Донецький аеропорт і полон
Коли з 2014 року на сході України — війна, кожен відважний захисник є прикладом для наслідування.
Далеко за межами Кропивницького знають Вадима Довгорука, бійця 3-го полку спецпризначення. Восени 2014-го він отримав серйозне поранення у Донецькому аеропорту. Після лікування повернувся на передову. А під час одного з обстрілів втратив руку й кілька днів пролежав на двадцятиградусному морозі. Далі були полон і обмін. Вадим вижив, та внаслідок обмороження йому ампутували ще й обидві ноги нижче колін.
Вадим втратив кінцівки, та не силу духу. Заснував проект «Сила нації», у рамках якого проводить спортивні змагання серед таких самих, як він, бійців, котрі отримали інвалідність у зоні АТО. У багатьох містах України вже проходили заходи, які він організовував.
Вадим має намір повернутись до армії. Вважає, що не існує проблем, які б не змогла здолати людина. Власним прикладом хоче надихнути всіх, хто опинився у подібній ситуації.
Навіть лабрадор Брайт за нинішніх часів став профі з пошуку вибухівки і зброї. Пес нині служить у кінологічному центрі Національної поліції Кіровоградської області, двічі їздив в АТО, а нещодавно допоміг встановити місцезнаходження засудженого втікача виправної колонії. Попри «домашність» породи, Брайт — справжній боєць і відданий співробітник поліції.
Власник цього незвичайного героя — кінолог Костянтин Дульський, який спочатку взяв чотирилапого друга на роботу, бо нікуди було подіти. «Багато розкриттів було. Брайт знаходив дітей і бабусь, які губилися, — каже він. — На зброю і вибухівку теж натренувався — було важче навчатися, але навчився. Так працюємо 5 років».
Не існує поняття «вихідний», коли трапляється біда, для двох співробітників ювенальної превенції Кропивницького відділу поліції: Олег Лінецький — старший лейтенант поліції, його колега — Андрій Бондаренко — лейтенант. Вони оперативно розшукали 3-річного хлопчика, який загубився. Малого знайшли живим і неушкодженим у лісосмузі за декілька кілометрів від населеного пункту, де він проживав, і повернули наляканій матері.
Затишна оселя для милосердя
Сучасні герої — це не лише воїни у прямому значенні цього слова. Це люди, які здійснюють героїчні вчинки своїми щоденними справами — добрими і щирими. Як Самір Іскендеров — хлопчик, який не по-дитячому відповідально сприймає світ. 12-річний Самір не вагаючись вирішує дорослі проблеми — він великий помічник для своєї мами. Мужній, відкритий і уважний до проблем інших. Попри серйозні діагнози, Самір вміє керувати власним життям і бути успішним у цьому. Він відмінник у навчанні і постійний призер змагань з легкої атлетики.
«Допомагаючи іншим, ти відчуваєш, що недаремно прожив цей день», — каже 34-річна Ірина Панченко, яка обіймає посаду завідувачки інфекційного відділення центральної міської лікарні Кропивницького. Вона — найавторитетніший спеціаліст свого профілю у місті.
«Ця тендітна дівчинка прийшла до нашої лікарні майже десять років тому, пройшла у нас інтернатуру, ввічлива, порядна, наполеглива і велика трудівниця!» — коментує її колега Оксана Кабанчук.
Ірину за її працю неодноразово нагороджували подяками та дипломами. Втім вона ними не хизується, не обвішує стіни. А просто добросовісно й уважно робить свою справу, щодня переконуючи всіх власним прикладом, що професійний і людяний результат можливий лише тоді, коли уважний до кожного пацієнта.
Не дивуйтеся, у жилах багатьох людей тече кров Наталії Чудної. Бо операційна медсестра обласної дитячої лікарні вже 13 років регулярно здає власну кров, через кожні 2 місяці — це найкоротший можливий за медичними показниками інтервал для донорської здачі. Почесний донор для інших віддала уже понад 20 літрів крові. Ніколи за донорство не брала гроші.
Тим часом Валерія Кривошапка більше 15 років допомагає літнім людям, які потребують догляду, спочатку працювала (сучасною мовою — волонтерила) у приватному притулку для стареньких у Кропивницькому. Із 2014-го спрямувала зусилля на запуск ще одного такого дому для немічних, які з різних причин не мають опіки. Валерія нікого не засуджує. Упевнена: «Мусимо переглянути наше ставлення до таких притулків, навчитися по-іншому організовувати розпорядок життя в них, спланувати цікаву терапевтичну програму, щоб оформлення туди рідної людини не вважалося за гріх».
