#184 общаги: як реалізується амбітний проект будівництва житла для військових

07.08.2018
#184 общаги: як реалізується амбітний проект будівництва житла для військових

На об’єкті кипить робота.

Що потрібно, аби досягти успіху в будь-якій справі? Передусім, це зарядженість на результат, це фаховість і здатність швидко вчитися.

 

І напевно, якщо говорити про українські реалії, це небайдужість, повноформатна зануреність у процес.

 

Днями я мав надзвичайно приємну зустріч із невеличкою командою саме таких «занурених і небайдужих» волонтерів, колишніх атовців, будівельників, які впряглися у доволі амбітний та нагальний проект, який в Україні тепер відомий як #184 общаги.

 

Держава нарешті почала надавати адекватний обсяг ресурсу на розбудову інфраструктури Збройних сил. І що показово, оборонне відомство наважилося водночас будувати як табірні містечка нової якості, полігони й арсенали, так і пробує зрушити у війську з тривалого застою квартирне питання.

Синергії не потрібне начальство

Ніхто не казав, що буде легко. Це розуміють усі, хто з власної ініціативи чи волею долі тепер причетний до будівництва 184 гуртожитків по всій країні для наших ратників — від вищого керівництва держави та Міноборони до бетонярів і мулярів, котрі, попри нинішні спеку й дощ, матеріалізують мрію 23 тисяч військовослужбовців про пристойне житло. 
 
...Уже декілька місяців їхнім другим домом є кабінет у ДП МОУ «Центральний проектний інститут». Від ранку і допізна тут не змовкають телефони, пахне кавою, в повітрі витають дизайнерські та будівничі ідеї.
 
Це професіонали, патріоти і партнери, які зібралися разом, аби допомогти армії. Так, саме партнери, бо вони самі кажуть, що в їхній групі немає начальства, оскільки тут керуються не наказовими регламентами, а фактично творять синергетичний продукт.
 
Саме завдяки їхнім старанням проект не став мертвим. Можливо, він не так швидко, як хотілося б, втілюється, проте на більшій частині будмайданчиків уже кипить робота.
 
Хоча направду, може, й дещо суб’єктивно, але роль «моторчика» команди я би віддав саме Олександрові Погребиському.
 
— Олександре, чи можна говорити, що проект перебуває десь близько до його екваторіальної лінії? — цікавлюся в нього.
 
— Ой ні! Екватор для нас — це повна готовність покрівлі споруд. Тоді можна з деяким полегшенням зітхнути й розгортати внутрішні роботи — наступну не менш важливу частину починання.
 
— Процедури торгів стали серйозним випробуванням для проекту?
 
— Оборонне відомство уперше настільки масово зіштовхнулося з потребою одночасно проводити величезну кількість торгів. Йдеться про замовників — територіальні квартиро-експлуатаційні управління (ТерКЕУ). І ми не могли тут довго гратися, бо на виконання комплексу будівельних робіт «нарізали» всього 7 місяців. Практично для всіх ТерКЕУ то був виклик. За допомогою відомої волонтерки Неллі Стельмах ми організували їм семінари під орудою фахівців із процедури торгів (майданчика «Прозорро», Мінекономрозвитку, Київської школи економіки тощо). Вчили на прикладах реальних торгів, як правильно діяти згідно з законом і не припускатися типових помилок і проблем.
 
— І на перших засіданнях у тендерних комітетах ми бачили, що хлопці з ТерКЕУ помітно «плавають» у цій темі. Доводилося розбиратися й допомагати у багатьох ситуаціях, шукати виходи, — долучається до розмови Дарина Недозим. — Існував великий ризик помилок, відтак — ймовірності оскарження укладених угод, що затягувало б процедуру торгів та саме будівництво.
 
Співрозмовники зізнаються: на торги заходили фірми без успішного будівельного бекграунду чи пропонували фантастично низькі ціни на виконання робіт. Теоретично це ставало запорукою їх формальної перемоги.
 
Проте проекту #184 общаги феноменально пощастило: очікуваного засилля таких «фірмочок» не відбулося. Той, хто відверто демпінгував, зазвичай мав негаразди з документами і не проходив сито тендерної комісії.

Злий жарт відкритої публічності

— Формуючи договірну базу, ми врахували помилки, які допустили на будівництві табірного містечка для «Широкого Лану» й інших об’єктів, що стартували раніше, — говорить Дарина Недозим. — Зокрема, передбачили тверді ціни. Не вийде, так, що учасник стає переможцем завдяки демпінгу, а потім через переукладання додаткових угод піднімає вартість робіт. Є визначений обсяг коштів — погодилися на нього, будь ласка, будуйте. Витратите більше — вам ніхто не заплатить. Також закладено можливість штрафних санкцій та розірвання угоди в разі її невиконання. У нас уже є такий прецедент. Підрядник упродовж п’яти днів після підписання угоди мав виїхати технікою на майданчик. Але він цього не зробив і не почав роботи за 20 днів. Ми односторонньо розірвали договір.
 
