Київський пенсіонер за власні кошти перетворює обшарпаний під’їзд будинку на «Версаль»

15.02.2019
Київський пенсіонер за власні кошти перетворює обшарпаний під’їзд будинку на «Версаль»

Автор «Версалю» на Райдужному масиві. (Фото Миколи ПАЦЕРИ.)

У цьому зовні непримітному дев’ятиповерховому будинку на столичному Райдужному масиві живе неординарна людина — 65-річний Володимир Чайка, який власноруч перетворив кілька його поверхів на «філіал Версалю».

 

«Райдужне бароко»

 
Усе почалося з... клінічної смерті. Володимир лежав на лікарняному ліжку і «бачив» красивий, наче калейдоскоп, тунель, у кінці якого переливалося різнобарвне світло.
 
Він уже відчув, як від тіла щось відділяється — напевне, душа, і воно стає невагомим.
 
Раптом чийсь крик: «Ви не можете померти! Вам треба жити заради дітей!» повернув його до свідомості. «Мрець» почув, як один лікар картав другого, який ставив йому зонд: «Ти ж його вбив!», і знову «провалився» в летаргійний сон. Та крик санітарки таки вивів його зі смертельного стану... 
 
Поправляючись від пережитого в лікарні, Володимир Чайка задумався над тлінністю життя і над тим, що він має-таки зробити щось хороше, аби залишити добру пам’ять про себе.
 
А задумав чоловік дещо незвичне. Ще коли тільки вони сім’єю у 1979 році оселилися в новому будинку на вулиці Райдужній, йому захотілося прикрасити коридор і сходовий майданчик пишною ліпниною у стилі бароко і картинами.
 
Пристрасть до ліплення у нього зародилася, коли познайомився в електродепо «Оболонь», у якому працював, із маляром Віктором Чемерисом, котрий був фахівцем цієї справи і прикрасив не одне приміщення.
 
Виходячи на пенсію, він і передав Володимиру свої форми для гіпсу, ще декілька віддав йому товариш Микола Черненко.
 
Менші з них Володимир залишив удома, а більші завіз на дачу, де вони й лежали без діла, оскільки за роботою все руки не доходили до омріяного заняття. 
 
Шедеври під’їзду звичайної багатоповерхівки.
 
І от саме клінічна смерть підштовхнула Володимира Чайку до втілення своєї мрії. Він став відливати гіпсові форми і гарними візерунками кріпити їх сатангіпсом на стінах та стелі свого сходового майданчика.
 
А щоб «оживити» цю декоративну красу, вирішив розмістити у виготовлених власноруч рамках із «позолотою» портрети відомих жінок ХVII—ХVIII століть, оскільки дуже любить історію, мистецтво і літературу того періоду.
 
Так на стіні поряд із квартирою майстра і «поселилася» дружина Пушкіна — Наталя Гончарова, а через коридор навпроти — сама Мона Ліза (вона ж Джоконда) пензля Леонардо да Вінчі.
 
Звісно ж, у репродукціях, які умільцю скачувала з інтернету на флешку його донька, а потім їх друкували на кольоровому принтері в торговому центрі «Квадрат».
 
Усього таким чином між шостим та восьмим поверхами він «прописав» 15 відомих жінок. А ще розмістив кілька казкових сюжетів, зокрема відому картину Васнєцова «Іван Царевич на Сірому Вовку». 
 
— Взагалі-то я думав створити цілий дитячий куточок, — розповів Володимир Чайка. — Коли в часи правління «Карабаса» Черновецького пішла «мода» заварювати сміттєпроводи, я вирішив перетворити майданчик біля нього на «хатинку тата Карло». Для цього змайстрував тут стилізований старовинний камін, за яким у казці про Буратіно мали бути двері, що відкривалися золотим ключиком. Місцевим дітлахам сподобалася моя затія. Коли вони підросли, я демонтував камін і зробив сміттєпровід у вигляді античної колони з атлантами, яка впирається в «небо» з ангелами і сонцем, — із гордістю показує майстер свій шедевр, біля якого в горщиках ростуть троянди. — Сусіди навіть соромляться викидати сюди свої відходи і виносять їх на вулицю».
 
