Половину зерна не знаємо, де подiти

21.07.2005
Половину зерна не знаємо, де подiти

Леонід Козаченко.

      — Ситуація на аграрному ринку України нині складається не дуже сприятливо для селян. Поясніть, чому?

      — Сьогодні є велика заборгованість перед банками за вже отримані кредити — прострочено понад 3 мільярди гривень. Є дуже висока заборгованість із заробітної плати, і вона збільшується.

      — Але такі умови є типовими під час жнив...

      — Так. Але цьогоріч ситуація гірша, хоча вона мала би бути кращою, ніж торік, зважаючи на те, що у бюджеті набагато більше коштів виділено на фінансову підтримку агропромислового комплексу — близько 5 мільярдів гривень. Якщо порівнювати з попереднім роком, то це десь на 1,5 мільярда більше, а якщо з 2002-м — то в шість разів більше.

      Проблема в тому, що до травня не було затверджено порядок використання цих грошей. А коли він з'явився, то кошти не розподілили так, як треба. Нині до сільськогосподарських підприємств надійшло тільки 27 відсотків із передбачених бюджетом коштів. За таких умов ефективно забезпечувати роботу і фінансово підтримувати підприємства у нормальному стані досить складно.

      Хоча природнокліматичні умови цьогоріч були непоганими, і урожай сільськогосподарських культур очікується досить високий — буде близько 40 мільйонів тонн з минулорічними перехідними залишками.

      — За вашими оцінками, яким буде врожай-2005?

      — Я думаю, що приблизно 34-35 мільйонів тонн.

      — А який прогноз щодо ячменю?

      — Ячменю у нас буде трохи менше, ніж торік. Ми планували зібрати 11 мільйонів тонн. Не доберемо, мабуть, мільйонів 4 за рахунок того, що він вигорів весною.

      — Чому ви називаєте більші перехідні залишки зерна 2004 року? Адже декларують 4 мільйони тонн...

      — Їх більше. 4 мільйони — тільки у приватних суб'єктів господарювання. А ще є перехідні залишки в Держрезерві і в ДАКу «Хліб України». Сьогодні залишки зерна 2004 року на початок жнив становлять близько 7 мільйонів тонн. Хоча, як правило, їх на початок сезону залишається 2 мільйони. Ми ж маємо ще 5 мільйонів тонн плюс гарний урожай. Отже, на ринку буде значно більша пропозиція зерна, ніж попит, і це спричинятиме падіння ціни на пшеницю.

      — Зараз уже почалася активна торгівля зерном нового урожаю?

      — Зерно зараз прибуває, в день ми отримуємо приблизно до півмільйона тонн, але активного продажу ще немає. Почали продавати тільки ячмінь, яким дозволено торгувати приватним трейдерам. Його ринкова ціна десь 120—125 доларів за тонну (600—625 гривень. — Авт.) на FOB. А господарствам платять приблизно 500—510 гривень за тонну.

      — Але в той же час, кажуть виробники, нині відчувається різке падіння цін на пшеницю.

      — Так — особливо в Дніпропетровській, Запорізькій областях, у Криму. Ціна на продовольчу пшеницю там зараз становить приблизно 500 гривень за тонну, хоча два місяці тому була 560.

      Якщо уряд зараз нічого не зробить, то ціна може впасти до 400 гривень за тонну. І тоді пшениця стане збитковою, бо в середньому по Україні собівартість її виробництва у цьому році десь на рівні 420 гривень через зростання цін на пальне.

      — Ви кажете, що на ячмінь зараз хороша ціна, а міністр Баранівський наполягає, щоб його не продавали, бо буде краща. Якщо ж відтягнути початок торгівлі зерном — воно накопичується, і ціна може впасти ще більше. Ви бачите таку небезпеку?

      — Зараз на світовому ринку великий дефіцит ячменю. Але орієнтуватись треба не тільки на дефіцит, а й на сезон споживання цієї культури. Якщо активний сезон споживання ячменю в світі припаде на листопад-грудень, то його можна й тримати: коли буде найбільший попит на ячмінь, його можна буде продати ще дорожче.

      Але коли сезон споживання закінчиться і світовий ринок буде насичений, ціна знову буде падати. Якщо чекати, то можна програти. Винятком може бути той випадок, коли є хеджування. А оскільки цей механізм в Україні відсутній, треба негайно продавати ячмінь і отримувати прибуток.

      — Зрозуміло, що селянам невигідні низькі ціни на пшеницю, чому уряд обіцяв, але не зміг  забезпечити потрiбнi для села цiни?

      — Уряд прийняв рішення про вплив на ціни за рахунок товарних інтервенцій, але кошти на них не виділено. Більше того, інтервенціями повинен займатися створений лише два тижні тому Аграрний фонд, який досі не має бюджетного фінансування.

      — Але ж на діяльність Аграрного фонду в бюджеті-2005 передбачено шість мільйонів гривень...

      — А треба мільярди. На сьогоднішній день в бюджеті передбачено приблизно 65 мільйонів гривень, яких недостатньо, щоб забезпечити інтервенції.

