Ідеться про відрізок дороги на вулиці Лавчанській обласного центру (в народі цей район називають Лавками), з одного боку якої подекуди місто, а з іншого — вже село Гожули Полтавського району.
За словами підприємця Сергія Танського, цієї дороги жодного разу капітально не ремонтували. Чоловік проживає в Гожулах, а його офіс розташований у центрі Полтави, тож щодня він змушений неодноразово долати смугу перешкод не для людей зі слабкими нервами. Та й не тільки він — більшість жителів Гожулів працюють в обласному центрі.
— От подивіться, яка дорога: яма на ямі, — зупинивши автівку, показує пан Сергій. — Причому вони були майже по коліно, узагалі нереально було проїхати. Це ми вже засипали їх цеглою, щебенем. Під час дощів проблемну ділянку увесь час затоплює, тож курсувати автомобілем стає іще небезпечніше, оскільки ями стають невидимими. Узимку ж дорога стає зовсім непрохідною: навіть машини швидкої допомоги добиралися до Гожулів полями. Загалом, тут дуже насичений рух: ми нещодавно поширювали флаєри про нашу акцію зі збору коштів на ремонт дороги, то за чотири години роздали їх 450 штук.
Отже, жителям села настільки допекла згадана проблема, що вони вирішили відремонтувати відрізок автошляху, який належить місту, самотужки.
Найбільшу суму пожертви — 40 тисяч гривень — вніс місцевий житель, котрий побажав лишитися інкогніто
— У мене також є автомобіль, і якось саме на отій проблемній ділянці дороги, що після дощу покрилася суцільною калюжею, я, в’їхавши в яму, пошкодила бампер, — розповідає молода жителька Гожулів Анастасія Меликонян. — Викликала на місце події працівників патрульної поліції, ті взяли в мене пояснення, заміряли яму завглибшки понад 25 сантиметрів. Аби попередити батька, котрий також щодня їздить своїм автомобілем до офісу в Полтаві, я скинула йому фото калюжі, обвівши кружечком найглибше місце, де пошкодила автівку. Бо загалом там неможливо було обминути яму, можна тільки вибрати найменш глибоку з них. Татко написав про це пост у «Фейсбуці», який зачепив за живе багатьох жителів Гожулів. Із цього все й почалося.
— Дещо раніше у «Фейсбуці» була створена група «Європейське село», на її сторінці я й розмістив допис, після чого розпочалося його жваве обговорення, — продовжує розповідь доньки Геннадій Полових, котрий входить до стихійно утвореної ініціативної групи. — І так дійшли спільної думки: якщо не зберемося громадою й не почнемо діяти, то нічого не зміниться. Не за горами ж зима. Ми ж як ніхто розуміємо: якщо зараз дорогу на вулиці Лавчанській не відремонтувати, то буде катастрофа — невдовзі постанемо перед таким вибором: або взагалі не виїжджати за межі села, або розбивати свої авто. Виходить, що отой відрізок шляху нікому не потрібний: сільська рада відремонтувати його не може, оскільки дорога належить місту, а в міської влади до неї не доходять руки. Скільки разів не зверталися — відповідь одна: відремонтуємо, мовляв, за наявності коштів.
Позаминулої суботи найактивніші жителі Гожулів зібралися у центрі села й вирішили зібрати кошти, аби самотужки відремонтувати ділянку дороги, про яку йдеться. За словами Геннадія Полових, спочатку міркували: якби зібрати хоча б 15-20 тисяч гривень. Але, як виявилося, активність у людей така, що буквально за шість днів члени ініціативної групи зібрали 90 тисяч гривень, на сьогодні ж сума сягнула вже 117 тисяч. Загалом внесли свої кошти 130 осіб. Це свідчить про те, вважає пан Геннадій, що людям набридло стрибати по вибоїнах. Найбільша сума пожертви становить 40 тисяч гривень — житель Гожулів, котрий її вніс, побажав лишитися інкогніто. Є й дещо менші суми: 5, 10 тисяч, найчастіше ж люди вносять по 500 гривень, причому жертвують не лише ті, хто має автомобіль. Механізм збору коштів такий: їх можна переказати на картковий рахунок Яніни Штефан або ж здати готівкою в магазині Світлани і Григорія Штеп. На сторінці групи «Європейське село», яка стала досить популярною у «Фейсбуці», один із членів ініціативної групи — Сергій Танський — звітує, хто яку суму вніс. Таким чином, усе прозоро, і потік коштів за потреби можна проконтролювати.
