Усе було висококласно, як завжди: за дев'ять років існування організаційно-творчий механізм хор-фесту відрегульовано ідеально. Якщо і були несподіванки для слухачів — то здебільшого приємні. Прикрі ж невдачі та промахи (які також не оминули фестивальні концерти) свідчать про одне: «Золотоверхий Київ» — це живий організм зі своїми проблемами, від яких не може застрахувати ніхто. Та згадаємо все по порядку.

Ні майже тридцятиградусна спека у перший «кіношний» день фестивалю, ні рясні дощі в «концертні» суботу та неділю, здавалося, не сприятимуть появі очікуваної кількості глядачів і слухачів у полтавському кінотеатрі «Алмаз» та на тамтешньому Співочому полі. Однак мінлива спекотна-дощова погода «підмочила» насамперед песимістичні прогнози скептиків. На представлення режисером Олесем Янчуком своєї «Залізної сотні» та презентацію його колегою Михайлом Іллєнком короткометражних студентських фільмів зійшлося близько тисячі полтавців. Укотре довівши аксіому: пересічний глядач потребує не перманентних плачів і дискусій про загибель чи відродження українського кіно, а самого вітчизняного «натурпродукту», власне, можливостей споглядати його, оцінювати без чиїхось нав'язливих коментарів.