      Передбачалось, що Держрезерв і ДАК «Хліб Україна» продадуть залишки продукції минулого року і будуть мати десь 0,5 мільярда гривень для державних закупівель.

      — Тепер ці півмільярда гривень віддадуть Аграрному фонду?

      — Їх повинні були передати на Аграрний фонд. Але придбане торік зерно не змогли продати. Тому зараз, коли ми увійшли в головну фазу збирання врожаю, коштів немає, і ніхто не може сказати, якою буде ціна на зерно нового урожаю.

      Окрім того, незрозумілим є рішення уряду, який задекларував мінімальну ціну на пшеницю 3-го класу на рівні 690 гривень за тонну. Адже вона майже на 200 гривень перевищує ринкову ціну!

      — Тобто уряд ще має знайти кошти, щоб фактично переплачувати селянам по 200 гривень на кожній тонні зерна?

      — Уряд не роз'яснив, яким чином виробникам компенсує різницю. Аграрний міністр тільки сказав, щоб селяни не хвилювалися, бо зерно куплять у них ДАК «Хліб України» та Держрезерв, експортують і заплатять по 690 гривень. Але може трапитись так, що селяни віддадуть зерно, а його ніхто не експортує і гроші за нього взагалі не отримають!

      Усе це дестабілізує і до того вкрай складну ситуацію. Якщо уряд не збирається підтримувати високі ціни за рахунок дотацій з бюджету, то декларувати їх і страшити приватні підприємницькі структури, що, якщо вони не будуть купувати за цими цінами, то їх будуть притягувати до відповідальності, — вкрай небезпечно.

      — Навіщо було створювати Аграрний фонд, якщо були Держрезерв і ДАК «Хліб України»? У 2004-му, коли уряд теж адміністрував ринок, все-таки виділили гроші на закупівлі, які, як вважають експерти, були найефективнішими за всі попередні роки.

      — Я не оцінював би роботу ДАКу найефективнішою, але Держрезерв, у принципі, зробив інтервенцію, яка вплинула на ціноутворення. Хоча це нам з вами дуже дорого коштувало, бо на бюджет покладено величезні збитки.

      Якби застосовували інший механізм для підтримки ціни, збитки були б у три-чотири рази менші. У світі уряд уже не викуповує зерно, не йде у бізнес. Натомість застосовують прямі доплати тому, хто продає зерно, — доплачують різницю між ринковою ціною і тією, яка забезпечує мінімальну рентабельність.

      — Чи правильно я вас зрозуміла, що зерновий ринок є не зовсім схожим на валютний, який Нацбанк регулює інтервенціями? Тут велику роль відіграє сезонний чинник, тому траба працювати інакше — у цьому різниця.

      — Саме так. Наприклад, у Польщі з інтервенціями було простіше, бо там один рік урожайний, а інший — ні. Коли зерна було багато, вони його викуповували, а наступного, неврожайного, року «викидали» на внутрішній ринок, стабілізуючи ситуацію.

      В Україні ж із десяти років неврожайний один. Як правило, нам вистачає половини вирощеного зерна — ми повністю забезпечуємо свої потреби. А іншу половину не знаємо, де діти.

      Загалом вважається, що є дві проблеми, які найбільше хвилюють селян. Перша — це диспаритет цін, коли на пальне і промислову продукцію вони зростають швидко, а на сільськогосподарську залишаються такими ж. Друге — те, що селян ошукують посередники. Цікаво, що у країнах, де розвинуте сільське господарство, ці проблеми ніколи не виникають. Там інакше підходять до проблеми.

      — Як саме?

      — В Україні є багато сільськогосподарських структур, яким вдалося залучити сучасні технології у виробництво, наприклад, «Сади України», «Агросоюз», «Райз». Собівартість їхньої продукції вдвічі нижча за ринкову ціну, і вони мають дуже високу рентабельність. Ці підприємства ніколи не будуть говорити про дотації.

      Отже, головна перспектива сільського господарства України залежить від того, як ми залучимо інвестиції. Серед перших 20 країн світу, які отримали інвестиції, України немає і близько. Ніхто не хоче вкладати гроші у наше сільське господарство, бо в нас немає привабливого середовища. А без інвестицій ми приречені щороку ходити з простягнутою рукою і просити дотацій, бо дійсно не виживаємо.

      — Сьогодні українські селяни інвестицій бояться не менше, ніж диспаритету цін...

      — Подивимося на цю проблему з іншого боку. У світове сільське господарство минулого року інвестували 472 мільярди доларів (тільки в основні фонди). Тобто майже півтрильйона доларів десь підвищили конкурентність господарств і тиснуть на світові ринки. Тому ми не можемо продати нашу продукцію дорожче.

      На першому місці за рівнем інвестування стоїть Китай, на другому — Аргентина, на третьому — Бразилія, на четвертому — Південна Африканська Республіка.

      — Що потрібно зробити Україні, щоб вона стала привабливою для інвесторів?

