У Києві відкрили будинок, де хворі на рак дітей і їхні рідні можуть жити безплатно під час лікування

Ідея створити перший у нашій країні будинок для сімей з онкохворими дітьми виникла у перекладача Наталії Оніпко 13 років тому після того, як вона вперше побувала в Інституті раку і побачила маленьких пацієнтів.

 

Трапилося це зовсім випадково і стало справою її життя. Тоді подруга, яка теж була перекладачем з італійської, попросила Наталію підмінити її на переговорах наших медиків з італійськими волонтерами, які хотіли допомагати онкохворим чорнобильським дітям. Ці пацієнти настільки вразили жінку, що й вона також захотіла їм допомагати. 

 

«Італійські волонтери давали кошти, і ми стали закуповувати дітям ліки та обладнання — навіть електропилку для ампутації уражених кінцівок, оскільки досі це робили ручною, — пригадує Наталія Оніпко.

 

— Але я бачила, що ці пацієнти перебувають в ізоляції, а їхнi сім’ї нерідко навіть розпадаються, тому що чоловіки кидають жінок, які постійно перебувають із дитиною в інституті. Я стала навчатися в італійських волонтерів, зокрема засновника благодійного фонду Soleterre («Покинуті землі») Луки Капеллі та його членів, як допомагати таким дітям. Стала залучати психологів та аніматорів, а також організувала благодійний фонд «Запорука», який займався збором коштів та іншою допомогою. А побувавши в Римі, ознайомилася з роботою будинків при лікарнях, у яких проживали цілі сім’ї під час лікування дітей».

Повернувшись до Києва, Наталія Оніпко в серпні 2010 року зняла за кошти партнерів для фонду приватний будинок, у який заселилися шість сімей.

 

Але через рік його хазяйка буквально вигнала пожильців, мотивуючи тим, що вони заразять помешкання раком і там неможливо буде проживати... Невдовзі фонд знайшов інший будинок, та через два роки дочка господині вирішила одружитися, тому довелося звільнити і його.

 

Згодом їм вдалося орендувати особняк на вулиці Каменярів у юридичної компанії, в якому досі проживає по шість сімей найтяжчих онкохворих дітей із різних куточків України, котрі проходять лікування у Національному інституті раку.

 

Усього ж за роки існування цього проекту, який батьки та лікарі прозвали «Дача» за сімейний комфорт, у них уже мешкало більше тисячі дітей. А ще фонд допомагає пацієнтам Клініки нейрохірургії дитячого віку та Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру. За роки його діяльності обсяг допомоги складає понад 20 мільйонів гривень. 

 

«В основному нашими «дачниками» є найменші пацієнти, яких ми відбираємо разом із лікарями, хоча маємо й підлітків, котрі вже проживали у нас не по разу, — розповідає Наталія Оніпко. — Цим дітям дуже подобається жити разом, оскільки вони спілкуються між собою, граються в спеціальній кімнаті, для них ми організовуємо різноманітні забави, конкурси, свята, зустрічі з цікавими людьми.

 

При цьо­му вони лише проходять на денному стаціонарі опромінення, хіміотерапію та інші процедури, а решту часу проводять у нормальних сімейних умовах разом із батьками чи родичами, а не вдихають шкідливу хімію в ізольованих палатах.

 

Зранку їх на процедури відвозять машиною, а потім забирають «додому». Та й батьки у нас мають змогу жити разом скільки захочуть, що сприяє зміцненню сімей, а не їх розпаду, як ті, у кого мами місяцями живуть із дітьми в палатах. До того ж  вони підтримують один одного у складних ситуаціях на спільній кухні чи разом переглядаючи телевізор.

 

Є й узагалі неординарні випадки. Ми фактично надаємо притулок багатьом сім’ям біженців із Донбасу з хворими дітьми. Скажімо, нещодавно в нас майже півтора року проживала мама з донькою.

 

А також разом із мамою перебувала Севіль Абдувалієва — переселенка з Криму, якій ми разом з Українською біржею благодійності, кримською діаспорою та іншими небайдужими людьми зібрали майже півтора мільйона гривень на новий протез, оскільки зі старого вона вже виросла.

