НЬЮЗ-РУМ

02.07.2005

      •«Здоб ши Здуб» після дебюту на цьогорічному «Євробаченні» у повному складі отримали медаль «За заслуги перед Батьківщиною». Разом з музикантами медаль отримала і Лідія Беженару, колоритна бабуся, про яку співається у пісні і яка виступала на сцені київського Палацу спорту. Відзначали нагороду всі медаленосці у рідному селі пані Лідії — Велень. Там же ж «Здоб ши Здуб»  запропонували місцевому голові назвати одну з вулиць на честь «Євробачення». Він обіцяв подумати.

      •До 1 вересня Марія Бурмака взяла обітницю мовчання і не буде давати жодних інтерв'ю, коментарів, тлумачень, роз'яснень своїх точок зору з вартих і не дуже приводів будь-яким ЗМІ. Пояснюється такий крок просто, але водночас грунтовно: співачка бажає повністю зануритися у створення нових пісень. За словами співунки, від осінніх подій минулого року в неї був занадто виснажливий період, який за інерцією ніяк не може завершитися дотепер: як відомо, події жовтогарячого Майдану відбувалися,  зокрема, i під супровід пісень Бурмаки, причому не якоїсь однієї, а багатьох, у тому числі з раннього доробку піснярки. Це дало поштовх багатьом журналістам брати в Марії Бурмаки коментарі навіть з тих питань, до яких вона в житті не має жодного відношення і, зрештою, як співачка не зобов'язана знатися на всьому: на політиці, економіці, євро- чи азіє-інтеграції, впливові «міні-Давосу» на наш добробут тощо. «Від минулорічного листопада я вихлюпнула дуже багато власної енергетики назовні, — каже Марія. — За цей час я не змогла написати навіть кількох рядків. Отож зараз хочу відокремитися від марноти і набрати наснаги у зворотний бік, до себе, всередину; толком зібратися, а головне розібратися зі своїми думками, розкласти по поличках все те, що відбувається довкола загалом і в моєму житті зокрема. Сказати самій собі, хто я сьогодні є».

      Музичний літопис пригадує багато випадків, коли піснярі задля створення нового доробку навмисно відходили від відволікаючої буденності не те що на пару місяців, а навіть на роки й іноді усамітнювалися в доволі дивних місцях, скажімо, в якісь дикій печері, де облаштували собі творчу робітню. Водночас Стінг чи Пітер Гебріел не коментують кожен виступ Тоні Блера, і це ніхто не має за якесь відхилення.

Юрко  ЗЕЛЕНИЙ,
«ФДР-вісті з Краю».
  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>