Жінка почала все робити з нуля і без будь-якого капіталу, зареєструвавши недержавний благодійний фонд «Притулок «Затишна оселя». Поступово Валерії вдалося знайти немало однодумців та об’єднати їх навколо своєї ідеї. Пошуки приміщення для притулку тривали майже два роки і, зрештою, знайшовся фермер, який надав одноповерхову занедбану будівлю, яку в документах було названо гуртожитком, за 21 кілометр від Кропивницького у селі Аджамка. У 2015-му фонд отримав будівлю у свою власність. Буквально до останнього тривали облаштування й ремонт: змінили покрівлю, вставила нові склопакети, розчистили територію довкола, доброчинці дарували для доброї справи навіть унітаз. Буквально днями приміщення ввели в експлуатацію.
«Для мене щастя, коли ми об’єднуємося у добрих справах заради інших. Це і є нова Україна. Я вірю у таку нову Україну, — каже Валерія Кривошапка. — Я не можу обігріти всю країну. Втім, якщо обігрію 30 людей, значить, я не даремно проживу життя».
Наталія Селецька — директорка міжнародного благодійного фонду «Янгол життя». Кожен день свого життя вона присвячує допомозі онкохворим дітям. Попри те, що багато є організаторської та офісної роботи, дуже багато часу Наталія проводить у гематологічному відділенні дитячої обласної лікарні. Невтомно і невпинно вона шукає благодійників і донорів для хворих діток, адже іноді час іде на хвилини. І навіть у такі моменти варто підтримувати і підбадьорювати.
Євген Скирда — засновник спортивного клубу «Борець» з бразильського джиу-джитсу та унікального для Кіровоградщини пансіонату-табору. Вихованців СК «Борець» знають далеко за межами України, адже клуб виростив не одного чемпіона світу. Облаштуванням спортивного клубу Євген займається самотужки, шукаючи та залучаючи спонсорів. Євген патріот України, адже попри можливість використання свого таланту в інших країнах, свідомо обрав шлях розвитку спортивної галузі на батьківщині. Бо ж виховання дітей через спорт дуже важливе.
А Володимир Лебедєв — ідейний натхненник та засновник громадської організації «Дім милосердя». П’ять років тому Володимир просто почав годувати безхатченків гарячими обідами на вулицях Кропивницького, а сьогодні вже організував притулок для нужденних людей, яким немає де жити та за що і чим харчуватися. Наразі до проекту Володимира Лебедєва долучилися ще 15 волонтерів. І завдяки їм «Дім милосердя» тепер вміщує на ночівлю одночасно 12 людей. У центрі, окрім їжі, їм надають медичну допомогу, дають змогу помитися і підбирають одяг.
Щасливий маршрут 55
Герой — слово багатозначне. Тому так називають людей, які не лише у боях відзначилися і надзвичайних ситуаціях, проявляючи мужність, а й тих, хто привертає увагу своєю людяністю і добротою.
Юрій Бурла — досвідчений водій маршрутного таксі. Цей чоловік свою роботу вимірює не у кілометрах. У салоні його авто є, здається, особливий лічильник — гарного настрою і щирих усмішок, які обов’язково з’являються у пасажирів. Багато від водія залежить, чи вітаються в салоні його авто люди, чи бажають один одному добра, а часом навіть… читають вірші.
Маршрутне таксі номер 55 пана Юрія набуло вже такої популярності, що часто пасажири спеціально чекають саме на його буса, щоб насолодитися поїздкою з комфортом та радістю. Одні вважають цей маршрут щасливим, інші — поетичним. Хочете почути поезію , скажімо, Ліни Костенко — вам у салон до Юрія Бурли.
Учителька Аджамської загальноосвітньої школи І-III ступенів Ольга Негода, окрім викладання основних предметів школярам, активно привчає своїх учнів охороняти довкілля та мислити екологічно. Її діяльність не обмежується лише школою — власними силами пані Ольга поступово впроваджує проект із сортування побутових відходів і серед мешканців селища. Зробити це було непросто, бо для успішного результату потрібно, щоб більшість членів громади пристала до пропозиції й активно включилась до загального процесу роботи.
Нині у школі, де викладає Ольга, та в інших громадських місцях встановлено контейнери для сортування сміття. Засновано рух Zero Waste School Adzhamka. Учасники цього руху — старшокласники збирають вторсировину, а виручені кошти витрачають на потреби школи й громади села. Сортуватимуть у кожному будинку Аджамки сміття — і це наближатиме населений пункт до цивілізованої Європи.
P.S. Ідея проекту «Герої серед нас» належить Сергію Проскурні — креативному директору Національного мистецького фестивалю «Кропивницький». Помічати достойників варто у кожній області.