 

А однією з перших «дачниць» є п’ятирічна Соня Булгак, мама якої тоді була вагітною, і їй було шкідливо вдихати препарати хіміотерапії. Тож вона жила у нас і народила дитя просто тут.

 

А Соня вилікувалася і тепер постійно бере участь у нашому «Таборі переможців», який ми проводимо для дітей, котрі подолали рак».

У цьому проекті фонду «Запорука», який проходить двічі на рік, щоразу беруть участь по 40 дітей з усієї України (стільки вміщає база Малої академії наук у Пущі-Водиці, яка допомагає благодійникам).

 

Вони збираються на два тижні, активно спілкуються, діляться спогадами про життя на «Дачі», нинішніми проблемами та радощами перемоги над хворобою, їм також проводять профорієнтацію.

 

А в останні два дні поїздки всі учасники табору відвідують Інститут раку, де зустрічаються з дітьми, які лікуються, та їхнiми батьками, підтримують їх власними прикладами. А таких за час існування фонду та проекту «Дача» зібралося вже сотні.

 

Скажімо, Юля Савченко з Лубен потрапила до Інституту раку з величезною пухлиною внутрішніх органів, перенесла унікальну операцію, яку навіть зняли на відео як наочний посібник для студентів-медиків.

 

У певні періоди вона з мамою та бабусею проживала тут, а зараз дівчина є активним волонтером у Лубнах — проводить благодійні акції, марафони та інші заходи, а також бере участь у «Таборі переможців», а її бабуся так і залишилася працювати на «Дачі».

 

Стіни будинку прикрашають портрети колишніх онкохворих пожильців, які зараз успішно навчаються у школі чи виші, створюють власні сім’ї — є навіть такі, хто тут познайомився, а після лікування одружився. Також портрети колишніх «дачників» висять в Інституті раку як приклади перемоги над смертельною недугою. 

 

«Ми надихаємося цими дітьми, — сказала нам Євгенія Флотер, мама семирічної Ксенії з Херсонщини. — У донечки діагностували велику пухлину в животі, тож ми перенесли тяжку операцію в Інституті раку та пройшли вже шість блоків хіміотерапії. Спочатку, по приїзді до Києва, жили в хостелі й платили понад 500 гривень за добу, а потім лікарі підказали нам «Дачу», де ми не раз уже мешкали безплатно з чоловіком i бабусею, яка гостювала з молодшою донечкою. Ксюша дивиться на портрети дітей, які вилікувалися, і говорить, що вона також одужає».

А Наталія Оніпко мріє про будівництво власної «Дачі» фонду, щоб не залежати від орендарів. Із великими труднощами їм уже вдалося купити земельну ділянку неподалік від Інституту раку та впродовж року разом із помічниками-благодійниками з архітектурної компанії АІММ Груп безплатно розробити проект і отримати всі дозволи на зведення нового приміщення. Воно розраховане на 15 сімей (саме стільки пацієнтів Інституту раку щоденно потребує житла).

 

Також тут уперше в Україні проводитимуть пост­реабілітацію, адже нині пролікована дитина її фактично не отримує. Відкриють кабінети фізіотерапії та психолога для тих, хто майже одужав.

 

«На жаль, поки що у нас, навіть за підтримки італійських друзів, немає достатніх коштів для повного будівництва нової «Дачі», — зізнається Наталія Оніпко. — Потрібно ще приблизно 400 тисяч євро. Тож ми сподіваємося на солідних інвесторів, які підтримають цей проект порятунку дітей, а також усіх небайдужих людей. Зараз активно співпрацюємо з Українською біржею благодійності зі збирання коштів на лікування та будівництво і просимо допомоги всіх людей, а також спільно з оператором мобільного зв’язку запустили проект «Відправ благодійне СМС-повідомлення на номер 88077 та допоможи боротися з дитячим раком», вартість якого всього 10 гривень. Сподіваюся і на його підтримку, адже завдяки спільним зусиллям ми зможемо полегшувати лікування онкохворих дітей».