Солiстка «Талiти Кум» Юлiя Мiщенко.
Польський фестиваль «Сопот» свого часу був символом «совка». Тут кували «кадри» для «совєцької» естради. На «Сопоті» Алла Пугачова заспівала «Все могут короли», тут же засвітилися Муслім Магомаєв, Лев Лещенко, Ірина Понаровська. Коли Союз розвалився, «Сопот», як неприкаяний, кочував по Кенштину, Варшаві, Кошаліну, Сопоті, Перемишлі, минулого року організатори навіть оголосили про його закриття. Нещодавно фест повернувся до своєї постійної престижної у Польщі Лісової опери. Тепер «Сопот» — фестиваль української культури в Польщі, найбільший та водночас найважливіший культурний захід української діаспори.
Сам етнофестиваль (цього року він відзначає своє вісімнадцятиліття) проходить у місті Сопот, але багато супутніх заходів відбувається у Гданську. Ці міста разом із Гдинею утворюють так зване тримісто без кордонів, а тільки з позначками, що, мовляв, ви уже не тут, а там.
Цьогоріч у сопотській програмі класична і церковна музика, фольклор, рок, джаз, реггей. Словом, музична солянка, яка з року в рік міняє інгредієнти. Наприклад, минулого року Сопот «рвали» «Брати Гадюкіни», «ВВ», «Океан Ельзи», «Плач Єремії», «Мандри» (загалом з Польщі та України було п'ятсот артистiв). Цього року від України до Сопота поїде тільки три гурти — «Тартак», «Таліта Кум» та «Танок На Майдані Конго», які, м'яко кажучи, з натяжкою можна назвати етнічними та фольковими. Очевидно, це пов'язано з тим, що проведення «Сопоту — 2005» збігається зі Скрипчиною «Країною мрій», яка відбудеться у ці ж дні, 8 — 10 липня, і на яку сипонули майже всі наші фолькові виконавці («Мандри», «Гуцул Каліпсо», «Гайдамаки», «ВВ», «Тартак» планує встигнути і тут, і там...). Напевне, організатори, зокрема режисер Володимир Вовкун, компенсують це присутністю українських письменників...
Незважаючи на недешеві квитки — дорослі за два дні мають сплатити близько 70 гривень — глядачі на «Сопот» з'їжджаються з усієї Польщі.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
