На перехресті шляхів і віків

05.09.2018

«Ой три шляхи широкії до купи зійшлися...» — багато пісень співає наш народ про свої дороги. Ми часто опинялися край битого шляху — така наша доля, наша історія.
 
Щоб зрозуміти проб­леми сьогодення, потрібно пильніше придивитися до нашої історії, прочитати її очима українців, пошукати причини нашого безталання, бездержавності, тої загрозливої конфронтації та конфліктів, які в нашій молодій державі розпалюють зовнішні та внутрішні вороги.
 
Потрібно стати самокритичними, починати науку й очищення з самого себе, а не шукати винних довкола.
 
Господь Бог послав нам чудову родючу землю, комфортний клімат, але поселив нас на світовому роздоріжжі. Через наші землі пролягли шляхи міграції племен і цілих народів, які втручалися в життя наших предків.
 
Особливим був міграційний шлях із Великого Степу Євразії до Західної Європи, яким упродовж віків мігрували теперішні германці, угри, болгари, ним до нас ішли половці, печеніги, хазари, перси, різні тюркські племена. Всі вони залишили відбиток у нашому народові. 
 
У пізніші віки через наші землі проліг Шовковий шлях із Китаю, який відкрив нам цілий світ Східної Азії, торговий та військовий шляхи з варяг у греки, завдяки чому норвежці започаткували в нас правлячу династію Рюриковичів.
 
У часи середньовіччя із Західної України до Чорного моря проліг Невільничий, або Чорний, шлях, яким турки та кримські татари вели в неволю тисячі наших бранців. Ось при таких шляхах формувався наш етнос, убирав у себе представників різних племен і народів, що відбилося у назвах населених пунктів, іменах та прізвищах наших предків.
 
Наші сусіди та мігруючі народи мали кращу племінну та державницьку організацію, могутній державний апарат, армії та організовану панівну верхівку, аніж ми, а тому встановлювали над нами своє панування. Ми потрапляли в рабство, нас намагалися асимілювати, а непокірних або знищували, або перетворювали на рабів.
 
Так культивувалася в нашому етносі рабська психологія. Мало який із народів упродовж своєї історії зазнав таких нищень, погромів, зневаги та знущань, але ми вижили і щораз оживали, як та птаха Фенікс. Видно, така вже життєдайна наша земля.
 
Ще одна особливість українців пов’язана з нашою щедрою природою. Наші предки завжди жили заможно і в достатку, бо земля щедро годувала їх хлібом, молоком, медом. Тому не було своїх панів і вельмож, а кожна родина була самодостатньою.
 
Так з’явилася наша вольниця, яка потім переросла в хуторянство (відособленість) й отаманщину. Українці занадто люблять волю, щоб бути поневоленими, резюмував наш славний гетьман Іван Мазепа. 
 
Немає в нашому народові обов’язку служити спільній справі, кожен тільки дбає про свої статки та думає про свої інтереси. Тому в нас зареєстровано 354 політичні партії, у парламенті і в радах різних рівнів — до 8-10 фракцій, яким важко знайти спільну мову і плідно працювати на благо людей. Тому на найбагатшій у Європі землі проживає найбідніший і безтолковий її народ.
 
Нищення різними колоніальними зайдами нашої еліти не минулося даремно. Без освіченої та патріотичної еліти народ стає наймитом інших народів, переймає їхні звичаї, культуру, мову. Так не раз ставалося з українцями.
 
Це дало підстави стурбованому долею свого народу Панькові Кулішу з гіркотою звернутися до нього з такою промовою: «Народе без пуття, без честі і поваги, без правди у завітах предків диких. На дзеркало ж всесвітнє визирайся, збагни, який ти азіат мізерний!».
 
Як же необхідно позбуватися нам наших трагічних звичок, учитися на чужих і своїх помилках і набувати державницького досвіду! Треба плекати свою еліту, поважати і залучати до активної політичної та громадської діяльності нашу вічно заспану інтелігенцію, наших учителів та професорів, наших лікарів та агрономів.
 
Деякі наші сусіди ще й досі зазіхають на наші землі, нав’язують нам своє бачення нашої ж історії, намагаються нас принизити та зневажити. «Братня» Росія відкусила від нас у ХХ столітті третину наших етнічних земель, тепер намагається приєднати собі Крим і Донбас.
 
Та нація колишніх рабів і наймитів переживає свій історичний ренесанс, відродила свою приспану пасіонарність і гордо стає суб’єктом світової політики серед вільних і дружніх народів планети. Хочу завершити свої невеселі думки пророчими словами великого Каменяра — Івана Франка: «Довго нас недоля жерла, досі нас наруга жре. Та ми крикнім: Ще не вмерла, ще не вмерла і не вмре!» 
 
Степан ТРОХИМЧУК, професор, 
голова Львівського обласного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів
Львів 

  • Українців об’єднає національна держава

    Наприкінці 2017 р. і на початку 2018-го до Президента України звернулися тисячі представників української еліти, зокрема депутати Верховної Ради України і три попередні президенти, з пропозицією проголосити 2018-й Роком утвердження державної мови. >>

  • Легше горло дерти, ніж плуга перти

    Не скажу, що належу до вірних прихильників Президента Порошенка, але моя думка така: якщо Порошенко відчуває, що може перемогти на виборах — то нехай побореться. >>

  • «Геть царя!»

    Минулої неділі, 9 вересня, в єдиний день так званих виборів у Росії, коли голосували за губернаторів, мерів і депутатів, у кількох десятках російських міст пройшли протести проти пенсійної реформи. >>