Валентин Соколовський: «Будуючи державу, треба брати краще із козацької доби»

24.07.2018
Валентин Соколовський: «Будуючи державу, треба брати краще із козацької доби»

Валентин Соколовський — гетьман «Об’єднаного козацтва України».

У козацькому середовищі обрали єдиного гетьмана України — екс-депутата Юрія Кармазіна.

 

Проте далеко не всі козацькі організації підтримують новопроголошеного гетьмана. 

 

«УМ» звернулася до знаного громадського й політичного діяча Валентина Соколовського, який очолює ГС «Об’єднане козацтво України», аби він поділився своїм баченням проблем, місця й ролі козацтва в сучасній Україні.

 

Зауважимо, що Валентин Іванович — президент Федерації козаць­кого двобою та Федерації контактного карате.

Він — автор сотень монографій, брошур, статей, розвідок iз найактуальніших питань сьогодення, соціально-економічної тематики та військової сфери. 

«Колись були «козаками», але зараз — нічого не робимо»

— Валентине Івановичу, яка, на вашу думку, роль козацтва сьогодні?
 
— У 2012 році Янукович ліквідував укази, видані свого часу Президентом Кучмою, які стосувалися програм розвитку козацтва в Україні. Відверто кажучи, тоді чимало козацьких організацій створювали для того, аби працевлаштувати військових-відставників. Хоча, безумовно, в цих організаціях було й багато людей, які хотіли наводити порядок у країні, допомагати суспільству. І, за великим рахунком, усі попередні укази президентів для розвитку козацтва нічого путнього не дали. 
 
Сьогодні починають питати: «А що ж таке сучасне козацтво?» Мами 16-17-річних хлопців часто просять узяти їхніх синів у козацтво, хочуть, аби їхні діти були причетні до ідеології, яка має давню історію, щоб мали духовний і фізичний розвиток. Але щоб тренувати хлопців, треба перш за все мати зали. А де їх узяти? У містах усе викуплено, а в селах... До слова: ми об’їхали 51 село Переяслав-Хмельницького району — школи закривають, клуби напівзруйновані, стадіони занедбані. Безумовно, що ми набираємо зараз молодь у наші лави й викручуємося як можемо: орендуємо зали за власні кошти, іноді хтось надає їх безкоштовно. Усіляко зараз добиваємося, щоб держава повернулася до нас обличчям. 
 
— Нагадайте, будь ласка, що це за «славнозвісна» азаровська постанова щодо козацтва?
 
— У серпні 2011 року тодішній прем’єр-міністр Микола Азаров підписав урядову постанову № 885 «Про утворення координаційної ради з питань розвитку козацтва в Україні», і ця координаційна рада таки була створена при Кабміні. Її керівником призначили тодішнього міністра оборони, який згодом чкурнув у Росію й зараз там мешкає, секретарем ради поставили проросійськи налаштованого Олексія Селіванова (нині майор армії «ДНР» і потужний ідеолог окупантів), а його заступником був Лука — піп від УПЦ МП. Тобто цілий «букет» налаштованих «про­українськи» людей...
 
Думаєте, щось змінилося після втечі Януковича? Ні! Поміняли лише склад цієї ради. Під час грудневої наради 2016 року було засідання вже нової координаційної ради з питань козацтва. У раду ввійшли 22 особи (включно з міністром оборони Степаном Полтораком, заступниками міністрів культури, соціальної політики, внутрішніх справ, ДСНС), потрапив туди і я. На жаль, відтоді більше засідань ради не проводили...
 
Тож, якщо ми говоримо про об’єднання козацтва в Україні, про обрання керівництва, то, безумовно, цим має займатися саме ця координаційна рада, яка має бути зацікавлена в консолідації козацьких організацій.
 
— А скільки козацьких організацій є в Україні реальних і «паперових»?
 
— На свій запит із цього питання в Держстат отримав детальну відповідь: виявилося, що в кожній області зареєстровано по 100-150 організацій козаків. Тобто на папері в Україні — 1311 козаць­ких організацій. Я доручив своєму начальнику штабу всіх їх обдзвонити. І вже під час «ревізії» лише першої їх сотні виявилося, що тільки чотири — «живі» й дали хоч якусь відповідь, та й ті зiзнавалися: «Колись були «козаками», але зараз — нічого не робимо».
 
