«У бункери, назад у бункери!»
Чи повторить Україна приклад повоєнної Іспанії? Ніна РОМАНЮК   

...9 травня, як завжди, ми знову підемо до меморіалів Слави, покладемо букети весняних квітів до підніжжя пам'ятників і братських могил, віддаючи шану загиблим. Для когось та війна є Великою Вітчизняною, для інших — Другою світовою, а ще для когось — це просто війна: жахлива, жорстока, тривала, що принесла розруху, кров та сльози в усю Європу. Шість десятиліть відділяє нас від того дня і року, коли гітлерівська Німеччина капітулювала і над квітучою травневою землею зазвучав вальс Перемоги. Європа вже давно загоїла рани — і на землі, і в душі, нанесені тією війною. І лише Україна ще й досі воює...
Як не парадоксально, ми пробачили ворогам, які прийшли на нашу землю загарбниками. Ми не маємо жодних претензій до солдатів вермахту, ані до тих, хто прислужував німецькому окупаційному режимові, — поляків, угорців, румунів тощо. І тільки одне одного простити не можемо. Тільки за те, що хтось бачив своє майбутнє у братській сім'ї радянських народів, а хтось хотів жити і ростити своїх дітей у незалежній державі під назвою Україна. Ось, власне, і вся відмінність. Але як глибоко в'їлися в серце нерозуміння та ненависть, що ще й досі радянський вояк не хоче подати руку примирення воякові Української Повстанської армії. Українець українця, слов'янин слов'янина зрозуміти і простити по-християнськи не може. Парадокс?
Цього 9 травня спробу давно очікуваного примирення планує зробити Президент України Віктор Ющенко, запросивши на урочистості з нагоди 60-річчя Перемоги і вояків УПА. Можливо, це стане першим серйозним і щирим кроком влади у цьому напрямі.
Кілька років тому на Волині теж спробували вибудувати міст примирення: зорганізували ветеранський хор «Злагода», запросили на святкування Дня перемоги й тих, хто здобував перемогу над фашизмом, але не в лавах Червоної Армії. Ось що розповів про цю подію голова обласної організації Всеукраїнського товариства політв'язнів та репресованих Іван Адамович Солтан:
— Ми прийшли на меморіал Слави і стали неподалік ветеранів Радянської Армії. І раптом чуємо озвірілий крик: «У бункери, назад у бункери!». Ось вам і все примирення.