Постраждалі через анексію Криму українські компанії можуть почати вилучення російського майна

Журналісти встановили перелік компаній, які тріумфально перемогли Росію у Гаазі.

 

Йдеться про рішення за позовом ТОВ «Еверест Істейт» та 17 інших українських структур, а також однієї фізособи — колишнього голови правління «Приватбанку» Олександра Дубілета, що звинувачували Росію в експропріації їхніх активів на території Криму.

 

Головний позивач — «Еверест Істейт» — забудовник комплексу апартаментів «Наутілус» у Гурзуфі і готельного комплексу «Кримський дворик» у Ялті.

 

За інформацією Генпрокуратури України, цей забудовник був пов’язаний із «Приватбанком», яким раніше володів Коломойський.

 

Також серед позивачів — компанії «Дайріс» і «Ділайн ЛТД», які володіли землею в Алушті і пляжем у Форосі. Як вважається, кінцевими бенефіціарами цих компаній є Коломойський і Геннадій Боголюбов. Ще один позивач — ТОВ «Санаторій» Енергетик» — належав Коломойському.

 

У переліку позивачів також кримська телерадіокомпанія «Жиса», яка була частиною медіа-холдингу «1+1 медіа».

 

Російська Федерація категорично спростувала свою причетність до анексії, заявивши, що не є стороною судового засідання. А так званий «глава Криму» Сергій Аксьонов уточнив: «Націоналізація майна в окупованому Криму стосувалася в першу чергу тільки державних установ і організацій, а в приватній сфері — тільки об’єктів компаній і фізосіб, афільованих безпосередньо з Коломойським і з «Приватбанком», який завдав найбільшої шкоди кримчанам у частині того, що не повернув депозити і вклади». 

 

Відтак, за його словами, так званий «уряд» Криму планує розпродати на торгах 37 об’єктів, які раніше належали Коломойському, включно з пансіонатом «Лазурний берег», оздоровчі комплекси та квартири.

 

Раніше в окупованому Криму ухвалили «закон», який визначає порядок відшкодування колишнім українським власникам за націоналізацію їхніх активів на півострові.

 

Однак він не поширюється на осіб, проти яких порушено кримінальні справи в Росії «за ознаками складу злочину екстремістської спрямованості», тому кримська «влада» після окупації заявляла, що Коломойський нічого не отримає.

 

Адже, як відомо, екс-керівник Дніпропетровської облдержадміністрації, який де-факто захистив регіон від «російської весни», у РФ звинувачується у вбивствах і «застосуванні заборонених засобів і методів ведення війни».

В Україні сподіваються, що позов, який ми виграли, — далеко не останній. На черзі, зокрема, позов «Нафтогазу України.

 

«Наступного тижня ми очікуємо слухання щодо юрисдикції та по суті в рамках позову компанії до РФ у зв’язку із захопленням активів НАК у Криму. Під час цих слухань суд визначить, чи має «Нафтогаз» підстави для подання позову щодо російсько-української двосторонньої угоди про взаємний захист інвестицій, і того, чи порушила РФ свої зобов’язання. Визначення щодо юрисдикції та по суті юристи очікують у I кварталі 2019 року», — розповідають у «Нафтогазі». 

 

Старший науковий співробітник «Антлантік Сансел» Андерс Аслунд зауважує: «Згідно з Нью-йоркською конвенцією про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 1958 року, сторона-переможець має право стягувати державну власність фактично в будь-якій точці світу, і країни Заходу реально виконують її». За його словами, судовий процес є витратним і повільним, але він працює.

 

Скептики зауважують: до сьогоднішнього дня Росія не виконала добровільно жодного рішення інвестиційного арбітражу (хоча декілька успішних примусових стягнень було) і навряд чи збирається починати. Втім, як зазначають юристи, не все так безнадійно.

 

«Існуюча система виконання арбітражних рішень проти держав є досить малоефективною: стягнення можна звернути лише на майно, яке належить саме державі, не державній компанії, і тим більше не приватній компанії, такій, як «Газпром» і яка не захищена дипломатичним імунітетом. Зазвичай, такого майна за кордоном не так уже й багато, як у Росії, так і у будь-якої іншої держави», — зазначає юрист Дмитро Шемелін.

 

За його словами, епопея з санкціями, показує:  там, де не може впоратись міжнародне право, окремі країни все більше покладаються на односторонні покарання.

 

«На сьогоднішній день мільярдні активи російських державних компаній за кордоном захищені лише тим, що іноземні уряди визнають їхній комерційний статус та відокремленість від Російської держави. Варто вдало аргументувати в іноземному суді, що російська державна компанія є фактично частиною держави і виконує її функції, як захист її майна щонайменше похитнеться. Це, очевидно, наступне завдання позивачів в інвестиційних справах проти РФ», — резюмує Шемелін.