      — Дуже велика проблема України — наявність політичних ризиків. Це нестабільність у законодавстві (ми його щороку змінюємо, змінюючи правила гри), адміністрування сільського господарства (встановлюємо ціни на зерно, молоко, яйця, м'ясо, забороняємо продавати продукцію, починаючи з переміщення між регіонами і закінчуючи її експортом), наша судова система приймає рішення залежно від того, скільки заплатять.

      Виникають проблеми і з неповерненням податку на додану вартість (той, хто вклав гроші у сільське господарство, не може експортувати продукцію, бо він неконкурентоспроможний — йому не повертають податок на додану вартість).

      Правда, є ще й інші ризики — економічні, такі як відсутність системи страхування та хеджування, але вони стоять на другому плані. На першому — політичні. А влада сьогодні не робить нічого, щоб їх унеможливити.

      — Перебуваючи на посаді віце-прем'єр-міністра, ви намагалися знизити політичні ризики, лібералізуючи ринок, борючись з місцевими заборонами на переміщення зерна, впроваджуючи систему страхування, пожвавлюючи біржову торгівлю. А потім вас звинуватили в тому, що ви набивали власну кишеню, сприяючи зернотрейдерам, які вам, мовляв, давали «відкати». За це ви побули певний час за  гратами, але продовжуєте говорити те  саме. Чому?

      — Тому що іншого шляху немає. Світовий досвід свідчить, що це єдиний шлях. Ви ніколи не примусите жоден міжнародний банк, який не знає, куди вкласти гроші, прийти в Україну, якщо ми матимемо таке середовище, як зараз. Навіть  якщо Прем'єр-міністр чи Президент подзвонить якомусь керівнику банку і попросить дати нам пару мільярдів доларів для сільського господарства, гарантуючи їхнє повернення, — це не спрацює.

      — Зараз ми спостерігаємо жорстку дискусію між міністром агрополітики Олександром Баранівським і міністром економіки Сергієм Тєрьохіним із приводу шляху розвитку сільського господарства й ціноутворення. Наскільки шкодить ця неузгодженість дій щодо того, що слід робити на аграрному ринку?

      — Ці дискусії у більшості випадків ведуть люди, які не знають цього питання. Це дезорієнтує. Якщо ти не володієш ситуацією, дуже просто пояснити, що все погано, бо змовились трейдери чи олігархи, які не дають продати м'ясо, цукор, чи ще щось. Це дуже добре впливає на свідомість людей — вони у більшості випадків вірять. І це шкодить сільському господарству. Політики, які розуміються у цій справі, повинні не боятися давати оцінку таким явищам.

      — Ви як радник Президента, кажете про це Віктору Ющенку і радите, що треба робити? Ви його попереджували про те, що може бути таке падіння цін? Зараз селяни його підтримують, бо розуміють, що до села руки ще не дійшли. Але мають же колись і дійти...

      — Я інформував й інформуватиму Президента. Я раджу йому приймати рішення на підставі узгоджених дій із професійними громадськими об'єднаннями АПК. Треба довіряти тим людям, які займаються кредитуванням, переробкою, торгівлею чи зберіганням сільськогосподарської продукції, — трейдерам і банкірам. Вони, можливо, і паразити, бо живуть за рахунок товаровиробника, але сенс у тому, що доки є він, доти й вони є. І це не значить, що вони його постійно ошукують.

      Наприклад, на ланцюжку від виробництва сільськогосподарської продукції до кінцевого споживання в Європі лише 20 відсотків ціни належить товаровиробнику, а 80 відсотків — різним структурам, які забезпечують ланку, як кажуть, «від лану до столу». У США фермерам належить трішки більше — до 30 відсотків, а все решта — посередники, але саме вони створюють робочі місця.

      — А чи бачите ви розуміння з боку Президента?

      — Розуміння є. Але  Президент  надав сьогоднішнім керівникам можливість продемонструвати свої здібності. І тільки після того як стануть очевидними негативні моменти, які зараз себе й проявили, він буде втручатись.

      — Юлія Тимошенко уже пропонувала відправити у відставку міністра Баранівського. Ви як думаєте, варто це робити?

      — Проблема нині не в Баранівському. Найбільша проблема в неузгодженості дій уряду. Є багато урядовців, кожен з них робить щось своє, не знаючи наслідків і не бажаючи не тільки знати, а навіть слухати іншого. Саме в цьому причина тих негативних явищ, які є сьогодні.

      — Ваш прогноз: яким буде ставлення селян до влади у жовтні, після жнив?

      — Ставлення селян до влади було і залишається критичним. І це треба змінювати. Я хотів би закінчити наше інтерв'ю тим, що Президент проголосив наступний рік — роком відродження села. До реалізації такої ідеї нам треба зробити дуже серйозні кроки. Якщо це вдасться, то селяни поступово змінять свою точку зору. Бо сьогодні вони думають, що влада не забезпечує політики, яка дала б можливість зупинити кризу і піднімати сільське господарство більш високими темпами.

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>