Академік Максим Гулий: Наука може все, якщо її любити
Непересічний науковець святкує сьогодні свій сотий день народження Наталя ДМИТРЕНКО   

Не знаю, як почуваються люди у 100 років, але тепер знаю, як почуваються ті, хто зустрічається з представниками цього поважного віку. Міцний потиск руки, пильна думка в очах і повільна розважлива мова — таким я побачила Максима Федотовича Гулого, дійсного члена Національної академії наук України, визначного біохіміка, професора, доктора біологічних наук. Список регалій Максима Федотовича можна продовжити ще на декілька рядків: винахідник низки важливих лікарських препаратів зі складними латинськими назвами, вчитель трьох відомих у науковому світі академіків — Сергія Комісаренка, Дмитра Мельничука та Геннадія Мацуки, автор сотень статей і десятка монографій. Певному колу читачів Максим Гулий може бути цікавий і з іншого ракурсу — він є дідом знаного київського інтелектуала Максима Стріхи. Останній називає Максима Федотовича не інакше як Дідусем з великої літери і ставиться до нього дуже трепетно. Звісно, пан Стріха має чим гордитися: уродженець села Нова Басань, що на Чернігівщині, Максим Федотович на своєму віку пережив і побачив багато чого і кого.
У звичайній кімнаті незвичайного академічного будинку, що в тихому центрі Києва, ми розпочинаємо розмову зі спогадів. Виявляється, Максиму Федотовичу свого часу пощастило не менше, ніж мені: студентом він зустрічав самого Михайла Грушевського (до речі, теж академіка).