Номер 015 за 27.01.2005
ПОШУК
Розширений пошук
Республіка Крим  Херсонська  Запорізька  Донецька Луганська Дніпропетровська Харківська Миколаївська Одеська Кіровоградська   Полтавська Сумська Черкаська Чернігівська Київська   Вінницька Житомирська   Рівненська Хмельницька   Тернопільська Чернівецька Івано-Франківська Львівська Волинська Закарпатська
МЕНЮ
Архів
Про “УМ”
Реклама в “УМ"
Політична реклама в "УМ"
Передплата на “УМ”
Контактна інформація
Архів опитувань
Карта сайту
РОЗСИЛКА
Підписатися
Відписатися
ОПИТУВАННЯ
  Коли, на вашу думку, закінчиться війна на Донбасі?
за кілька тижнів
за 2-3 місяці
до кінця року
за кілька років
важко сказати
     

Кишенькові гарантії,
або Як українські банки правду шукали
Тетяна КОВТУН   

Паливно-енергетичний комплекс у Гостомелі — об

      Спочатку була ідея — створити міжнародний авіапорт для вантажних перевезень. Місцем для нього обрали Гостомель, що поблизу Києва. Зрозуміло, що йшлося про великі літаки, такі як, скажімо, «Руслан», споруджені на славетному авіаційному науково-технічному комплексі імені Антонова. Нічого дивного не було в тому, що цього суперваговика авіаіндустрії намагалися «вбудувати» у безпосередні потреби транспортної галузі, в якій давно назрівають реформи. Утім зробити це непросто, насамперед через особливу позицію Петра Балабуєва — головного конструктора АНТК імені Антонова. Це державне підприємство, яке традиційно вважали цілком самодостатнім, виявилося не придатним для того, аби його підлаштовували під якусь «зовнішню» ідею, хай навіть найблагороднішу. Зрештою, як показали подальші події, згодом навіть держава як власник втратила контроль над діями цього надмонополіста ринку.

      Тоді, у 1997 році, автори ідеї створення міжнародного авіапорту цього ще не усвідомлювали або робили вигляд, що не усвідомлюють. Адже якби вони своєчасно зважили на непереборну «окремішність» АНТК імені Антонова, то заздалегідь відмовилися б від спроби побудувати в нього під боком, на межі, інше підприємство зі всіма атрибутами юридичної особи — склад паливно-мастильних матеріалів для заправки літаків. Адже тоді ясно було б, що могутній сусід рано чи пізно підім'яв би під себе невеличкого «газду». І зробив би це ще й тому, що паливно-мастильні матеріали самому б знадобилися — для здійснення випробовувань нових літаків на цьому ж аеродромі. Врахувати цю обставину повинен був би насамперед засновник підприємства, яким виступив Фонд держмайна України.

 

«Багаті женихи» і «бідна наречена»

      Утім Фонд держмайна ніби навмисне прямою наводкою йшов до цієї мети — виступив у ролі «свахи», яка навмисне звела разом «багатого жениха» і «бідну наречену». Більше того, нове підприємство передали в управління АНТК імені Антонова. Нагадаємо, що в ті роки діяв такий порядок, причому йшлося про передачу державного пакета акцій. У статутi «бідної нареченої» у переліку засновників товариства першим зроблено запис із таким формулюванням: «Від Фонду державного майна України в інтересах Державного підприємства АНТК ім. Антонова в особі діючого на підставі статуту Генерального конструктора П.В. Балабуєва». І саме тут — власноручний підпис Петра Васильовича. Після цього ні в кого, в тому числі й у першої особи, яка підписала цей документ, не було сумніву, хто є господарем на спільному українсько-російському підприємстві з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства «Укрсибтрансавіа».

      Можливо, в когось після цього виникне підозра, а чи не діяв Фонд держмайна у змові з АНТК імені Антонова. Хоча, не виключено, Фонд держмайна сподівався, що завдяки підпису «багатого жениха» «бідна наречена» краще встоїть на ногах. Утім, коли підприємство набрало кредитів, «багатий жених» виявився ні при чому. Найдивовижніше, що Фонд держмайна, ніби у воду дивився: подбав про ще одну нібито потужну підпору для «нареченої» — іншого «жениха» в особі акціонерного товариства «Трест «Сибкомплектмонтажналадка». Цей «наречений» за своєю потугою нічим не поступається АНТК імені Антонова. Трест займається обладнанням нафтопромислових підприємств у Тюмені. З боку російської сторони статут підписав гендиректор тресту І.М. Дубинський. Усе свідчило про те, що українській стороні стовідсотково пощастило: дефіциту паливно-мастильних матеріалах вона не матиме. А тюменцям таким чином відкривалася перспектива розширити свій ринок в Україні.