«Були» навіть міжнародні козацькі організації, у яких представлено по одній особі від 17 країн. Але це — люди, які ще при моєму попереднику Анатолію Поповичу стали членами організацій і раз на п’ять років хтось із них приїздив, пускав тужливу сльозу за Україною та їхав назад. Одного з них (небідного француза) я запитав, чи може він допомогти матеріально бідним українським багатодітним сім’ям чи іншим нужденним, а у відповідь почув: «Матеріально — ні, але морально — я за вас!..»
 
— Козацькі організації передусім можуть гартувати не лише дух, а й тіло молодих людей. Загалом зараз у державі «спортивна справа» не на висоті...
 
— Так, і це сумно. Якось на одному із заходів запитав у міністра молоді та спорту України Ігоря Жданова: «Для чого ви таку політику ведете в царині фізичного виховання? Ви ж знищили фізкультуру! У нас же було Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство «Колос», куди входили чимало ДЮСШ та різних спортивних колективів. Нині від цієї величезної спортивної організації фактично нічого не залишилося!
 
Навіщо також знищили Федерацію козацького двобою, яку знали в усьому світі?!» Але що можна вимагати від чиновника, який у спорті нічого не розуміє, а потрапив на посаду за якоюсь там квотою? Адже щоб підняти й розрухати «спортивну справу», наприклад у фактично вимерлих селах, треба відновлювати зруйновану інфраструктуру. Згадаймо, що саме українське село давало Піддубних та інших всесвітньо відомих спортсменів.
 
— Хто входить до «Об’єднаного козацтва України» й чим воно займається?
 
— У нашу громадську спілку входять історики, військові генерали, освітяни, аграрники, спортсмени й багато інших. Ми почали закликати, щоб хоч у діючій армії було перейменовано частини й навчальні заклади, які носять назви, імена наших ворогів чи воєначальників, на чиїх рукав чимало української крові (наприклад, Національний університет оборони України імені Івана Черняховського), й написали з цього приводу брошуру, котру передали начальнику Генштабу. Буквально за рік-другий Президент України видав укази по перейменування (принаймні деяких) військових частин ЗСУ з урахуванням наших пропозицій. 
 
У середовищі козацтва ми рік обговорювали на конференціях, «круглих столах»: що ж робити в Україні, коли в армії не змінилося ні управління, ні доктрина, ні розташування військових частин. Ще в одній із брошур iдеться про необхідність створення нового виду зброй­них сил і називати їх територіальними, козацькими формуваннями. 

«Необхідно створити територіальні козацькі військові формування»

— Знаю, що ви проводите різноманітні спортивні змагання.
 
— Доводиться витягати гроші з власних кишень, щоб проводити різноманітні чемпіонати в Україні, їздимо також у Європу й здобуваємо там призові місця. Козацькі організації добиватимуться, щоб у школах були вчителі фізкультури, спорту та військової справи, а в підручниках історії розлогіше подавалася наша героїчна минувшина. Адже ми хочемо по закінченні школи отримувати патріотичну й фізично здорову молодь. 
 
— Які новації в армії ви пропонуєте?
 
— Пропонуємо створити територіальні козацькі військові формування (чисельністю до 200 тисяч) як резерв Збройних сил у воєнний час. Якби вони були створені завчасно, то не було б здачі територій Донеччини, Луганщини і Криму за «п’ять хвилин». Так, не заперечуватиму, що у козацтві є як патріотичне й проукраїнське, так і проросійське та відверто вороже ставлення до України. Наразі толком ніхто не сказав, «хто є хто». Але ще до 2013 року було видно, хто з козаків як налаштований і які священики й кого висвячували. А деякі «казаки» познімали форму, вдягнули камуфляж і пішли воювати. Тільки за кого?
 
Ми ж поетапно направляли до Президента ті чи інші інноваційні пропозиції, про які вже згадував вище. Також свого часу я звертався до нинішнього глави держави щодо скасування указу президента Януковича про створення козацької ради при Кабміні як ворожої для України. Але ж все спускається на гальмах!
 