— Яка картина реальних термінів здачі об’єктів, адже їх обіцяли здати до кінця 2018-го?
 
— Не приховую, що через об’єктивні причини — неготовність будмайданчика, оскарження торгів чи блокування процедури частину будинків здадуть лише наступного року. Наприклад, у Чернівцях громаду безпідставно підбурюють до блокування одного з наших гуртожитків. Вважаю: так шантажують Міноборони, — зауважує Олександр Погребиський. — Особи, які проживають поруч у відомчих гуртожитках, за рахунок #184 общаги якось хочуть покращити і свій побут.
 
Саме публічність проекту відіграє з ним злий жарт, бо така відкритість на руку тим, хто хоче займатися маніпуляціями. Не розумію таку позицію, адже там споруджують не торгово-офісний центр, а житло військовим! І будівництво фізично не зачіпає їхній старий будинок: стрічковий фундамент нової двоповерхівки ніяк не вплине на сусідню — там не забивають паль, не копають глибокий котлован. Напевно, вся справа в громадському лідері, який нав’язує землякам думку, що перед тим, як когось пустити будуватися, треба щось виторгувати собі.
 
Неллі Стельмах якось на початках казала команді #184 общаги: «Якщо ви укладете 50 угод — ви герої». Нині вже укладено майже 170 угод, де почалися або в розпалі будівельні роботи із запланованих184. На майже півсотні локацій практично готові стіни. Команда не збирається зупинятися. Їхні дрони, немов всевидючі очі, невтомно літають над майданчиками та фіксують стан справ у реальному часі.
 
— А як сприймають проект підрядники. Це виклик для них чи просто можливість заробити?
 
— Проект надзвичайно публічний, і не всі будкомпанії зрозуміли це одразу, сприймаючи його як рядову комерційну пропозицію, — відповідає Дарина Недозим. — Загалом підрядники дуже різні. Є навіть колишні АТОвці, які згуртувалися і тепер будують для діючих військових. От у Білій Церкві заступник комбата 72-ї бригади повернувся після мобілізації до власної будівельної компанії і тепер будує гуртожиток для частини. Він чесно виграв торги на «Прозорро», хоча навіть і до його роботи є зауваження. До речі, найуспішніша локація проекту — будівництво для 95-ї бригади і 199-го Навчального центру ДШВ у Житомирі.

Смарт-квартири для сержантів

Гуртожитки лише на перший погляд типові. Архітектурно-інженерні рішення тут індивідуальні, залежні від місцевого клімату, особливостей ґрунтів, їх гідрологічного режиму, сейсмічності тощо. Стандартна лише «коробка».
 
Вже на місцях проектувальники закладали умови для фундаменту. Десь котлован має в глибину 70 см, а деінде — майже 5 метрів. Тому кошторис будинків «стрибав» від 16 до 20 і більше мільйонів гривень.
 
— Є і в нас помилка… Як кажуть, вік живи — вік учись. Ми не мали встановлювати для всіх проектів однакові строки виконання робіт, — чесно зізнається Дарина Недозим. — Майданчикам зі складними фундаментами треба було дати значно більше часу на роботу.
 
— Як зараз корегуєте строки?
 
— Домовляємося з виконавцями, що у них є можливість затриматися на одному етапі, а нагнати на наступному. Йдемо один одному назустріч. Намагаємося вийти на раніше визначені таймінги.
 
— Поступово наші завдання стали однотипними. А коли все починалося, було багато нового й незрозумілого. Тепер проблеми можна автоматизувати, загнати у табличку й реагувати на них програмно. Досвід вирішення проблеми браку і заміни матеріалів у регіонах тепер є частиною нашої прогнозної аналітики. Мало хто уявляє, скільки кіл пекла треба пройти, щоб щось змінити, — каже ще один учасник команди Руслан Калайда. — Вже розпочалося виробництво меблів для гуртожитків. І ці шафи, тумбочки й ліжка — теж продукт нашої творчості. Так ми закладаємо нові традиції у війську та реально відходимо від «совка».
 
Різноплановий досвід дебюту #184 общаги надихає Дарину Недозим в її новій роботі над подальшим розвитком проекту. Йдеться про сержантські смарт-квартири — чотириповерхові типові будівлі, зроблені на основі проектів покращених гуртожитків.
 
Це службове житло з хорошими умовами. Площа квартири буде навіть більшою, аніж середній показних комерційного смарт-сегменту на ринку. Військовим пропонуватимуть близько 30 кв. метрів, тоді як у звичайному будівництві «міні» бувають удвічі меншими. Згідно із запланованою реформою, таку квартиру пропонуватимуть будь-якому сержанту, незалежно від складу родини. Навіть якщо він неодружений.