      Те, що іншого «багатого жениха» таки брали на міцний гачок, свідчить один із пунктів установчої угоди, в якому йшлося про надання інвестицій російською стороною для потреб новоствореного підприємства. Але з якихось причин інвестиції так і не надійшли. Словом, тюменці вчасно зробили, так би мовити, «стрибок убік». Українські кредитори, яких потім знайшли в особі чотирьох банків, згодом коментували цей поворот долі так: росіяни виявили обережність. Вони ще тоді взяли до уваги, що в Україні вся економіка залежить від волі кількох сімей, тож немає ніякої гарантії, що вкладені кошти принесуть дохід тим, хто їх вклав. «Вочевидь, інвестиції у нашу економіку боялися робити навіть росіяни», — зазначило джерело «УМ», яке побажало залишитися неназваним, пославшись на свою практику, в якій є безліч подібних прикладів.

      Таким чином, «бідна наречена» (тобто заправний комплекс), набравши кредитів під об'єкт, як чесна емансипована дівчина, взялася невтомно працювати над створенням «сімейного» вогнища. Предметом застави було визначено комплекс із балансовою вартістю 14 мільйонів гривень. Розрахунок був такий: коли склад паливно-мастильних матеріалів почне працювати, від транспортних літаків надходитимуть кошти. Упродовж півтора року на рахунки підприємства повинно було надійти як мінімум дванадцять мільйонів гривень. «Левова частка» цієї суми мала піти на погашення кредитів чотирьом українським банкам. «Наречена» навіть не мала сумніву у безпрограшності свого проекту, який видавався їй дуже цікавим і перспективним. У цьому вона не помилилася: ринкова вартість комплексу, зведеного за сучасним словом техніки і насиченого комп'ютерами, сьогодні вища, ніж та, якою вона була у 2001 році, коли склад тільки-но здали в експлуатацію.

Управляв, управляв і привласнив?

      А втім, тоді цей комплекс так і не почав працювати. Отож ні з чого було повертати позику. Банки спрямували свої дії на те, аби їм віддали хоча б заставу. Над ЗАТ СП «Укрсибтрансавіа» (так офіційно називають «бідну наречену») нависла загроза банкрутства. Так воно й сталося. Але не ці кредитори порушили справу про банкрутство боржника, а фірма «Агробудмеханізація», яка будувала об'єкт спільному підприємству. «Бідна наречена», сидячи на багатому приданому, не змогла розрахуватися за ці послуги — її «гаманець» був порожнім. З нього ніяким дивом не можливо було видобути потрібні кошти. І жодний банк не бажав з нашою «Попелюшкою» вести переговори про новий кредит.

      Підступитися до свого майна керівництво і працівники Укрсибтрансавіа не могли при всьому бажанні. АНТК імені Антонова, після того, як будівельники здали паливно-енергетичний комплекс в експлуатацію, розпочав із СП судову тяганину, намагаючись відібрати новозбудований об'єкт. У січні 2002 року паливно-мастильний комплекс ізолювали від решти світу. За звичаями, що водяться між поганими сусідами, «Попелюшці» відрізали світло, воду, каналізацію, ще й наглухо заварили залізні ворота. Як наслідок, директор СП залишився без крісла, бухгалтер — без рахівниці, робітники — без роботи, підземний трубопровід — без реактивного палива, літаки — без рейсів, держбюджет — без податків, а кредитори — без коштів, які підприємство мусило повернути. Зате юристи з обох сторін розгорнули шалену діяльність, яка триває і понині.

      Упродовж трьох років суди розглянули близько двадцяти позовів стосовно цього майнового конфлікту. Атакуючою стороною весь час був і залишається АНТК імені Антонова. У його «активі» низка виграних справ: про земельну ділянку, на якій зведено паливно-мастильний комплекс, про право власності АНТК на збудований об'єкт, про реєстрацію цього факту в Ірпінському бюро технічної інвентаризації, про визнання за АНТК права повного господарського відання на цілісний майновий комплекс — склад паливно-мастильних матеріалів у Гостомелі, а також про визнання договорів застави складу недійсними. Насамкінець, з ініціативи АНТК імені Антонова прокуратура міста Києва здійснює перевірки діяльності ЗАТ СП «Укрсибтрансавіа» з метою притягнути до кримінальної відповідальності його керівника. Щоправда, на початку 2003 року була спроба укласти мирову угоду, однак АНТК в останню хвилину відмовився від неї. А саме тоді, згідно з угодою, в нього була можливість позбутися нелюбого сусіда. Потрібно було тільки дати йому можливість п'ять років попрацювати на збудованому комплексі. Складалося враження, ніби законний власник, зламаний постійним стресом і тиском, готовий був після цього припинити спротив.

