Віра чи етика?

      Дехто занепокоєний, що з їхніх чад намагатимуться виховати релігійних фанатиків. Ще хтось побоюється, що дітей перетягуватимуть в іншу конфесію. Але небезпека полягає лише у тому, що «Етика віри» може бути безнадійно спрофанована.

      Розмови про впровадження нової дисципліни в навчальну програму середніх шкіл тривають уже не перший рік. Скажімо, у школах Західної України дисципліна з назвою «Християнська етика» існує вже кілька років. Ще 1996 року створено Регіональну комісію з питань християнської етики при Львівській обласній раді, яка наполегливо працює над удосконаленням викладання цього предмета та підготовкою фахівців. Віктор Ющенко запропонував Міністерству освіти і науки розробити до осені відповідну навчальну програму. Напевно, здійснити це буде не так уже й складно, з огляду на успішну практику того ж таки Західного регіону і певну кількість існуючої вже літератури (хоча, враховуючи наш багаторічний гвалтовний атеїзм, забагато тієї літератури бути не може). Та й більшість наших співгромадян зацікавлені, щоб цей предмет викладався у школах. Головна проблема впровадження «Етики віри» полягає не лише в нестачі підготовлених кадрів, вважають освітяни, а й у роз'єднаному православ'ї Сходу України. Крім того, люди не усвідомлюють і не розуміють, чого ж саме ця дисципліна навчатиме їхніх дітей. Атеїсти занепокоєні, що з їхніх чад намагатимуться виховати релігійних фанатиків, православні східних регіонів побоюються, що дітей перетягуватимуть в іншу конфесію, а представники інших релігій, які мешкають в Україні, прагнуть зберегти для наступних поколінь традиції своїх батьків «у чистому вигляді». Хоча найбільша небезпека полягає лише у тому, що без максимально відповідального і серйозного ставлення до нової дисципліни на державному рівні «Етику релігії», даруйте, зведуть на пси і безнадійно спрофанують, як свого часу спрофанували введений у шкільну програму предмет «Етика і психологія сімейного життя».

      Насамперед слід акцентувати на тому, що ця шкільна програма має бути позаконфесійною. Кожен вчитель мусить пам'ятати, що не має права наголошувати на перевагах своєї конфесії чи конфесії, до якої належить (чи не належить) учень і його батьки. Тобто у розробці цієї дисципліни мають брати участь представники всіх церков, які існують на теренах України. Але не варто забувати, що ми живемо в державі з глибокими християнськими традиціями, тож роль релігії і християнської моралі у духовному відродженні нації вже ніхто не береться заперечити. Кілька років тому Ірина Калинець в одному інтерв'ю казала, що слово «сатанізм» нині вживають стосовно людей з порушеною психікою, які відправляють «чорні меси». Проблема ж душевного стану тих людей, які цинічно нехтують законами моралі, використовуючи задля власного задоволення брехню, підкуп, замовні вбивства як сатанізм не розглядається. Для характеристики їхніх вчинків існують вигідні словосполучення — «боротьба за владу» чи «боротьба за виживання». Для віруючого християнина така «боротьба» — не що інше, як чисте зло. Нова шкільна дисципліна й мусить насамперед вчити наших дітей (незалежно від віросповідання їхніх дідів і батьків) розрізняти добро від зла, жити в гармонії з Богом (чи вищим розумом), з людьми і з самим собою. Так мало і так багато.

      У західній науці існує така галузь, як біоетика. Її як розділ етики впровадив у 1971 році американський біолог Ренсердер Поттер. Біоетика покликана аналізувати моральну дилему, що виникає в практиці медичної й біологічної науки, скажімо, проведення медичних експериментів на людях, абортів, генетичного клонування. Себто як вчення про моральність людської поведінки в просторі, про  відповідність людини до моральних норм та цінностей. Для християнської країни завдання біоетики якнайповніше здатна виконати саме така дисципліна, як етика релігії чи християнська етика, подана на добротних наукових засадах. Щоб викладати цю дисципліну, недостатньо просто закінчити відповідні курси. Фахівці із Західної України, які вже мають (хоч і невеликий) досвід викладання цього предмета, переконані, що викладач християнської етики має отримувати підготовку на університетському рівні. За підготовку викладачів міг би взятися і доволі авторитетний у царині релігії Український католицький університет (Львів),  та ж Києво-Могилянська академія, та й на базі філософських факультетів інших національних університетів цілком можна було б започаткувати відповідну спеціальність. Єдине застереження, щоб, як часто це у нас трапляється, очолювати ті кафедри не взялися колишні апологети діалектичного матеріалізму та марксизму-ленінізму. Поки вищою школою керуватимуть люди старої тоталітарної закваски, навряд чи можливо підібрати кадри, достойні викладати етику релігії. Проблема і з посібниками. Якщо дещицю методичної літератури для вчителів ми вже маємо, то підручників для дітей різних вікових категорій, ясна річ, немає зовсім. І за літні канікули вони з'явитися не зможуть. Тобто дисципліна «Етика релігії» може залишитися просто красивою назвою для жирної «галочки» у звітах МОНу. У нас є уже купа  ліцеїв і гімназій з коледжами, де дисципліни, що визначають їхню спеціалізацію, викладають «на мигах». Не хочеться, щоб така ж доля чекала й на «Етику релігії». Це саме той випадок, коли краще не викладати зовсім, ніж викладати погано. Якщо вже дисципліну впроваджувати, то винятково на рівні з базовами предметами державної освіти, а не факультативно або за бажанням учня.

 * * *

      За даними Інституту соціальної і політичної психології Академії педагогічних наук, цього року громадяни України найбільше з усіх інституцій довіряють саме Церкві. У 370 населених пунктах було опитано 1217 респондентів. Церкві сьогодні цілком довіряють або швидше довіряють, ніж не довіряють  63,7% респондентів, у той час як торік цей показник складав 57,4%. Тією чи іншою мірою не довіряють Церкві лише близько 16% опитаних.

Позитивний баланс довіри-недовіри також виявився і в системі освіти. Сумарний показник довіри до системи освіти складає 40,5% і 36,7%.

 * * *

      Християнсько-демократична партія України обіцяє допомогти Міністерству освіти й науки впровадити в програму середньої школи навчальну дисципліну з робочою назвою «Етика релігії». «Тільки таким чином ми зможемо в перспективі побудувати суспільство на християнських засадах і сприяти толерантним взаєминам між людьми», — зазначив голова ХДПУ Віталій Журавський.  Як повідомляють «Українські новини», Журавський вважає, що вказаний предмет потрібно вивчати в 1-3 класах, принаймні годину на тиждень, при цьому враховуючи бажання і конфесійну належність батьків. У цьому питанні варто було б скористатися досвідом європейських країн. За словами пана Журавського, в Ірландії «Основи релігії» вивчаються в 80% початкових і середніх шкіл, у Греції основи православного віросповідання обов'язкові у всіх школах, а в Німеччині релігійна освіта визначається як одна з традиційних дисциплін загальноосвітньої школи.