— Хоч дорога й належить місту, але в тому, щоб її відремонтувати, найбільш зацікавлені жителі Гожулів та навколишніх сіл. Люди їздять до міста й на навчання, і на роботу. Немає іншого шляху, ніж цей. Тому отієї проблемної ділянки ніяк не об’їдеш. От і доводиться витрачатися на ремонт авто. Я щодня відвожу дитину до полтавської школи, потім забираю. Тож по двічі, а то й тричі доводиться вибиратися до міста. Розуміємо, що ще місяць — і час буде згаяно, дорогу не можна буде ремонтувати. А якщо взимку її присипле снігом, там буде вкрай ускладнений рух. Ситуація буде навіть гіршою, ніж минулої зими, оскільки дорога стала іще більш розбитою, — пояснює необхідність термінового ремонту проблемного відрізка автошляху іще один місцевий житель Артем Дугін.
Вогні великого міста з вікна у глухомані
Минулої суботи небайдужі жителі Гожулів (їх виявилося понад півсотні) знову зібралися біля Будинку культури, аби обговорити подальший план дій. Спершу, зазначили члени ініціативної групи, вони хотіли хоча б засипати «убиту» ділянку дороги щебенем. Але тепер сума коштів, яку вдалося зібрати, дає змогу розпочати ямковий ремонт. Тим паче що надходження коштів триває.
— Ми зібрали не 15-20 тисяч гривень, як сподівалися спочатку, а 117 тисяч! Це не може не радувати, — поділився Геннадій Полових. — Люди по-справжньому перейнялися цією проблемою, розуміють, що, крім нас, її ніхто не розв’яже, бо довіри до влади немає. З допомогою спеціалістів ми провели приблизний підрахунок. Щоб провести ямковий ремонт тієї частини шляху, а це 800 квадратних метрів, потрібно десь 360 тисяч гривень. Капітальний ремонт із підняттям дороги, проведенням водостоків потягне увесь мільйон гривень, тож за свій кошт ми його не зробимо. Та, коли нарешті стане зрозуміло, хто ж у нас керує містом, будемо тиснути на чиновників, аби ті запланували і внесли до бюджету ці витрати вже наступного року. Але зараз треба надіятися тільки на самих себе. Тому, окрім пошуку підрядника, потрібно подумати й про інші джерела надходження коштів. Одним із таких джерел вбачаю пожертви підприємств, які ганяють великоваговий транспорт нашою дорогою, розбиваючи її.
Вирішили звернутися до керівництва таких підприємств із листом, у якому вказати, що громада за свій рахунок ремонтує дорогу і просить надати посильну допомогу. Готують колективного листа й до поліції із приводу встановлення знака обмеження руху великовагового транспорту.
— Сподіваюся, у нас усе вийде, — висловлює свою думку Ганна Танська, водійський стаж якої — 28 років. — Люди піднялися, відчули свою силу. Ви ж бачите, скільки їх сьогодні зібралося. Я роздавала листівки з інформацією про нашу акцію й чула думки інших жителів Гожулів: усіх «дістав» отой проблемний відрізок шляху. Узимку взагалі був колапс, коли ями стали іще глибшими, а біля них покрилися кіркою льоду узбіччя, — ми тоді взагалі не могли вибратися з Гожулів. Тут поряд є маленькі села Буцьківка, Вовківня, але там доріг узагалі не розчищають від снігу. Раніше в нас був запасний проїзд по вулиці Високовольтній. Але там живе один громадянин, який постійно її перекриває, бо не бажає, аби повз його двiр курсував транспорт, — і управи на нього немає. От і виходить, що маємо один-єдиний проїзд. По суті, живемо майже в місті, бачимо у вікна його вогні й при цьому розуміємо, що ми в такій глухомані. Парадокс...
— Упораємося з ремонтом дороги на вулиці Лавчанській — потім візьмемося за вуличне освітлення, — оптимістично заявляє іще один небайдужий житель Гожулів Олександр Хвиль. — Бо в нашому селі немає влади. Ми зверталися з колективною скаргою до райдержадміністрації, районної прокуратури на бездіяльність нашого сільського голови, вказуючи на бездоріжжя, відсутність вуличного освітлення, проблеми з вивезенням сміття, і отримали відповідь, що порушень у діях очільниці села не виявлено. Те, що вона не виконує своїх службових обов’язків, виявляється, — не порушення. Щоправда, з понеділка таки збираються латати сільську дорогу. Але й тут ми за кошти громади, найнявши екскаватор, розчистили узбіччя в районі ставка. Бо якщо цього не зробити, там знову після опадів буде море. А якщо стоятиме вода — від ремонту дороги, зрозуміло, не лишиться й сліду.
