються випадки, коли внутрішнє опромінення персоналу виходить за межі допустимих рівнів. Людей у такому разі доводиться виводити з майданчика для додаткового обстеження. І хоч це призводить до уповільнення темпів робіт, ми не можемо ризикувати здоров'ям залученого персоналу.

      На цьому не вельми мажорному тлі дивними можуть видатися хитрощі, до яких, хоч і рідко, але вдаються претенденти будь-що «засвітитися» в «саркофазі». Медики розповідають, як одному спритнику з підрядної організації «Укренергобуд» за станом здоров'я було відмовлено в допуску на об'єкт «Укриття». Це обурило чорнобильського «сталкера», і він вирішив перехитрити... самого себе. Влаштувавшись в іншу будівельно-монтажну організацію, невдаха домігся повторного проходження комісії. Щоправда, на цей раз, аби не ризикувати, він прихопив із собою... дублера з таким розрахунком, що той виявиться здоровішим за нього. Хтозна, чим би закінчився цей трюк, але і у «підстави», як виявилось, були свої болячки. До того ж обман нескладно було вивести на «чисту воду» за допомогою комп'ютерної бази даних. Відшукавши два однакових прізвища, медики взяли карту огляду стоматолога і побачили, що у одного й того ж чоловіка... різні зуби. І у одного є ознаки перенесеного туберкульозу, а у іншого їх немає.

      Сьогоднішня ситуація з медичним супроводженням робіт у «саркофазі» нагадала мені інтерв'ю кількарічної давності з директором НЦРМ Володимиром Бебешком. Ще тоді він завбачливо говорив: «Медичне обстеження перед роботами в «саркофазі» — це надто складне і невдячне заняття. Не всі будуть погоджуватись з нашими науковими і практичними критеріями відбору кадрів. Але «абияк» уже було, і не один раз. І медики можуть стати винуватцями, якщо працівник, відпрацювавши, скажімо, в «саркофазі» відповідний термін, у майбутньому може стати черговою жертвою чорнобильської трагедії. Тому ми ні в якому разі не повинні схибити. І тут відповідальність має бути обопільна — і нас, медиків, і робітників, які бажають працювати в об'єкті «Укриття».

Володимир КОСТЕНКО.
  • Коли вона не працює...

    Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>

  • На небезпечно малій висоті

    «Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>

  • Смугаста, мов Тигр

    «Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>

  • Віщий бабак

    ...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>

  • Медові ріки на Дніпрових берегах

    Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>

  • Імітація навколо «саркофага»

    «Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
    Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>