Як намальований гобелен: в Україні лишилося лише чотири майстри з самчиківського розпису

15.08.2018
Як намальований гобелен: в Україні лишилося лише чотири майстри з самчиківського розпису

Люди, які прикрашають світ самчиківським розписом. (Фото Людмили ЧЕЧЕЛЬ.)

І враз так стало сонячно... У столиці стартував арт-проект «Мистецтво в кожен дім».

 

Сірі київські будівлі, в яких навчаються діти, почали розквітати яскравими сонячними кольорами.

 

І вирізняються вони з-поміж усіх муралів чудовим самчиківським розписом.

Навіть перехожі зупиняються

Мабуть, важко знайти в Україні людину, яка б не чула про всесвітньо відомий петриківський розпис, що веде своє походження від традицій, народжених ще в дохристиянські часи. Центр цієї творчості — село Петриківка нині Дніпропетровської області. Втім небагатьом відомо, що звичка прикрашати сільські хати-мазанки дивовижними птахами, квітами, вінками, зорями притаманна була Одещині, Хмельницькому та Вінницькому регіонам.
 
Саме на південно-східній Волині, на межі з Поділлям, хати здавна розмальовували рослинними візерунками, які вважали оберегами. Малюнки на стінах були візиткою кожної охайної господині, до них уважно придивлялися парубки, якщо в хаті підростала ще не засватана дівчина.
 
Особливо славилися своїми розписами хати у селі Самчики Старокостянтинівського району на Хмельниччині. Тут у давні часи з’явився, а з часом зник і знову нещодавно відродився, а тепер і поширюється Україною та світом мальовничий розпис, створений на основі традиційного народного декоративно-прикладного мистецтва, — самчиківський.
 
— Зазвичай цей розпис сюжетний, виконують його у формі великого зубчастого малюнка, схожого на гобеленовий. Основна тематика цього розпису — це рослинні мотиви в найрізноманітніших інтерпретаціях. Барвінок і соняхи, троянди й маки, дзвоники й калина — усе це використовують самчиківські майстри, додаючи національного колориту та створюючи з реальних знайомих рослин казкові, по-справжньому фантастичні композиції, — розповідає Віктор Раковський, майстер самчиківського розпису.
 
Арт-проект «Мистецтво в кожен дім» стартував 10 серпня. Віктор Раковський разом з учнями, які опановують це мистецтво на курсах UAMAZE, розписали фасад дитячого клубу «Соняшник», що у Києві, на вулиці Андріївська, 8/2 на Подолі. 
 
— У нашому клубі діти навчаються мистецтву, гончарству та грі на бандурі, — розповідає Ольга Славная, директорка Подільського районного центру клубів за місцем проживання «Поділ» i показує затишні кімнати для занять. — Яким же буде їхнє здивування, коли у вересні завітають до клубу. Тут і дорослі, просто перехожі зупиняються, фотографуються. Люди цікавляться будівлею, неймовірною красою цього розпису. 

Учителі та послідовники

Окрім клубу «Соняшник», майстри «самчиківки» розписали у столиці дитяче відділення онкологічного центру на вулиці Верховинній, де лікуються діти з усієї України, а також дитячий садок «Перлинка» для дітей із затримками розвитку в місті Біла Церква. Віктор Раковський разом з учнями підготував ескіз малюнка. 
 
До реалізації проекту долучилася українська співачка, художниця й очільниця «Території «А» Анжеліка Рудниць­ка. «Завжди з радістю підтримую й популяризую українське декоративне мистецтво, — каже Анжеліка Рудниць­ка. Сьогодні можна не тільки споглядати, а й брати участь у створенні краси всім охочим, навіть перехожим. Поділ — особливе місце для всіх творчих людей».
 
— Головна особливість самчиківського розпису — не прагнути зробити його ідеальним. Фарба кладеться невеличкими мазками, щоб не було однотонної площини, як в трафаретній роботі. Лінії не повинні бути ідеально рівні, кола не повинні бути ідеально круглі — має відчуватися рука народного майстра, а не рука академічного, професійного художника. Давній майстер не знав законів композиції, він не навчався в школах, інститутах; він як бачив і міг, так і малював, — переконливо розповідає Віктор Раковський.
 
Художниця Інна Шинкаренко каже, що найважливішим є збереження традицій: «У самчиківському розписі є щось від писанкарства, щось від вишивання, щось від гуцульських килимів. Він поєднує традиційні місцеві українські елементи орнаментів з орнаментикою прадавніх племен, що жили колись на цій землі. В ньому можна натрапити на техніки, притаманні Трипільській та Черняхівській культурам, адже майстри з Самчиків, створюючи свою школу розпису, намагались зберегти в ній всю багатогранну історію України та її народу. Дуже хочеться, щоб молодь не забувала про нашу історію». 
 
Віктор Раковський легко й швидко володіє пензлем. При роботі він пояснює значення кожного кольору: «зелений — це життя, жовтий — світло, тепло», а ще він сподівається, що самчиківський розпис стане в Україні таким же популярним і знаним, як петриківський. Анжеліка Рудницька додає, що легкість і вправність майстра — це від кількості розмальованих гектарів. 
 
Наймолодша учасниця проекту київська школярка Діана Осадча зізналася, що їй дуже сподобалося малювати разом з Анжелікою Рудницькою. Восени вона обов’язково запишеться в гурток малювання, вдома вчитиме малювати молодшого братика Дмитрика. 
 
«Наразі на всю Україну залишилося лише чотири майстри з «самчиківки». Наймолодшому — 48 років, а найстаршому — 80. Тому цей арт-проект ініціювала наша творча група з UAMAZE. Отож проводимо майстер-класи, організовуємо екскурсії у Самчики. Хочемо, щоб чотири майстри переросли у 124», — коментує Ірина Чиркова, лідер мистецької ініціативи.