      Водночас до справи підключилися кредитори і зробили все, щоб СП продовжувало боротьбу за свої права. СП зміцнилося у своїй позиції й далі подавало зустрічні позови, апеляційні та касаційні скарги. У пошуках справедливості ЗАТ СП «Укрсибтрансавіа» дійшло до Верховного Суду України — і нарешті отримало позитивні рішення. Судова палата в господарських справах ВСУ розглянула касаційні скарги Укрсибтрансавіа та акціонерного банку «Київська Русь» (один із кредиторів СП. — Авт.) на постанову Вищого господарського суду України від 22 липня 2003 року у справі за позовом АНТК імені Антонова про спонукання СП вчинити юридично значимі дії з передачі складу в повне господарське відання АНТК. ВСУ виявив порушення вимог матеріального та процесуального права, допущені Вищим господарським судом при розгляді справи, і постановив, що це є підставою для скасування прийнятих раніше рішень та направлення справи на новий розгляд господарського суду першої інстанції.

      Рішення Верховного Суду України про передачу справи на новий розгляд Господарського суду першої інстанції нібито виконали. Але, зрозумівши, що ним покладено край попереднім необ’єктивним судовим рішенням, АНТК вдалося до юридичної казуїстики, закидало суди скаргами і заявами, аби заблокувати прийняття справедливого рішення. До цієї «шаленої каруселі» залучився навіть Господарський суд Автономної Республіки Крим.

 Варіанти майбутнього

      Незважаючи на те, що судові розгляди тривають, влітку 2004 року концерн розпочав експлуатацію паливно-енергетичного складу. З Гостомельського аеродрому раз по раз, як розповідали очевидці, злітали літаки, обслуговуючи передвиборчі рейси тодішнього Прем'єр-міністра Віктора Януковича. Це тоді як об'єкт після такого тривалого простою (з січня 2002 року) потребує проведення випробовувань. Дивно виглядала експлуатація об'єкта на підприємстві, яке в липні 2003 року було оголошено банкрутом і перебувало в стадії, коли на ньому ще не провели інвентаризації, а документацію вивезли і зберігають у різних місцях. Словом, усе — як у справжньому детективі. Експерти припускають, що у ЗАТ є підстави подати позов до суду на АНТК імені Антонова у зв'язку із завданими збитками, які, за попередніми підрахунками фахівців, становлять суму від 12 до 35 мільйонів гривень.

      А поки законний власник об’єкта шукає правди у судових коридорах, кредитори (окрім АБ «Київська Русь», це Промінвестбанк, АППБ «Аваль» та АК «Промислово-фінансовий банк») добиваються повернення своїх коштів від підприємства, яке доведено до банкрутства власним засновником — АНТК ім. Антонова, що обiбрало «нелюбе дитя», не вклавши в нього жодної копiйки, і Фонд державного майна України потурає цим порушенням.

      Свою частку вини у тому, що власник є незахищеним, повинні взяти на себе і Фонд держмайна України, і суди. Зрештою, те, як при цьому складеться доля сучасного паливно-енергетичного комплексу, вже нібито відходить на другий план. Спочатку ставиться кардинальне, принципове питання: чи може в нашій країні бути гарантовано право власника? Чи спроможний Вищий господарський суд України, з огляду на наявність різних судових рішень інших інстанцій, забезпечити захист законних інтересів кредиторів реального сектору економіки, приймати законні рішення відповідно до задекларованих новою владою принципів верховенства права і закону?

      Окремо стоїть питання про відповідальність керівників, які діяли відверто грабіжницькими методами, нехтуючи правом власності. Тих, хто мав вільний доступ до першої особи в нашій державі, і навіть тепер, при новому Президентові, не збирається повертати незаконно придбане, — слід, нарешті, назвати поіменно. Якщо таке станеться, то, мабуть, у цьому переліку не останнім може стояти прізвище людини, яка легко «нагріла» чотири українські банки на дванадцять мільйонів і не збирається ці гроші вiдшкодовувати.

Статті по темі Друкована версія
Обговорити у форУМі
РОЗДIЛИ
Політінформація
ІнФорУМ
Пам'ять
Економіка
Квартирне питання
Нація
Здоров'я
Культура
Спорт
Калейдоскоп
ПОГОДА
Погода в Києві і по всій Україні.
КУРСИ ВАЛЮТ

НБУ

ГОРОСКОП
НОВИНИ САЙТУ
Реклама (06.09.10)
 



Разрешение на работу для иностранцев