Останнім часом Володимир Васильович активно «обживав» шостий поверх. Тут він розмістив репродукції картин французького художника Нікола Ланкре «Танці біля фонтана», а також копії картин невідомого автора «Уроки зваблення», «Уроки танців», «Уроки музики», які також «скачали» в інтернеті та роздрукували на кольоровому принтері.
 
Їх майстер помістив у ажурні рамки з ліпнини, виготовлені власноруч. І хоча дружина не розділяє його творчого ентузіазму, оскільки всі роботи він виконує за власні кошти, а матеріали зараз значно подорожчали, зате місцеві жителі не натішаться з такого «дивацтва» свого сусіда.
 
Вони не лише самі задоволені тим, що постійно проживають у цій красі, а й охоче демонструють її рідним та знайомим. Тут навіть молодь любить робити селфі.
 
Нещодавно автор цих витворів чув, як одна дівчина говорила подрузі: «Виставлю фото звідси у «Фейсбук» і підпишу, що це я у Версалі». А одного разу тут просто на сходовому майданчику навіть весілля з викупом нареченої розігрували...

Талант і прихильники

Я ж, повертаючись «маршруткою» від майстра до метро, заговорив про незвичайний будинок із незнайомою жінкою, яка сиділа поруч, і вона захоплено вигукнула: «Я недавно возила в цей будинок донечку, то ледве вивела звідти, так їй усе сподобалося!».
 
А знайомий Чайці журналіст Іван Зелінський, побачивши цю красу, зняв перед ним шапку й вклонився на знак поваги за працю.
 
Загалом же люди говорять про відвідини цього не­звичного під’їзду: «Наче побував у музеї або церкві чи седньовічному палаці». На таку оцінку своєї скромної праці сам майстер задоволено розповідає, що ще в дитинстві мріяв жити в музеї — серед середньовічної розкоші, дорослішим хотів вступити на історичний факультет університету, оскільки дуже любив цей предмет. Тож якщо мрії не збулися в житті, то він хоч таким чином задовольнив свої нездійснені бажання. І дуже радий, що його творчість подобається людям.
 
— Сусіди пропонують мені свою допомогу, але я люблю працювати сам, — говорить Володимир Чайка. — Бо під час роботи забуваю про всі життєві негаразди. Мені пропонували гроші на матеріали, але я відмовляюсь їх брати, бо то вже наче стаєш якимсь ремісником, а я працюю для душі і під настрій. Усе закуповую і роблю за власний кошт, хоча зараз це стало важче, бо значно подорожчало все, а пенсія невелика. Мене запрошують навіть прикрасити таким чином під’їзди в інших будинках, та я відмовляюсь, оскільки тут ще маю багато роботи.
 
Хочу переінакшити дещо із вже зробленого, хоча за майже 15 років своєї ліпнини в цьому будинку в деяких місцях робив це вже чотири рази. Якщо Бог дасть здоров’я і натхнення, то, можливо, прикрашу й інші поверхи. 
 
Син Андрій, який допомагає батькові коштами, підвозить матеріали і відлиті форми, додав ще кілька штрихів до його портрета в інтер’єрі ліпнини у стилі «райдужного бароко», як жартома його називає. Він зізнався, що батько хотів зробити щось подібне й у квартирі, але на сімейній раді його вдалося відмовити від цієї затії. Тож чоловік «відігрався» на дачі, де сам сконструював камін і прикрасив його фігурною ліпниною.
 
Також син розповів, що тато не любить працювати з фотошпалерами, якими теж прикрашено стіни, тож він клеїв їх разом із мамою. А ще Андрій двічі просив якихось незнайомців не палити на «їхній» території — загалом же за весь час існування цього «Версалю» не було жодного акту вандалізму. Що ж до особистого залучення до самого процесу виливання та прикрашання, то Андрій відверто сказав, що для нього це нудна робота — у нього жвавий темперамент, який він виявляє, займаючись спортом.
 
«Хоча, можливо, на пенсії я також продовжу батьківську справу. Адже повинен хтось і прикрашати свої будинки, а не лише обшарпувати їх», — філософськи сказав син невтомного й безкорисливого майстра стилю «райдужного барокко».