Додам, що посаду гетьмана ГС ОКУ, яка передбачає керівництво козацькими організаціями, яких зараз уже 40, прийняв після смерті Поповича. Іноді доводиться чути репліки на кшталт: «Справжня мета гетьманів — бюджетні гроші!» Особисто мені важливо, щоб суспільство впливало на владу, яка є над нами. І хоч Майдан показав, що народ таки впливає на владу, але хто приходить до «керма»!?

«Має бути закон про козацтво»

— Дехто з ваших опонентів подейкує про мафіозну структуру козацтва...
 
— Вважаю, що нині проводять не реформи, а псевдореформи! Відбувається бутафорія та обман. І, як на мене, категорично не погоджуюся з твердженням деяких «доброзичливців», що, мовляв, козацтво перетворилося на мафіозну структуру. Виходить, що і я — людина, яка чимало козаків передала до територіальної оборони, виховала сотні майстрів фізкультури й спорту, президент Федерації бойового самбо — мафіозі?! 
 
Мені часто-густо доводиться з власної пенсії віддавати чималу частину грошей для підтримки хлопців, які тренуються. Також за власні кошти давно проводжу змагання — чемпіонати та кубки України. Хоча останнім часом так закрутили гайки податківці, що не знаєш, як надалі допомагати розвивати спорт в Україні.
 
Стосунки держави і козацтва треба будувати у формі указу Президента, де йшло­ся б: про ставлення державних структур до козацького руху; про діалог між козацькими організаціями та сільськими, районними, обласними радами; про створення територіальних військових формувань щодо ролі, місця козацтва.
 
— Ваші дії щодо обрання Кармазіна гетьманом і загалом на перспективу?
 
— Перш за все зібрати представників реально існуючих козацьких організацій, щоб порадитися: підтримувати його чи ні. Наступний крок — зібрати козацький з’їзд і від його імені написати листа до влади, зокрема зазначивши, що нині козацький рух і є, і... немає. Адже один із колишніх президентів видавав укази щодо козаків, але вони носили суто бутафорний характер. Зараз козацький рух повинен не прислужувати вам, пане Президенте, а служити державі, суспільству.
 
Роль козацтва ми бачимо в мілітарній, освітянській царинах, у відродженні села. Наприклад, аби відродити село, треба мотивувати молодих людей туди повертатися (після армії чи навчання у виші) — влада на місцях повинна побудувати житло й взяти хоча б 50% витрат на себе, а решту нехай поступово виплачує молодий господар оселі. Так, як це є в світі. Якби давали землю, козаки поїхали б у село й створювали б там артілі — своєрідний козацький кооператив.
 
А нам кажуть: «Землі немає». Виникає зустрічне питання: «А де ж вона поділася? Її ж не продавали!» Те ж стосується й коштів: «верхи» кажуть, що повіддавали все на громаду, а коли я запитав у «низів» (керівників районних і сільських громад), то виявилося, що їм «перепало» від проанонсованих грошей, виділених на розвиток сільської території, лише... 30-40%.
 
Для того, щоб усе задумане реалізувати, має бути закон про козацтво! Та для початку хоча б створити при Президенті України координаційну раду українського козацтва. Ця рада почала б наводити порядок у козацькому середовищі, починаючи від приведення до ладу форми й медалей...
 
Узагалі, щоб дійти до закону, треба провести десятки слухань про роль і місце козацтва в державі на рівні район-область. А вже потім — парламентські слухання й ухвала закону. Щоб будувати державу, треба брати краще з козацької доби! Нічого кращого за всю нашу історію не було. Наприклад, варто повернути сотенно-полковий устрій, який історично склався й десятиліттями показував свою ефективність і життєздатність. То чому ж не підключити вчених, військових до обговорення та детального вивчення, а згодом втілення в життя цього устрою з по­правками на сьогодення. Чим сьогодні можна об’єднати суспільство? Своїм глибоким історичним корінням. Багатими ми зможемо стати, лише змінивши психологію мислення. Зміниться свідомість — будуть і результати!